Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша
- Название:Кіт і миша
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:Фоліо
- Год:2000
- Город:Харків
- ISBN:978-966-03-4139-5
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша краткое содержание
Ґюнтер Ґрасс (1927 р.н.) — німецький письменник, есеїст, скульптор, художник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1999 року.
Данціґ і німецькі умонастрої середини XX століття — тема повісті Ґ. Ґрасса «Кіт і миша» (1961), в якій розповідається історія юного Йоахіма Мальке, безрозсудного і самовпевненого підлітка, що шукає і добивається загального визнання. Він потрапляє на фронт, стає героєм. Але в рідній школі, де він з'являється з Залізним хрестом на грудях, йому відмовлено у пишному вшануванні. Цей удар по самолюбству його ламає, що й призводить до трагедії.
Кіт і миша - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
Нас відпустили, і ми застрягли, як два виногрона, у занадто вузьких проходах актового залу. Я проштовхався і став ззаду Мальке. Він спітнів, і його зацукроване волосся посклеюваними пасмами стирчало довкола розтріпаного проділу Я ще ніколи не бачив Мальке спітнілим, навіть у гімнастичному залі. Випари трьохсот гімназистів пробкою зависли в дверях актового залу. На шиї Мальке побуряковіли і вкрилися краплями поту два м'язових канати, які вели від сьомого шийного хребця до опуклої потилиці. Я наздогнав і перегнав його вже аж між колонами, біля дверей, де п'ятикласники знову почали свої ігри зі штовханням і галасом, і я запитав прямо:
— Ну що ти на це все скажеш?
Мальке дивився поперед себе. Я намагався не зосереджуватися на його шиї і відволікатися на гіпсове погруддя Лессінґа, яке стояло поміж колонами, але шия Мальке виявилася цікавішою. Спокійно і співчутливо, ніби збирався розповісти мені про болячки своєї тітки, Мальке промовив:
— Тепер вони вже мають збити сорок, щоб їх нагородили. На самому початку, у Франції, і на півночі цяцьки роздавали вже за двадцять. Цікаво, як буде далі?
Здається, Тобі не сподобалася промова лейтенанта. Бо інакше Ти не вхопився б за такий дешевий ерзац. Тоді у всіх вітринах і канцтоварах лежали круглі, овальні і навіть поламані блискучі ґудзики і значки. Деякі з них мали форму риби, інші зелено-молочно світилися у темряві контуром чайки з розпростертими крилами. Такі значки носили на комірах пальт старші пані і пани, які боялися, що можуть зіткнутися з кимось на темній вулиці, були і спеціальні палички з люмінесцентними наклейками.
Дле хоча Ти і не належав до жертв протиповітряної оборони, все одно начепив собі на комір пальта п'ять чи шість таких значків, а потім ще і на шалик — зграйку рибок, які світилися, кількох чайок, букети фосфоризованих квітів, Ти попросив свою тітку, щоб вона нашила Тобі на пальто згори донизу півдюжини ґудзиків, які світилися, Ти зробив із себе клоуна, і таким я побачив Тебе, таким бачу Тебе досі і буду бачити перед собою ще довго. Ти ідеш вниз по Беренвеґ, а довкола все ще зима, сутінки, косо сиплеться вечірній сніг, Ти крокуєш у темряву, яка стає все густішою, Ти ідеш, а на Твоєму пальті можна порахувати знизу догори і навпаки один, два, три, чотири, п'ять, шість ґудзиків, які світяться тьмаво-зеленим блиском — нещасний привид, здатний налякати дітей і бабусь, який намагається відволікти увагу від горя, яке і так надійно прикрите темрявою ночі. Але Ти, мабуть, думав собі: ніяка чорнота не може проковтнути цей перезрілий плід, кожен бачить його, відчуває, підозрює про його існування, хоче доторкнутися до нього, бо він десь поряд; хай би вже швидше закінчувалася ця зима — я знову хочу пірнати і бути під водою.
VI
Але коли настало літо з полуницями, фронтовими новинами і погодою для купання, Мальке не хотів пірнати. Вперше ми попливли до баржі у середині червня. Великого бажання не було ні в кого з нас. Дратували восьми- і дев'ятикласники, які плавали поперед нас і з нами до баржі, постійно стирчали на капітанському містку і безперестанку пірнали звідти, намагаючись відкрутити кожну гайку, яку тільки змогли дістати. І якщо колись Мальке доводилося просити нас: «Візьміть мене із собою, я зможу», то тепер ми з Шиллінґом і Вінтером постійно канючили:
— Пливімо з нами. Без Тебе не те. На сонці полежати можеш і там, а раптом знову щось цікаве відкрутиш?
З неохотою, після кількох відмов, Мальке все ж таки ступив у теплувату воду поміж пляжем і першою мілиною. Він був без викрутки і зовсім не виривався вперед, тримався на два метри позаду Готтена Зоннтаґа, спокійно доплив до баржі, вперше розслаблено лежачи на воді, без різких рухів і бризок. На капітанському містку сів у тіні біля нактоуза і не мав ні найменшого бажання пірнати. Він навіть не повертав голови, коли восьмикласники зникали у носовій частині баржі і верталися з різними дрібничками. А він міг би багато чого їх навчити, якби захотів. Дехто з них розпитував Мальке, але він відповідав лише зрідка. Мальке не зводив примружених очей з відкритого моря десь там, за причальним буєм, і його не могли відірвати від цього ні вантажні судна, які заходили в гавань, ні рибальські катери, які виходили з гавані, ані ескадри торпедних катерів. Здається, його цікавили тільки підводні човни. Час від часу десь вдалині підіймався над водою перископ якогось підводного човна і здіймав пінну смугу. Судна тоннажністю сімсот п'ятдесят, серійне виробництво яких розпочала корабельня у Шихау, проводили випробувальні запливи у бухті або за півостровом Гела, випливали нагору на глибокому фарватері, заходили у гавань і розганяли нашу нудьгу. їхня поява з-під води була ефектною: спершу випливав перископ. Відразу ж за ним з'являлася бойова рубка, яка випльовувала з себе дві фігури. Білим шумовинням струмки морської води стікали з гармати, з носової частини, а потім уже з корми: з усіх можливих отворів видряпувалися нагору матроси, ми кричали і махали їм руками — я не певен, що вони махали нам у відповідь, хоча у найдрібніших деталях пригадую собі своє власне махання і навіть біль у плечі; але не має значення, чи махали нам у відповідь: виринання підводного човна захоплює серце, і це почуття не відпускає ще довго — тільки Мальке ніколи не махав матросам.
…і от одного разу — це було в кінці червня, ще до початку великих літніх канікул і ще до виступу капітан-лейтенанта в актовому залі нашої школи — Мальке вийшов із затінку біля нактоуза, бо один із восьмикласників якось занадто довго не повертався з носового відділення. Він пірнув і витягнув хлопця назовні. Той застряг уже за носовим відділенням, усередині човна, але ще далеко до машинного відділення. Мальке знайшов його під самою стелею, заплутаного між трубами у дротах. Дві години Шиллінґ і Готтен Зоннтаґ по черзі відкачували хлопця, виконуючи вказівки Мальке. Потроху восьмикласник почав повертатися до життя, але доплисти до берега самостійно не міг, його довелося волочити за собою.
Через день Мальке знову почав пірнати з колишнім завзяттям, але без викрутки. Вже під час запливу на баржу він, як і раніше, обігнав нас і вже встиг раз пірнути, поки ми допливли і вилізли на капітанський місток.
Зима з її вітрами, кригою і сильними штормами у лютому ще більше розвалила судно, позлітали останні поручні, турелі, дах нактоуза. Тільки висохлий послід чайок добре пережив зиму, і його стало ще більше. Мальке нічого не притягнув за собою нагору і не відповів на жодне з наших питань. Вже аж пізнього пообіддя, після того як він встиг сплавати десять чи дванадцять разів, а ми готувалися до зворотного запливу, він раптом зникнув, не виплив на поверхню, і ми розгубилися.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: