Брати Капранови - Кобзар 2000. Soft

Цього разу вона встигла до самого початку вистави. Гриць сидів у кріслі, а дівка показувала йому стриптиз. Вони знову не запнули завіси - від кого? Ганна висіла за вікном і, зіщулившись, спостерігала. Дівка була гарна, що й казать, рухалася зграбно, але загалом це не мало значення.

Гриць сидів з абсолютно баранячими очима, дівка оголяла свої принади, а потім почала роздягати його, цілуючи зарослі груди, притискаючись до них своїм гладеньким обличчям. Бачили б ви його в цю мить.

Боже, невже всі чоловіки такі бовдури?

Ганна додивилася виставу до кінця. І коли коханці, голі, немов Адам та Єва, пішли до ванної, вона по-злодійському беззвучно ковзнула у відчинену кватирку. На підлозі безладно валявся одяг. З ванної долинали солодкі голоси. Ганна зібрала в оберемок чоловіче причандалля - джинси “Лівайс”, шалені гроші зараз коштують, сорочку, білизну - потім подумала і додала до нього жіночий. А потім все жужмом виштовхала у вікно і сама вилетіла слідом. Одяг, виписуючи складні піруети, падав з висоти дванадцятого поверху. Прозорий ліфчик зачепився за гудзик джинсів, і вони кружляли разом у химерному танку.

Ганна провела одяг очима і не стала більш чекати. Вона полетіла додому крізь важкий кисіль ночі, посміхаючись сама собі дивною, дуже дивною посмішкою.

- Альо!

- Ти уявляєш, Ганно, - сказав Гриць дуже бадьорим голосом. - Тут таке сталося! Таке сталося, що схочеш, та не вигадаєш!

- Що таке? - здивувалася Ганна.

- Уявляєш, хтось у душі попер мою одежу.

- Як це?

- А отак! Попер і все. Уявляєш?

- А що ти робив у душі? - поцікавилася Ганна.

- Та так, зайшов сполоснутися, розумієш. А вийшов - одежі немає, - він по-ідіотському хихотнув.

- Та ти що!

- Отак. Уявляєш? Хоч сядь та й плач.

- Бідолашний! - пожаліла Ганна. - То давай я зараз тобі нову привезу, давай…

- Ні-ні,- швидко відмовився Гриць. - Я тут якось.

- Як?

- Ну якось. Позичу в когось, чи що.

Сам не знає, що верзе. Де це таке бачено, щоб на роботі одежу одне в одного позичали!

- Та я швиденько.

- Ні-ні, - категорично заявив Гриць. - Не треба Окса-ночку саму лишати.

Ти диви, який турботливий батько!

- Бідолашний мій, - ще раз пожаліла його Ганна. - Ну хоч не затримуйся там надовго.

- Я льотом, - пообіцяв Гриць і поклав трубку.

Заявився він за півгодини. Вдягнутий. У своїх джинсах і чужій сорочці - мабуть, не знайшли поночі. Джинси були брудні.

Ганна зустріла чоловіка біля дверей.

- Уявляєш! - розвів руками він з порога.

З ним трапилася обсолютно неймовірна історія. Виявилося, що хтось заради жарту попер із душа його одяг і сховав надворі - слава Богу, вахтер побачив, що з-під паркану наче штани виглядають, то зчинив галас. А сорочка так десь і загубилася, ось змушений був позичити стару у того ж таки вахтера.

- Уявляєш! - обурювався Гриць. - За це треба ловити і мордою об той паркан!

- Треба, - погоджувалась Ганна.

- Ні, ну ти уявляєш, які падли!

Він шкварчав з півгодини - поки перевдягався, мився, вечеряв. Ганна сиділа навпроти і дивилася, як він п’є чай. Потім підвелася, взяла брудні джинси, пішла до ванної та стала прати, збиваючи густу піну. Він підійшов ззаду, обійняв за плечі.

- Ти мене любиш, Ганнусю?

- А як же! - вона обернулася і поцілувала його в носа. - Ну йди, йди, не заважай. Бо треба, щоб до ранку висохли - коли ще по нові до Канади поїдемо.

Він смачно зареготав і пішов дивитись свій телевізор. А зранку навіть без нагадування виніс сміття, погуляв з Оксаночкою -щастя, не чоловік.

- Підемо в кіно? - запропонував, йдучи на роботу.

- А малу куди?

- Сусідам. Хай знають, як поруч з нами селитися, - знову смачно зареготав.

Але кіна ввечері не вийшло.

Гриць зателефонував і винуватим голосом сказав, що у них там термінова нарада у зв’язку зі зміною в законодавстві, а тому…

- Ганнусю, ну давай ми якось іншим разом в кіно підемо, ну давай, наприклад, завтра…

- Давай, - несподівано погодилася Ганна. Завтра - то завтра. Не все одно. Вона навіть не стала обурюватись. І дійсно, - кіно - воно і сьогодні кіно, і через місяць, а зміни в зако-нодавстві - річ важлива.

- Точно? - зрадів Гриць. - Ти не образилась, рибко?

- Ні, - сказала Ганна. - Чого ображатись?

- Ну розумієш, справи…

- Розумію.

- Молодець, - похвалив Гриць. - Я знаю - ти в мене все розумієш. І дійсно - справи, вони і є справи. Чого тут ображатись?

Вона поклала Оксанку зразу після “Вечірньої казки”, і, навіть не чекаючи, поки та засне як слід, дістала катеринку. Закрутився двигунчик від всюдихода, затанцював балансир, полилася чарівна музика. Ганна швидко роздяглася і вилетіла у вікно.

Вона дісталася до місця за кілька хвилин, облетіла будинок навкруги - вікна дванадцятого поверху були темними та неживими. Ганна зазирнула через балконні двері - справді, квартира була абсолютно порожньою. Темні меблі таємничо тулилися попід стіни, бережучи тепло життя. Ганна довгенько дивилася на них, зависнувши біля вікна іззовні. І вже вирішила було вертатися, коли там десь у глибині заскреготів ключ у замку. Рипнули двері. Засвітилося світло у коридорі, кидаючи довгий промінь у кімнату, що зразу ожила. Ганна завмерла, намагаючись вловити голоси. Але голосів не було. Потім засвітилася люстра під стелею, і до кімнати зайшла дівчина.

Сама. Вона прийшла сама.

Ганна висіла біля вікна і спостерігала за господинею. А та почала поволі перевдягатися, щось мугикаючи під ніс, потім пройшла до кухні, запалила вогонь під чайником. Вона була гарною, ця білява фарбована дівчина, і мешкала у двокімнатній квартирі сама. Вона, певно, повернулася з роботи - секретарка чи референт, - ким зараз такі ногасті працюють? Простенький бавовняний халатик облягав стан. Поруч нікого не було, але дівка все одно виглядала сексуально - для себе. Ганні подобались дівчата, що намагаються бути гарними перш за все для себе, самі з собою.

Дівчина пройшла до другої кімнати, і Ганна змушена була облетіти ріг будинку, щоб спо-стерігати далі. А дівчина витягла з шухляди запальничку, цигарки і відчинила балконні двері. Ганна піднялась вище і зависла над балконом. Дівчина сперлася на поручі. Блимнув вогник запальнички, потягло солодким запахом імпортних цигарок. Ганна сама не палила і не схвалювала інших, але цій дівчині цигарки навдивовижу личили, так, справді, як личить кофтина чи капелюх.

Ганна дивилася зверху, а дівчина стояла, спершись на балконні поручі, схиливши голову так, що волосся звисало над проваллям поверхів. І тут Ганні на мить здалось, що вона перехилилася ще трохи, потім ще, потім хитнулась необережно… Над містом пролунав крик, але його ніхто не почув, він розчинився у ночі.

Дівчина палила, прихилившись до поручів, а Ганна висіла над нею біля бетонної стіни. Між ними стояла ніч, внизу порожніло одинадцять сірих, схожих, наче близнюки, поверхів. Ганна раптом заплющила очі, потім повільно розвернулася й полетіла геть - понад дахами, злившись із зоряним небом, розчинившись між вогнів великого міста.