Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша

Він же легко відсилав свою латину назустріч чайкам, а всі інші: Шиллінґ, Купка, Еш, Готтен Зоннтаґ і хто там ще з нами тоді був, випросталися і слухали, вражено мотаючи головами: «Ну ти даєш!» або: «Ну ні фіга ж собі!» — і попросили Мальке повторити «Stabat Mater», попри те, що церковна латина зовсім не належала до сфери їхніх зацікавлень.

Але мені здається, що Ти все ж таки не збирався перетворювати радіорубку на капличку Діви Марії. Переважна більшість із тих речей, які Ти відтранспортував туди, не мали нічого спільного із Пречистою. І хоча я ніколи не був усередині Твоєї кімнати на баржі, — нам так і не вдалося туди проникнути, — мені вона уявляється якоюсь зменшеною копією Твоєї мансарди на Остерцайлє. Там не було хіба що вазонків із геранню та кактусами, які Твоя тітка, чдсто всупереч Твоєму бажанню, понаставляла Тобі на підвіконня, деякі підставки під кактуси були навіть багатоповерховими. Але у всьому іншому цей переїзд був цілком вдалим.

Після книжок і кухонного приладдя Мальке вирішив перетранспортувати свої моделі кораблів, поштове судно «Ґріллє» і торпедний катер класу «Вольф» у масштабі 1:1250. А крім цього, він примусив пірнути і сплавати чорнило, кілька ручок, лінійку, шкільний циркуль, свою колекцію метеликів і опудало засніженої сови. Я підозрюю, що меблі Мальке швидко втрачали зовнішній вигляд у вологій радіорубці. Особливо мали би постраждати від високої вологості звиклі до сухого повітря мансарди метелики у засклених коробках з-під сигар.

Але нас захоплювала саме ця беззмістовність і свідома руйнівна мета тривалої гри Мальке у переселення, і старанність, з якою він переносив назад до колишнього трала предмети, що їх два літа тому з такими труднощами повідкручував тут же, — старого доброго Пілсудського, інструкцію обслуги якогось пристрою, яка тепер знову була прилаштована десь унизу. Усе це дозволило нам ігнорувати набридливих восьмикласників з їхніми дитячими забавами і провести ще одне цікаве літо на баржі, для якої війна протривала тільки чотири тижні.

Ось лише один приклад: Мальке пропонував нам слухати музику. Той самий патефон, який він ціною велетенських зусиль витягнув звідкись із носової частини колишнього трала чи офіцерської кают-компанії влітку сорокового, коли ми разом із ним спромоглися доплисти на баржу разів шість чи сім, тепер був цілком відремонтований, і Мальке знайшов до нього дюжину платівок, а тепер цей предмет став останнім із тих, що їх він перетранспортував на баржу, витративши на це два дні. Під час переправи він не зміг утриматися і причепив на шию ручку від патефона, прив'язавши її на чорний шнурок.

Здається, грамофон і платівки непогано витримали подорож, бо ще того ж дня, коли Мальке завершив їх поетапне транспортування, він здивував нас глухими і деренчливими звуками музики, які долинали з радіорубки. Здавалося, обшивка от-от розвалиться на очах. Від цього у нас по спинах поповзли мурашки, хоча сонце все ще високо стояло над горизонтом і лише трохи похилилося. Ясна річ, ми тут же навперебій заверещали:

— Припини!

— Давай ще!

— Постав іншу!

І після цього прослухали довжелезну, як жувальна гумка, «Ave Maria», яка заспокоїла хвилі на морі: без Пречистої Мальке не зміг би цього зробити.

Ну, а крім того, численні арії та увертюри, — не пам'ятаю, чи я вже розповідав, що Мальке захоплювався серйозною музикою? — Таким чином ми отримували схвильовані акорди з «Тоски», казкові уривки із Гумпердінка і уривок симфонії із «та-та-та-там», яку ми і раніше часто чули у програмах концертів на замовлення.

Шиллінґ і Купка вимагали чогось живішого, але такого у Мальке не було. Та коли він поставив там, унизу, Зару, ефект був колосальний. її підводний голос змусив нас полягати пляцками на іржу і послід чайок. Я вже не пригадую, що саме вона співала. Та це і не мало особливого значення. Уривок із якоїсь опери, здається, ми чули це у фільмі «Батьківщина». Вона співала: «Ох, як втратила я вас». Плакала: «Вітер казку розповів». Пророкувала: «Я знаю, чудо станеться».

Ця співачка вміла заклинати сили природи і пропонувала усі можливі види розчулення. Вінтер першим ковтав слину і починав підшморгувати, а потім і всім іншим доводилося попрацювати віями.

А ще чайки. Вони і раніше були дурнуватими, без якихось спеціальних для цього причин, але коли внизу співала Зара, вони просто божеволіли. її пронизливим голосом можна було б різати скло, він міг би вириватися із душ померлих тенорів, злітав і зависав понад хвилями, цей багатократно повторений, але все ж неповторний глибокий нутряний плач найпопулярнішої на всіх фронтах і в тилу кіноакторки тих воєнних років, яка своїм голосом примушувала зронити сльозу навіть найчерствіших.

Мальке не раз пропонував нам для прослуховування цей концерт, аж поки із грамофона не почали вириватися тільки зовсім нерозбірливі звуки і тріскотіння. Жодного разу відтоді мені не вдавалося натішитися музикою більше, хоча я і зараз не пропускаю жодного концерту в залі імені Роберта Шумана, а щоразу, коли у мене з'являються гроші, обов'язково купую платівки від Монтеверді до Бартока. Ми сідали навпочіпки над грамофоном, мовчазні і ненаситні, називали його черевомовцем. Ми вже не знали, як ще можна похвалити Мальке, хоча і продовжували захоплюватися ним не менше, ніж раніше. Але часом, під скреготливе ревіння музики, нас охоплювали суперечливі відчуття, і ми ненавиділи Мальке, вважали його огидним. Або жаліли його, спостерігаючи, як до гавані повільно заходить вантажне судно. Крім того, ми трохи побоювалися його, адже він командував нами. І я соромився, коли нас бачили разом на вулиці. Або навпаки, пишався, коли сестра Готтена Зоннтаґа або Тулла Покріфке зустрічала нас із Тобою біля входу до кінотеатру чи біля казарм. Ти був головною темою наших розмов. Ми билися об заклад: «Цікаво, що він зараз робить?» — «Даю чесне слово, у нього знову болить горло!» — «А я можу з ким завгодно посперечатися, що він колись точно або повіситься, або стане знаменитим, або винайде щось неймовірне».

А Шиллінґ запитав Готтена Зоннтаґа:

— Скажи, якби твоя сестра почала зустрічатися з Мальке, ходити в кіно і всяке таке, скажи чесно, що б ти зробив?

Виступ капітан-лейтенанта військово-морських сил і нагородженого високим орденом командира підводного човна в актовому залі нашої гімназії завершив концерти на колишньому польському судні «Рибітва». Якби не це, то наші музичні розваги із платівками та грамофоном могли б потривати ще днів чотири, але зустріч відбулася, і капітан-лейтенант, так і не відвідавши нашої баржі, припинив підводні концерти. Відтоді всі розмови про Мальке набули нового, хоча і не принципово нового змісту.