Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Православнi єпископи нападали на себе збройною рукою, здобували приступом свої катедри, грабували церкви своїх дiєцезiй, а упiрних попiв виганяли з паро-хiй киями або замикали їм церкви за те, що пiп не зложив наложеної єпископом данини. Такий стан вiв благочестя у пропасть, тим бiльше, що латинська церква при всiм переслiдуваннi православ'я вмiла той розпад у православнiй церквi для себе використати.

Коли ж усi православнi дивились з закривавленим серцем на упадок батькiвської церкви, то мусило таке саме дiятись у серцi князя Василя-Костянтина, який був по-синiвськи прив'язаний до рiдної церкви i мав силу тому розпадовi покласти край.

Попри всi тi цiлi намiряв князь Костянтин виховати у своїй школi духовенство православне освiчене, карне й iдейне.

Початок Острозької школи припадає на рiк 1580. До того часу була тут школа нижча, яких багато було на Українi, тому вона не могла нiчим визначитися.

Князь добирав собi людей, де лише про них мiг довiдатися. Спроваджував їх до Острога i надiляв своєю княжою ласкою. Таким першим пiонером української освiти був Герасим Смотрицький, шляхтич український з мiста Смотрича. Вiн був гродським писарем у Кам'янцi.

Не знаємо, де вiн вчився i яку мав освiту, однак то певно, що на такий уряд гродського писаря треба було мати освiту. На нього звернув князь свою увагу, i таки його до Острога стягнув, i поручив йому таке важне завдання. З пiзнiших письм Герасима Смотрицького бачимо, що вiн на той час був найгарнiшим письменником i полемiстом на Українi.

Ми не знаємо, який був заведений план науки в тiй школi. З письма Захарiї Копистенського бачимо, що вчили там, крiм слов'янської мови, латинської i грецької, ще фiлософiї, астрономiї, математики i риторики. Розумiється, що теологiя була тут окремим предметом науки.

Князь Костянтин змагався доповнити учительський збiр поперед усього своїми людьми, яких лише мiг стягнути. Вiдтак стягав сюди грекiв, виминаючи латинникiв, якi могли б його плани ударемнити. Краще вже мали приступ представники нових релiгiй, як протестанти i арiяни, якi так само поборювали латинську церкву.

Другою особою по Смотрицькiм був о. Дем'ян Наливайко. Походив вiн з Гусятина, де його батько був ремiсником. Батька вбив Калiновський, i тодi його три сини перебралися на Україну. Дем'ян Наливайко визначався вищою освiтою i фанатичним прив'язанням до благочестя. На нього звернув особливу увагу, в часi свого побуту в Острозi, царгородський патрiарх Єремiя, i вiн наклонив князя, щоб узяв собi о. Дем'яна за свого сповiдника. З тої причини о. Дем'ян мав великий вплив на князя. Цiй обставинi треба приписати, що козаки приятелювали з князем, а їх представник, Северин Наливайко, знаходив в Острозi безпечний захист i вiдпочинок.

Поволi зiбрався тут значнiший гурток учених, який зайнявся виданням книжок. Вiкопомним дiлом стало видання Бiблiї з передмовою Герасима Смотрицького.

Як нашi кульчичане попали в Острог, то школа iснувала вже 10 рокiв. За той час вона гарно розвинулася. Приятель пiзнiшого гетьмана Петра Конашевича-Сагай- дачного говорить, що гетьман вчився в Острозькiй школi, тодi, як там квiтли науки.

Зразу тяжко було хлопцям привикнути до такого життя, але з часом вложились у форму бурсацьких i шкiльних порядкiв i були першi мiж своїми товаришами. Ними пiклувався князь, ректор i о. Дем'ян, який частенько брав їх до себе i навчав того, чого в школi не вчили. Щиру прихильнiсть i батькiвське серце знайшли вони ще в мiщанськiм домi Плескачiв. Усi їх там полюбили, як рiдних дiтей, i не було недiлi та свята, коли б їх там не прошено на обiди.

Перший раз були там на обiдi, ще як Степан Жмайло пробував в Острозi. При цiй нагодi могли пiзнати родинне життя тих патрiархальних українських мiщан. Родина Плескачiв жила в просторiм домi при вулицi Литовськiй. До дому прилягав просторий огород iз садом. Налiво вiд сiней заходилося до свiтлицi, де жили старi Плескачi i приймали гостей. Звiдси вели дверi до дальших кiмнат, де жили сини i зять з дiтьми. На другiм боцi була майстерня, а далi комори i склади шевських матерiалiв. В майстернi покладено лежанки для челядникiв i учнiв. Тут вони спали, їли i працювали. Лише в недiлi i свята заходила уся челядь до свiтлицi й засiдала до одного стола з хазяїнами. Свiтлиця була простора i ясна, вiкнами звернена до вулицi. Велика пiч з зелених кахлiв, кiлька скринь з усяким добром i широчезна постiль пiд стiною. Пiд образами велика лава, прикрита килимом, i стiл, прикритий бiлою скатертю, на якiм лежало все: хлiб i сiль. Попiд вiкна йшла довга лава. Над вiкнами - полиця з приборами кухонними. Чiльна стiна проти входу завiшана густо образами, на яких пишалися вiнки з польових i огороднiх квiтiв, що їх святили в церквi по празниках. Перед iконою богоматерi висiла срiбна лампадка. В недiлi i свята приносили сюди другий стiл з майстернi, бо годi було всiм помiститися.

Микола Плескач, як уже вище говорилося, давав усьому порядок i надiляв усiх роботою. Коло домашнього господарства поралась Плескачиха з донькою i невiсткою.

В суботу надвечiр прятано в робiтнi, i вже аж до понедiлка не було нiякої роботи.

В недiлю рано всi по-празниковому одягненi йшли до церкви. Мужчини - в довгих мiщанських капотах, в високих смушкових шапках, жiнки - в довгих хутрах, обрамлених кращим хутром з куниць. Старий Плескач, брав iз-за образа великий молитвослов i йшов попереду з жiнкою; за ними поступала вся сiм'я зi старшими дiтьми, челядниками й учнями. Малi дiти лишалися зi старою бабусею-помивачкою вдома.

В церквi ставали на призначених для себе мiсцях. Плескачевi, як цехмiстровi шевському, належалося почесне мiсце i цехова свiчка. Вiн зараз розвертав свiй молитвослов i спiвав голосно з криласом.

В тiм порядку вертали з церкви. Жiнки, пороздягавшися, виймали з печi зварену ще рано страву й ставили на стiл. Тепер мали право сiдати до столу челядники, учнi й парубки, що доглядали коней. Дiвки вiд корiв обiдали окремо. Вони мусили при обiдi послугувати. Обiд зачинався молитвою, котру вiдмовляв голосно старий Плескач. Пiд час обiду нiхто не говорив. Лише сьорбання й жування було чути.

Степана Жмайла посадили на почесному мiсцi. За ним посiдали хлопцi. Хоч вони молодi ще були, та не випадало саджати їх мiж челяддю, бо то спудеї вищої княжої школи.

Лише як поставили в збанках мед, розв'язалися язики, й розпочалася гутiрка.

Плескач приказав кому-небудь повторити нинiшнє казання в церквi, яке було Євангелiє. На ту тему велась розмова. Плескач не мiг тому подарувати, хто в церквi не вважав на слово боже.

Аж пiсля того пiшла розмова на iнший шлях. Плескач випитував про те, як їх князь прийняв, i оповiдав про мiсцевi вiдносини. Степан розказував про вiдносини в Самбiрщинi, про переслiдування православних, про те, що православним не можна ставити церков у серединi мiста. Говорив, як то королiвськi комiсари хотiли записати шляхту всупереч їхнiм клейнодам i шляхетським грамотам у iнвентар, як шляхта аж шаблею мусила оборонятися та силою комiсарiв прогнала. Бо ж їхнi привiлеї шляхетськi походять ще вiд князя Льва. Плескач слухав усе те, хитаючи головою, а далi каже: