Ілько Борщак - ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана

Сердеги не підозрівали пастки. Головкін, який мав вести їхню справу, був одним із найвірніших приятелів Мазепи. Гетьман залюбки повторяв: "Москва любить гроші" і ніколи не забував про дорогоцінні дарунки для вищих достойників. Заки ще перевели допит Кочубея і Іскри, Головкін рішив добути із них прізвища їхніх спільників і віддати їх на поталу Мазепи.

18 квітня вони приїхали до Вітебська, до генеральної російської ставки, де були всі вороги гетьмана, Кочубей, Іскра, священик Святайло, Яценко, сотник Кованько, двоє писарів, сестрінок Іскри і вісім осіб служби. Головкін мав до помочі Шафірова. Це був вихрещений жид, один із найталановитіших російських дипломатів тої доби. Але і він був довіреним Мазепи, зазнаючи його ласки. Східна дволичність виявилась тут у всіх своїх претонких хитрощах. Оба урядовці прийняли Кочубея й Іскру дуже чемно. "Цар, казали вони, ставиться до вас дуже ласкаво. Ви маєте його прихильність на своїм боці. Оповідайте нам усе, що знаєте, не окриваючи нічого".

Так заохочений Кочубей почав довгу промову про минуле України. А був він балакун. Врешті передав суддям предовгий меморіал з 26 статтями про зраду Мазепи. Ось головні пункти обвинувачення проти гетьмана:

1. У Минську 1706 р. Мазепа довірився Кочубеєві у приватній розмові, що княгиня Дольська зобов'язалася передати йому пропозиції Станіслава. Цей король пропонував гетьманові чернигівське князівство і обіцяв свободу для української армії.

2. 11 травня 1707 р. Мазепа під час одного бенкету підніс такий тост на здоров'я княгині Дольської: "Вип'ємо за цю премилу княгиню, бо це шляхетна й інтелігентна жінка, до цього ж моя приятелька".

3. Цього ж року Кочубей і його донька були з Мазепою на хрестинах одної жидівки. Після хрестин Мазепа заявив Кочубеєві, що Москва хоче поневолити Україну.

4. 20 вересня 1707 р. один писар поінформував Кочубея, що гетьман приймав на Печерську єзуїта Залєнського, наставника Колегії у Вінниці, який звернувся до козацької старшини з такою промовою: "Панове полковники, не лякайтесь шведів! Вони готуються не проти нас, а проти Москви. Ніхто не знає, де окривається вогонь, і де він тліє під попелищем. Але коли він несподівано вибухне, і сподіваємося, що це буде внедовзі, кожний його побачить, і нелегко буде загасити ту пожежу".

5. 8 жовтня, місяць пізніше. Мазепа давав у Києві великий бенкет, на якім були полковники з Миргорода і Прилук. Зараз на другий день він вислав одного козака до Залєнського. Невже ж він піддержував би листування з тим священиком, якби він не мав недобрих планів?

6. 10 жовтня гетьман зачинився з полковниками і відчитував їм договір, підписаний у Гадячі між Виговським і поляками.

7. На Різдво цього ж року Мазепа зустрівся вночі потайки з єзуїтом Залєнським у своїм дворі в Бахмачі.

8. Гетьман погрожував, що хто-небудь буде проти здійснення його планів, тому зріже голову.

9. Одного разу, коли Мазепа обідав у Кочубея, після тосту внесеного на його честь як гостя, відповів він меланхолійно: "Що це за потіха для мене жити у вічній небезпеці? Чи не є я як віл, який у кожній хвилині жде на удар довбнею?" І тоді почав він вихвалювати гетьмана Виговського і Брюховецького, славних тим, що пробували скинути московське ярмо. Відтак, звертаючися до жінки Кочубея, сказав: "Я теж подумав би про нашу свободу, але ніхто не хоче мені помогти, а твій чоловік іще менше як інші".

10. Одного разу гетьман, звертаючися у Києві до полковників, сказав так: "Коли є хто між вами, може, такий, який гадає, що хочу передати гетьманську булаву Войнаровському, то помиляється. Ви, панове, будете мати повну волю вибрати одного з-поміж вас, Войнаровський не потребує цього, щоб жити в ріднім гнізді. А я готовий передати вам своє становище". Коли полковники протестували, кажучи: "Нехай Бог вас боронить від такого бажання", Мазепа додав: "Коли нині є між вами бодай один, який може спасти батьківщину, я передав би йому її в опіку. Але коли ви лишаєте цей тягар на моїх плечах, слухайте мене і йдіть за мною!"

11. Гетьман перешкоджав усіма засобами шлюбам між росіянами і українцями.

12. Коли раз хтось нарікав на татар. Мазепа відповів: "Залишіть їх у спокою! Вони небавом стануть нам у пригоді!"

До цього меморіалу Кочубей приложив копію народної думи, складеної Мазепою 30 літ тому.

Акт обвинувачення був точний і мав чималий фактичний матеріал. Але царські міністри занадто дружили з Мазепою, який впливав на них своїм чаром навіть на віддалі і вони не могли піти за Кочубеєм. Під претекстом, що деякі подробиці у зізнаннях суперечні, взяли полковника Іскру на муки. Він швидко захитався в своїй обороні і заявив:

"Я ніколи не знав нічого про зраду Мазепи, хіба від Кочубея".

Судді стали певніші у своєму слідстві. Вони видали наказ випитати муками головного обвинуватця. Заки кати ще зближалися до Кочубея, він перестав володіти собою: "Признаю, – сказав він, – що з ненависти до Мазепи я видумав усю цю історію, щоб помститись за образу, заподіяну моїй рідні". Та було запізно, муки почались: Кочубея вдарили п'ятикратне страшним кнутом, якого тоді ще на Україні не знали. Тоді як старець стогнав під ударами, міністри глузували: "Чи не придумав ти тієї інтриги в інтересі шведів, щоб позбутися вірного гетьмана і на його місце посадити другого, доступнішого для намови ворога?"

Кочубей серед стогонів повторив свою відповідь. Ніхто, крім Іскри, не знав про його доноси. І нічого більше не могли від нього довідатись.

30 квітня обвинувачених вислали до Смоленська. У справозданні, висланім до царя, Головкін і Шафіров домагались кари смерті для Кочубея та Іскри і заслання для їхніх спільників. Та Петро, вважаючи своїх міністрів занадто слабкими, домагався нових мук. Головкін надаремне запевнював його, що старий Кочубей не видержить їх. Нещасливих привезли знову до Вітебська 28 травня і піддали новим страшним знущанням. Писарі Преображенського Приказу записали лаконічно: "Кочубей 3 удари, Іскра 6, піп Святайло 20, сотник Кованько 14".

Стіни кімнати знущань були вкриті кров'ю, жорстокість була зайва. Обвинувачені не мали з чого сповідатися. "Ах, кричав сотник Кованько, московський кнут такий приємний, що варт би робити з нього дарунок жіноцтву!"

Цей гіркий глум був натяком на жінку Кочубея, що спонукала його до цього вчинку і вела всю інтригу. Священик Святайло ревів: "Нехай їх чорти візьмуть! Коли вже вони перестануть писати на наших плечах?"

Накінець в'язнів скували і відіслали через Дніпро до Мазепи, до його головної квартири у Борщагівці, біля Білої Церкви, куди вони приїхали 1708 р. Гетьман міг їх помилувати, але час не був пригожий на ласку. Зраджений змовник і розчарований коханець виявив себе невблаганним.

Три дні пізніше виконали присуд перед фронтом війська в приявності величезної юрби, бо Мазепа любив впливати на уяву своєю владою і могутністю.