Сергій Жадан - ГІМН ДЕМОКРАТИЧНОЇ МОЛОДІ

Так минув тиждень. Вантаж до порту все не прибував, Єва писала братам усе рідше, Іван з вагона майже не виходив, вони цілими днями лежали на теплих простирадлах і кохались, Єва навчила його спочатку не кінчати відразу, потім навчила кінчати разом із нею, вона засинала першою, і Іван довго розглядав її тіло, за віком вона була як його мама, лише виглядала краще ї вміла, очевидно, більше, Іван перебирав її металеві й пластмасові намиста, відчував, як до ранку охолоджується срібло її кульчиків і перснів, спостерігав, як лущиться лак на її нігтях, дивився, як відростає її волосся, вона прокидалась, і тоді засинав він, вона одягала свій офіційний одяг, фарбувалась і набувала цивільного вигляду, аде тут він прокидався і тягнув її до себе в ліжко і так без кінця.

– У тебе є діти? — питався він її, — У мене є громадські обов'язки, — відповідала Єва, вона заборонила йому розпитувати про и життя, говорила, що вона на роботі, погрожувала, що коли він буде и діставати, вона напише братам і поскаржиться, що замість займатись ритуальними послугами він, себто Іван, займається з нею оральним сексом. Іван конфузився, затихав і йшов блукати між товарняками. Він познайомився з колійниками, колійники з повагою відгукувались про свого начальника станції, казали, що чувак уже другий рік ховає десь на станції сорок вагонів наркотиків і ніхто не знає де, дехто з колійників припускав, що і сам начальник станції не знає, Іван на це багатозначно мовчав, Вечорами вони сідали під вагонами і курили анашу, Івану подобалось ходити безкінечними серпневими вечорами вздовж товарняків, читаючи маркування і прислухаючись, що там у них всередині. Іноді він заходив до начальника станції, кімната начальника була заставлена ящиками з вином} він відкорковував пляшку, і вони сиділи до ранку біля відчиненого вікна, за яким починалась сортувальна станція з сотнею тисяч товарних вагонів.

— Ти не завагітнієш? — питався Іван у Єви. — Не від такого ублюдка, — говорила Єва, Іван ображався, але вона хапала його за руки і не давала йому піти, вони цілими днями блукали вагоном займались любов'ю, достойне заняття для двох безтурботних людей посеред безкінечного серпня на одній, усіма забутій сортувальній станції. — Мені зараз сорок п'ять, — пояснювала вона, — за пару років я почну старіти, і тоді все це — і косметика, і срібло, і одяг будуть важити для мене значно більше, я буду ховатись за них, буду надавати їм все більшого значення, зараз я роздягаюсь для тебе і не одягаю білизну, коли ти просиш, так і ходжу цілий день, знаючи, ідо ти думаєш про це весь час, але згодом і це минеться, в старших жінок з'являється прив'язаність до речей, залежність від звичок, які в більш юному віці здаються милими й симпатичними, не заперечуй, ти не знаєш про це зовсім нічого ти навіть не знаєш, якою пастою я чищу зуби> якби ми зустрілись із тобою всього на пару років пізніше, всього цього не було б, розумієш, я просто не дозволила б тобі роздягати себе, тому що в певному віці, роздягаючись, людина позбавляється не просто одягу, вона позбавляється життя. I щоб не позбутись його остаточно, ти не дозволяєш нікому роздягати себе, як би тобі цього не хотілося, і хоч життя триває як і рані шкіра вже починає втрачати цю здатність реагувати на чужі дотики, на стороннє дихання, просто ти цього теж не розумієш тепер, для цього має минути якийсь час? і для мене він минатиме більш боляче, ніж для тебе. Який із цього всього висновок? — зверталась вона до нього, але він не знав, що сказати, і вона сама давала відповідь: — Що б не бро, спробуй завжди кінчати разом із нею, може, тоді щось у вас і вийде.

Наприкінці серпня приїхали Гриша з Савою, спочатку Єва хоча б іноді посилала есемеси, потім припинила їх надсилати взагалі не те, щоби брати хвилювались, але Тамара влаштувала скандал, вони зібрались і приїхали на викупленому в отця Лукіча беемве. Знайшли свого друга, начальника станції, начальник станції сказав, що з малим все ОК, а ось вантажу і далі немає, і платформи їхні стоять порожняком, краще забрати їх звідси від гріха, та й малого краще забрати від гріха, сказав він, брати занервували і побігли шукати свої платформи. Врешті знайшли вагон, видерлись нагору і пішли по коридору, відчиняючи двері купе. В третьому побачили Івана, Єва лежала на ньому зверху і курила біломор. Гриша застряг у дверях. З-поза його спини висунувся Сава, ах ти сука, крикнув він, блядь, що з малим зробила, схопив Єву за волосся і потягнув її на вихід. Іван кинувся було до нього, але Грища завалив його назад на полицю, давай, малий, — сказав, — одягайся — додому поїдемо. Іван почав швидко одягатись, Гриша все контролював, давай-давай, підганяв, давай швидше, нарешті Іван натягнув взуття і вискочив із купе. Гриша побіг за ним. Біля вагона Сава добивав своїми саламандрами Єву, вона лежала на червоній залізничній траві і прикривала руками голову, Сава, утім, по голові й не цілив, б'ючи в основному по животу, що ти робиш? закричав Іван, але Гриша схопив його за шию> спокійно, малий, — сказав він, дещо налякано дивлячись на брата, — спокійно, він знає, що робить, Гриша, очевидно, сам такого не чекав. Сава ще раз завалив Єві, відійшов убік, нахилився і витер травою кров із черевика. — От, сука, — сказав, — саламандри зовсім нові були, розбив об суку. — Іван стояв і дивився на голу Єву, яка важко дихала і стікала кров'ю, давай-давай, — сказав Гриша, — треба йти, пішли звідси, — Сава перевів погляд на Івана, поїхали, — сказав, — поїхали, — а як же вона? — спитався Іван, – поїхали, – повторив Сава і пішов у напрямку станції. Гриша потягнув Івана за ним. На станції вони запхали Івана до беемве, посигналили начальнику і від'їхали в північному напрямку. Іван дивився за вікно, розглядав хмари, які пливли з моря, розглядав фури, які вони легко обганяли, розглядав будинки й перехожих і думав, що години півтори вони будуть гнати вперед, на північ, а вже потім десь зупиняться, тому що будь-яка подорож потребує зупинок, і будь-який водій, яким би витривалим він не був, мусить в якийсь момент зупинитись. I чим довше ти їдеш, тим довшими стають зупинки, аж доки в якийсь момент ти не зупинишся зовсім, не в змозі рушити далі, на відстані одного перегону від того місця, куди ти мав приїхати, де ти не був так давно і де тебе зовсім-зовсім ніхто не чекає.

Особливістю перевезення внутрішніх органів (чи їхніх частин) через державний кордон України є, перш за все, неузгодженість окремих пунктів та цілих розділів митної декларації, прийнятої Україною на Загальноєвропейському економічному саміті в Брюсселі, в травні 1993 року. Згідно із пунктом п'ятим розділу першого згаданої декларації, Україна мусила б відповідальніше ставитись до вивозу внутрішніх органів із власної території на території дружніх нам країн. Проте вже з поправок, прийнятих позачерговою сесією парламенту і підписаних безпосередньо президентом країни, стає незрозумілим – які саме країни вважати для нас дружніми. I тут виникає неузгодженість перша. Кому з сусідів можна простягнути руку довіри та економічної співпраці? Румунам?