Степан Руданский - Олег — Князь Київський

Турків відбивають.

Аж козаки-українці

Турків відбивають

Та у місто Ставучани Пашу заганяють.

Тоді Москва підступила,

Потік загатила

І турецькії окопи

Раптом захопила.

І забрала срібло-злото,

Сорок дві гармати

І пустила українців

Турка доганяти.

І пігнались українці,

Шаблі погострили,

У Сороках по-козацькі

Люльки розпалили,

Під Хотином із турками

Знову привітались,

А з Хотина аж у Ясси

З Мініхом забрались.

І затихла Туреччина,

І більше не билась,

І з Ганною-царицею

Миром помирилась.

Тоді Мініх до цариці,

Став її просити,

Щоби його на Вкраїні

Князем ізробити!

Лиш цариця не така-то,

Бірона спитала

І як сказав її Бірон,

Так і відказала.

"Мало, — каже, — пане, просиш -

Тілько України,

Ти просив би уже лучче

За раз Московщини".

Тоді Мініх повернувся…

За голову взявся…

"То бодай я собі, - каже, -

Порохом розпався,

Та бодай я, — каже, — сонця

Більше не побачив,

Щоби я вам, препоганим,

За се не віддячив!"

І все ходить коло двору,

Часу виглядає,

Аж тут йому, як на теє,

Ганна помирає. Аж тут йому, як на теє,

Ганна помирає

Та дитину в повиточку

Царем зоставляє. Та дитину в повиточку

Царем зоставляє,

А Бірона коло нього

В рядці зоставляє.

І знов Мініх не добуде

Ступня на Вкраїні,

А курляндський князь панує

На всій Московщині.

А курляндський князь панує

На всій Московщині

І царем собі царює

По всій Україні.

Дере гроші із міщанів,

Дере і з козаків,

Дере гроші із селянів,

Дере і з бурлаків.

Не питає, чи хто має

Звідки що давати;

А не даси — на морозі

Скаже танцювати.

А брат його препоганий Що там виробляє!

В батька й мами середо дня

Дочок видирає.

Видирає дитя в мами

І замість дитяти

Заставляє бідну маму

Щенят годувати.

А лиш пікни на Бірона,

Тоді не поможеш,

Хоч на дідьків хутір підеш,

Хоч голову зложиш.

Довго-довго Мініх мислив,

Довго-довго думав,

Далі мислі перемислив,

Думи передумав.

І приходить до рідної

Царевої мами І говорить її живо

Сильними словами:

"Ціле царство у нас гине,

І цар у нас гине,

А чи ж мати свого сина

На муки покине?

Скажи, мати, тілько слово -

Бірона не стане,

І в годині ясне сонце

Наокола гляне".

І сказала йому слово

Царевая мати,

І пішов завзятий ворог

Бірона в'язати.

Заснув Бірон у покої

І гадки не має…

Троє жовнірів у нього

Варту відбуває.

Але Мініх показався:

"Ані з місця, люди!

Бо тепер у нас не Бірон,

А цариця буде!"

І вся варта ані з місця.

Бірон пробудився,

Але раптом у Мініха

В руках опинився.

Незабаром і Густава,

Його брата, взяли

І все царство з царем-сином

Матері віддали.

А Біронів потримали

В тюрмі цілу зиму

Та й післали до Сибіру

До міста Пелиму. Тоді Мініх знов піднявся,

Розпускає крила,

Лиш царева його мати

Чогось не злюбила.

Лиш царева його мати

Чогось не злюбила

І тим себе і Мініха

Разом погубила.

Стали шведи та французи

По двору снувати,

Стали княжну Лизавету Стиха підмовляти.

І на царство Лизавета

Серед ночі стала,

Царя, маму й його батька

В тюрму відіслала.

Царя, маму й його батька

В тюрму відіслала,

А Мініха до Пелима

На Сибір послала.

12-13 июня