Павло Шевченко - Волоцюги

Мудро хтось сказав: коли очевидні істини суперечать одна одній, - нічого не залишається, як шукати інше Слово, іншу мову.

Три тисячі сімсот сімдесят… року від шостого дня створення людського світу за іудейським місячним календарем перед заходом сонця у п’ятницю затремтіли пожовклі бескиди Хірбет-Кум рану. Гігантська за силою тріщина, як удар блискавки, розколола навпіл спрагле підніжжя гірської пустелі, залишаючи по собі камінні руїни поселення комуни “ревнителів Мойсеєвого Закону”.

Братія - зо дві сотні бородатих чоловіків після трудів праведних приймала щоденний обряд очищення, омиваючись у рукотворних камінних купальнях. Розколина вмить поглинула занечищені ритуальні води, ледь не засмоктавши до глибин й душі оголених набожних містиків. Запалало приміщення кузні, скажений чорторий перекинув вогонь на дахи прилеглих житлових будівель. Обрушилися камінні тераси, оборонні вали, плато потонуло у хмарах жовтого мергелевого пилу.

Натворивши лиха в передгір’ях, гігантська звивиста тріщина розчахнула, мов лід, і прибережну зону, від Кумрана аж до пальмового Ієрихона. Ударив фонтан вивільнених з глибин вод, спінився свинцевий вал Мертвого моря… Підземний гуркіт то спадав, гублячись у густому тягучому повітрі Йорданської долини, то знову наростав, громовито відлунюючи аж в Іудейській пустелі. “Не буде милосердя до тих, хто ухиляється зі шляху… ні спокою… допоки шлях їх не стане досконалим…”…

Антон стояв на висоті 300 метрів нижче рівня світового моря, біля древніх розвалищ Кумрана, і майже зримо уявляв, що могло відбуватися дві тисячі років тому ось тут, на місці мовчазних куп каміння, просякнутого пилом далекої новозаповітної історії. Залишки уцілілої башти, кузні, фундаментів помешкань, слідів зрошувальних каналів, потріскані підземні резервуари для збирання води, зачовгані часом сходи… Реальна, відірвана від реального світу, вічність…

На нижньому краю мергелевої тераси - древнє кладовище зі 1200 похованнями, камінні насипи-горбки, на відміну від іудейської і мусульманської традицій, зорієнтовані по осі північ-південь. Між ними вишукували бодай якусь поживу крихітні козороги. На трьох, смиренно схрестивши задні ноги, мудро бовванів бедуїнський верблюд.

Ще далі - глибока ущелина. Десь там, на урвищах міжгір’я, збереглися легендарні печери Кумрана. Півстоліття тому саме в цих скарбонах було зроблене одне з найбільших археологічних відкриттів християнської епохи. Світу постали так звані сувої Мертвого моря. Оригінали сакральних рукописних текстів, частина з яких належить до часів ранньої протохристиянської церкви й ще не міфологізованого Ісуса Христа.

Одного разу затятий “ревнитель” пізнання нової інформації вже мав нагоду відвідати Кумран.

Та фатальний подорожній торговий комплекс косметичної фірми “Ахаба” з його не менш фатальною красунею Іреною буквально за десяток кілометрів звідси перекреслили давню туристичну мрію. І ось нарешті Антон тут, на землі, якою імовірно ходив великий месія, він же, як нібито випливає з кумранських текстів, - цілком земний “Праведний Учитель”. “Чоловік зовнішністю простий, дорослий, з темною шкірою, щуплий, зростом три кубіта, спина згорблена, обличчя довгобразе, ніс довгий, брови зрослися,… волосся рідке з проділом посередині голови за звичаєм назореїв, борода маленька”.* Міряв землю, про яку писав саме тоді, на початку І століття нашої ери, римський мислитель Гай Пліній Старший у своєму подорожньому трактаті “Природнича історія”: “На західному боці Мертвого моря, дещо осторонь від отруйних прибережних випаровувань, живе відлюдькувате плем`я ессеїв, яке вирізняється серед усіх інших племен світу тим, що серед них немає жінок, бо вони відреклися від статевих жадань, не мають грошей, а єдині їх друзі - пальми…".

___________________

* К. Найт, Р. Ломас. Ключ Хірама. Там же (довідково): три кубіта - один метр тридцять п’ять сантиметрів, - авт.

Ось воно, сучасне видання трактату Плінія, лежить у його “кравчучці” від книжкового бутика музейного Кумрана! Там же Антон пожадливо придбав купу інших історичних книг. Магазинчик майже в пустелі - а який вибір: “Єврейські війни” Флавія, “Маккавеї, саддукеї, християни і Кумран” Ейзенмана, два оглядових томи “Відкриттів в Іудейській пустелі”, “Сувої Мертвого моря” Бейджента й Лі, чиїсь коментарі до Біблії… Саме тут, у кумранському бутикові він нарешті набрів на зібрання езотерики Миколи Реріха й Олени Блаватської, “книги щастя” Далай Лами, давню мрію - “Богинь у кожній жінці” Болен! Зібрався було купити ще й кілограмовий Коран у перекладі російською, та доречно згадав, яка то ноша і як далеко він від рідної домівки. “Жаль, немає мого “вічного реформатора” Мартіна Лютера, - подумалося нав’юченому книгами солдатові “особливої місії”. - От тепер можна було б дискутувати на рівних, особливо, щодо… святого письма ісламу!”.

Про Кумран професор також протуркотав тоді всі вуха. Схоже, що для нього існували лише два священних місця цивілізації - острів Тапробан та оці руїни й печери ессейської секти протохристиян. “Блаженних убогих, покірливих, лагідних, милостивих, чистих серцем, голодних та “спрагнених правди” ревнителів, що не тільки плакали за зруйнованим храмом свого Бога, єдино достойних свого Бога… “Їх було на початку всього 200 осіб, а перевернули вони увесь світ!”.

Антон тоді не володів “предметом”, а тому перевів мартінолютеранське на своє, ближче. Мовляв, у Росії ще в лютому 1917 року нара ховувалося також “усього” більшовиків (щоправда, трохи більше - до тисячі штиків), а в підсумку втнули не гірше… Масон Мартін перескакував з одного “факту” кумранської історії на інший, від спражнього кумранського праведника, лідера общини Ієшуа Бен Йосипа до Ісуса, “стовідсотково міфологізованого-переписаного апостолом Павлом”, від кумранських першохристиянських текстів до їх копій, новозавітних євангелій, що, мовляв, “далеко не одне й те ж”.

Черговим шоком для Антона стали тоді чи не “останні” аргументи професора щодо його нав’язливої ідеї про реінкарнацію Жінки-Ісуса. Ну, Мартін, емансипат-гінекократ! Посилаючись і на Біблію, і на кумранські тексти, він звично сипав на голову знесиленого однобунгальника:

- Згадай чи не першу публічну появу Ісуса на людях - власному весіллі в Кані Галілейській. Усупереч правилам “чистих”, боговибраних кумранців, що навіть у думках не допускали долучення простих смертних до відлюдькуватих членів общини та її таємних знань, Учитель дозволив приєднатися до нього й “нечистим” - одруженим чоловікам, калікам, і, що узагалі було неприпустимо, - жінкам! Уявляю, чого коштувало аскетичному проповідникові вичавити із себе вперше за 33 роки: жінка так само, як і чоловік, здатна грішити перед Богом, отож вона має такі ж - якщо не більші - права на спасіння! Воістину революційна ідея рівності, яка згодом стала вершиною Христового народно-жіночого вчення.