Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Сагайдачний хитався, трохи не впав, його пiддержав потурнак. Сагайдачний пустився порачкувати до щогли, та потурнак його не пустив.

- Сiдай тут, отамане, бiля мене, на помостi, та держись обiруч цього колiсця, а то вода тебе у море змиє.

В цiй хвилi загуркотiло у хмарi i вдарив грiм, що приглушив усе. За тим йшли другi, начеб з великих гармат стрiляв. Один вдарив у щоглу галери i розколов її. Тепер пiзнав Сагайдачний, чому воно пiд бурю небезпечно пiд щоглою стояти.

Тепер настало щось таке страшне, що аж кров у жилах застигала. Завив, заревiв страшний вихор i розкидав суднами, мов горiховими лушпинами. На свiтi цiлком потемнiло. Iбрагiм кричав, щоб усi сходили пiд помiст.

Тягнув туди i Сагайдачного, та вiн не пiшов.

- Не ялось отамановi скриватись. Я мушу тут остатись, а ти, коли хочеш, то йди.

Остались обидва на помостi, держачись з усiєї сили колiсця. Вода кiлька разiв їх заливала. Виття вихру заглушало удари громiв, що безвпинно били, iнколи кiлька вiдразу. Кожний мусив дбати за себе, бо приказiв не можна було давати, коли нiхто не чув свого слова. Тим бiльше не можна було приказу виконати, бо нiхто його не чув.

- Не журись, отамане, - кричав йому в ухо Iбрагiм. - Ми пливемо добре. Цей вихор пожене нас прямо в лиман. Може, якраз ця буря стане нам в пригодi, щоб уйти вiд турецької неволi.

Байдаки i галери гнали стрiлою у Днiстровий лиман. Де були тодi турецькi кораблi, нiхто не вiдгадав.

Тривало так довший час, а буря не вгавала. На морi завелось пекло. Сагайдачному зацiпенiли руки, котрими держався колiсця. З вихру прочувались йому якiсь людськi голоси, то знову - звiрячий рев. Та не зважаючи на тi страхiття, йому не сходило з ума, що з суднами сталося, i тим дуже турбувався. Вiн промок до сорочки, його кинуло в дрож, мов в лихорадцi.

Здавалося йому, що то якийсь страшний сон. По тяжкiй працi, невиспанiй ночi вiн попав у памороку, в якийсь пiвсон, що хвилями забувався, що з ним робиться, Потурнак, держачися колiсця, держав зубами Сагайдачного за рукав, коли йому надто рука закостенiла.

Нiхто не вгадав, як довго плили, поки стала вихура меншати; галера менше хиталася, хоч дощ лляв, мов з бочки.

Iбрагiм каже:

- Менi здається, що ми вже в лиманi, чую менше хвилювання, хоч буря ще гуляє.

Згодом став i вiтер меншати, i на свiтi трохи прояснилося.

- Так воно i буде, - говорив потурнак. - Ми вже, певно, не на морi. Коли буря стишиться, треба давати знак байдакам, щоб збирались до нас, хто уцiлiв. Я найбiльше боявся, щоб так часом одна галера не вдарила о другу, тодi би обидвi пiшли на дно. Держись цупко колiсця, а я пiду пiд палубу галери, та, може, знайду яку ракету…

Йдучи в чотири боки, так, як моряки ходити знають, по мокрiм ковзкiм помостi, зайшов Iбрагiм до перелазу i полiз туди, всередину. Там молились козаки та гребцi, яким не було тепер жодної роботи, а Антошко ревiв за паном i рвався наверх. Другi його не могли вдержати.

- Отаман приказав поглядати за ракетою. Давайте менi мiрило i льотку, менi здається, що ми вже у лиманi. Давайте менi ще яке кресиво, щоб ракету пiдпалити.

Галера стояла на мiсцi i дуже хиталась.

Тривало довго, поки знайшли ракети. Пiд палубою було темно, мов у льоху.

Iбрагiм полiз з тим нагору, роздививсь на секстантi, помiрив глубiнь. Тепер повиходили i другi. Iбрагiм приказував усе iменем отамана. Сагайдачний задеревiв i не мiг з мiсця рушитися, його пiдвели пiд руки i завели пiд помiст. Там його треба було передягти у сухе.

Iбрагiм закинув якiр, бо днiстрова вода пхала галеру взад, до моря.

Тепер запалено ракету. Вона стрiлила високо вгору, полишаючи за собою огняний слiд.

Тим, що плили в байдаках, прийшлося тяжче переживати страшну бурю.

Морськi хвилi кидали байдаками, мов лушпинкою на всi сторони. Хвиля води позаливала судна. Люде, стоячи у водi, мусили держатись цупко борту, щоб їх вода не змила у море. Про веслування не було мови. Лише деколи керманич справляв кермо так, щоб судно не стало до хвилi боком. Кiлька суден розбилося через те, що одно ударило друге. Люде плили по водi, держачись плаваючих дощок, поки не потонули. Нiкому було потопаючих рятувати. Кiлька суден кинула вода на галеру, i вони теж порозбивались зовсiм. Щасливим вважав себе той, кому поталанило добитись цiлим судном у лиман.

Побачивши ракету на отаманськiй галерi, усi охнули з радостi i стали хреститися та дякувати Богу за врятування з цього пекла вiд неминучої смертi. Судна, наповненi по край водою, плили з натугою у те мiсце, де вискочила ракета. Люде стали вичерпувати воду з байдакiв чим попало.

На свiтi ставало щораз яснiше, хоч сонце давно зайшло.

Вiд моря доходило гудiння б'ючих хвиль. Iнколи хвиля порушувала воду аж у лиманi, i вiд цього судна колихались.

Сагайдачний вийшов на палубу галери i приказав плисти далi горi водою. Козаки черпали далi воду i робили веслами, пливучи проти води.

Порушались черепашиним кроком цiлу нiч. Судна були тяжкi i неповороткi, бо годi було усю воду з них вичерпати.

Вже стало свiтати, як добрались до острова, про який говорив потурнак.

Острiв забовванiв здалека, i козаки добували останнiх сил, щоб до нього добратися.

На островi, цiлком пустiм, щойно пробудилось життя, защебетали птицi, заколихались високi дерева. Судна причалили до острова, i козаки стали виходити на берег. Кожний стрясував з себе воду, а далi пороздягались догола, i пiшли з сокирами в лiс за паливом та стали волокти до берега сухi зломи та галуззя. На березi запалали яснi огниська. Повиносили з суден казани, порозвiшували на тринiжках над огнем i стали варити кашу. Пожива була захована в бочках, i тому вона не замокла. Тепер стали викручувати одежу з води i сушили бiля вогню.

Знайшовся на байдаках великий волок, його затягли у воду i набрали стiльки риби, що ледве притягли до берега. Козаки йшли у воду з ножами i келепами, щоб побити пiйману рибу. Пiймали тут сомiв, i осетрiв, i багато дрiбнiшої риби. Витягнули кiлька човнiв на берег, обернули горiдном i на цiм справляли рибу, мов на столi, рубали на куски i кидали у казани.

За той час походжав Сагайдачний по острову i промишляв, як би тут переждати час, поки буде можна вiдплисти додому. При ньому держався Антошко i потурнак, котрий все ще боявся, щоб на нього не кинулись бранцi, бо вони все ще дивились на нього бiсом.

Сагайдачний приказав Жмайловi почислити втрату, оглянути байдаки i поправити, що треба, оглянути мунiцiю i зброю. Вiн наставив Марка обозним.

Люде увихалися, мов мурашки, хоч були голоднi i знеможенi. Щойно, як кухарi зварили їжу, як повиймали з байдакiв коритця i всипали вареної страви, тодi в кожного душа вступила.

По обiдi поклались на травi вiдпочити, опiсля, як просушилась одежа, i поодягалися. Тодi розпочалось стукотiння коло направи байдакiв.

Сагайдачний послав Жмайла з кiлькома човнами розглянути край моря. Треба було незамiтно пiдглянути, де дiлись турецькi судна, чи сторожать лиману, чи, може, пропали в часi бурi.