Сергій Жадан - ГІМН ДЕМОКРАТИЧНОЇ МОЛОДІ

Відкриття відбулось на початку червня. Сан Санич пробив вокально-інструментальний ансамбль, який грав у ресторані готелю «Харків, програма у них була накатана, брали вони недорого, на роботі не лили. Славік склав список запрошених, усього сто з чимось чоловік, Гога довго вивчав запропонований йому список, потім довго його редагував, викреслив прізвища буфетниць із виконкому і чотирьох працівниць палацу піонерів, решту списку було узгоджено, Славік намагався відстояти хоча б буфетниць, проте після тривалої суперечки відступив. Гога запросив партнерів по бізнесу, оптовиків, з якими він торгував гіпсокартоном, друзів дитинства і братів Лихуїв. Сан Санич запросив маму, хотів запросити знайому, колишню проститутку, але подумав про маму і відмовився від цієї ідеї.

Відкриття вийшло пафосним. Славік упився за півгодини, Сан Санич попросив охорону слідкувати за ним, Гога сказав усім розслабитись — відкриття все-таки. Мама Сан Санича незабаром пішла, сказавши, що музика грає надто голосно, Санич викликав для неї таксівку і повернувся святкувати. Оптовики поскидали краватки і пили за здоров*я власників, Славік голосно співав ї цілувався з представниками податкової, в принципі, з усієї публіки він єдиний поводив себе як гей, у всякому разі як він це розумів, причому робив це цілеспрямовано, аби завести публіку. Публіка, врешті, завелась, в результаті брати Лихуї побились у чоловічому туалеті з оптовиками, в принципі нормальний мордобій, за щось же вони бабки платили, з туалету лунали ображені крики Гриші Лихуя «сам ти підар!» Брат, Сава Лихуй, підтримував його. Бійку було швидко локалізовано, Санич усіх розвів, і п'яні оптовики поїхали допивати в клуб зі стриптизом, оскільки в «Бутербродах стриптизу не було. Представники податкової теж поїхали в клуб зі стриптизом, Славіка вони з собою не взяли, аби не псувати репутації, Публіка майже розійшлась, лише біля бару на стільці сиділа якась дівчинка, а в кутку шепотілось двоє чоловіків середнього віку, зовні схожі на тих-таки представників податкової, себто щось означене про їхню зовнішність сказати було важко. — Хто це? _ запитав Санич у Славіка, котрий почав потрошку тверезіти і тепер згадував, із ким він тут цілувався. — А, це, — сказав він, сфокусувавши погляд. — Не хочу образити нікого із присутніх, але, по-моєму, саме це і є геї — Ти їх знаєш? — на всяк випадок перепитав Санич. — Так, знаю, — закивав голговою Славік, — це Доктор і Буся. — Який доктор? — не зрозумів Санич. — Нормальний доктор, — відповів Славік, — пішли, я вас познайомлю. Привіт, Буся, — звернувся він до чувака, котрий виглядав молодше і був більше схожий на представника податкової, — драстуйте, Доктор, — потис він руку чуваку, котрий виглядав більш солідно, відповідно, на представиика податкової був схожий менше. — Знайомтесь, це — Саньок. — Сан Санич, — боязко поправив його Сан Санич. — Наш менеджер, — не дав йому закінчити Славік. — Дуже приємно, — сказали Доктор і Буся і запросили їх до столу. Санич зі Славіком сіли. Запала мовчанка. Санич занервував, Славік потягнувся за своїми папіросами. — Що, Славік, — вирішив розрядити ситуацію Доктор, — ти тепер тут? — Да, — сказав Славік, підкурюючи і загасивши сірник в їхньому салаті, — друзі попросили допомогти, думаю, чому б і ні, в мене якраз вікно в графіку. Звісно, у них ще не все виходить, — продовжував Славік, взявши у Доктора виделку і зачепивши нею салату, — ось хоча б і це відкриття: в принципі, можна було по-людськи зробити, щоб культурна програма, я вже домовився з грєбєнщіковим... Ну, але нічого, — він поклав руку Саничу на плече, — нічого, я їм підказую то тут, то там, все буде нормально, да... — Санич обережно прибрав його руку, встав, кивнув Доктору і Бусі, мовляв, гарного вам відпочинку, ще поговоримо, і відійшов до бару. — Ти хто? — запитав він дівчинку, яка замовила чергову водку. На обличчі в неї був пірсинг, і коли вона пила, металеві кульки дзенькали об скло. — Я Віка — сказала вона, — а ти? — Сан Санич, — відповів Сан Санич. — Гей? — діловито запитала Віка. — Власник, — виправдовуючись, сказав Санич. — Ясно, — сказала Віка, — відвезеш мене додому? А то я щось зовсім тут у вас назюзялась. — Санич знову викликав таксі і, попрощавшись із Гогою, вивів дівчинку надвір.

Таксист виявився якимось горбанем, Санич його і раніше тут зустрічав, тепер ось довелось разом їхати, горбань весело подивився иа них, а, сказав, це ви з підарського клубу? — Да-да, — стурбовано відповів йому Сан Санич. — Куди нам? — запитався він у Віки. Віку в машині накрило, Що, — запитав горбань, — блювати будете? — Все нормально, — сказав Санич, — не будемо. — Як хочете, — дещо розчаровано сказав горбань. ~ Так куди їдемо? — Санич узяв Віку за плече, повернув до себе, заліз до внутрішньої кишені її косухи і витяг паспорт. Подивився на прописку, — Давай спробуємо, — сказав горбаневі, і вони рушили. Віка жила зовсім поруч, простіше було віднести її додому, але хто знав. Санич витяг її на вулицю, попросив горбаня зачекати і поніс Віку в під'їзд. Під дверима поставив на ноги. — Ти в порядку? — запитав* — У порядку, — сказала Віка, — у порядку, паспорт віддай. — Санич згадав про паспорт, дістав його і подивився на фото. — Тобі без пірсингу краще, — сказав він, Віка забрала паспорт і заховала до кишені. — Якщо хочеш, — сказав Санич, — я залишусь у тебе. — Чувак, — відповіла йому Віка, задоволено посміхаючись, — я ж лесбіянка, ти що — не розумієш? А ти навіть не гей, ти власник. Січеш? — Віка поцілувала його і зникла за дверима, Санич відчув на устах холодний присмак ії пірсингу. Враження було таке, ніби він торкнувся губами срібної ложки.

Почались трудові будні. Головна проблема трудових буднів полягала в тому, що клуб виявився цілком неприбутковим. Цільова аудиторія вперто оминала «Бутерброди. Гога лаявся, Славік намагався на очі йому не потрапляти, а коли потрапляти доводилось, голосно кричав про нішу, про укрконцерт і в'єтнамську діаспору, навіть запропонував перепрофілювати «Бутерброди на суші-бар і працювати виключно на в'єтнамську діаспору, після чого отримав від Гоги по голові і якийсь час на роботі не з'являвся. Гога сидів у себе в кабінеті й нервово розгадував кросворди, надруковані в «Бухгалтерському обліку. Сан Санич розшукав Віку і запросив її на вечерю. Віка сказала, що в неї місячні, і попросила лишити її в спокої, пообіцявши, утім, зайти як-небудь до «Бутербродів». Літо було гаряче, кондиціонери стікали соком.

З'явився Славік. Старанно приховуючи синець, котрий було видно навіть крізь сонцезахисні окуляри, він пройшов у кабінет до Гоги. Гога покликав Санича. Славік сидів, печально киваючи головою, і мовчав. — Довго мовчати будеш? — запитав Гога, радісно посміхаючись. — Георгій Давидович, — почав Славік, ретельно добираючи слова, — я розумію, да — ми всі були на нервах, я був не правий, ви погарячкували. — Я? — далі посміхався Гога. — Зрештою, ми професіонали, — сказав Славік і поправив окуляри. — Я розумію — бізнес є бізнес, і треба його рятувати. Я звик, щоби все було начистоту, да... I якщо у вас до мене якись претензії — говоріть, я не ображусь. Але, — продовжив Славік, — я все розумію, можливо, я десь із вами не погоджувався, можливо, наші позиції в дечому не співпадали, ну, але так сталось, я розумію — ви в цьому бізнесі людина нова, тому, ні, все нормально, я в команді, все гаразд. — Славік, — сказав йому Гога, — це просто фантастично, що ти в команді, тільки проблема в тому, що наша команда вилітає з вищої ліги. — Так, — сказав Славік, — так. Я розумію — ви маєте право так говорити, я б на вашому місці теж сказав би так> я розумію, все гаразд.,. — Славік, — знову звернувся до нього бос, — я тебе прошу — давай щось конкретне, я в мінусах, так бізнес не роблять, ти розумієш? — Славік ще покивав головою, порозводився з приводу команди, до якої він повернувся, висловив припущення, що на його місці так зробив би кожен, стрельнув у Гоги на таксї і сказав чекати його завтра з гарними новинами. Назавтра зранку він передзвонив із чужого мобільника і збуджено прокричав, що зараз він, мовляв, сидить у виконкомі і що зараз тут, мовляв, вирішується питання на рівні облради, аби надати їм право цього року проводити «Вишивані рушнички! — Що? — перепитав його Гога, — «Рушнички, — терпеливо повторив Славік, чути було, як законний власник вириває у нього із рук свій телефон, але він не піддавався, — «Вишивані рушнички! Да почекай ти! — крикнув він по той бік розмови і, знову припавши до слухавки, продовжив: — Конкурс дитячої та юнацької творчості, безпосередньо під патронатом хубернатора, башляється з бюджету, якщо пройде — вони дають нам статус творчого центру, жодна податкова не доїбеться. — А ти впевнений, що нам це підходить? — про всяк випадок перепитав його Гога. — Ясно, що підходить, — закричав Славік, — це саме те, що нам треба — малюнки на асфальті, конкурс дитячих моделей, старшокласниці в купальниках, блядь — розпишемо програму, бабло проведемо через бухгалтерію, зробимо відкат пожежникам, щоби вони нас у бюджет на наступний рік поставили, і все — цілий рік кавеенити будемо за народні бабки, шоу маст го он, Георгій Давидович, я в цьому бізнесі двадцять років, ай, блядь! — закричав він уже, скоріше, в порожнечу, оскільки слухавку в нього таки забрали, Гога тяжко зітхнув і повернувся до кросворда.