Ілько Борщак - ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана

Та як там і було, невдача Мазепи є припиненням впливів західної культури, якої представником був Київ і перемогою московського варварства над її представницею Україною. Треба було довгих літ, заки переможені зуміли мирними засобами завоювати своїх диких переможців, заки учні київських шкіл вказали шлях до вищої культури грубим боярам і диким царям.

А проте, той Мазепа, над яким російські історики так знущалися, якого православні священики проклинали по всіх церквах, мав дивно привабливий вплив на поетів, малярів і музик в Європі, а це певна ознака остаточної перемоги, яку віщували йому поети, що були завсіди ворожбитами історії.

Чи можна сказати, що Мазепа програв справу?

Коли взяти на увагу безпосередній вислід і голий факт, вислід Полтавської битви і втечу до Бендер, то так. Та коли зважити, що Мазепа влив в душу народу національні змагання, тоді ще неясні, розпорошені, нез'ясовані, що зібрав їх в одну цілість і надав їм реальну форму, що сам став символом української незалежності, до якої простягала свої хижацькі кігті Москва, тоді зусилля його не було зайве і можна вважати, що перемога його прийшла в хвилині, коли український народ скинув із себе пута неволі у 1917 р.

Не один гурт українців, що під час великої війни організувалися для боротьби за незалежність рідного краю, пригадували у своїх покликах ім'я великого гетьмана. В одній із прокламацій читаємо: "Дух Мазепи встає зі своєї могили; приходить хвилина, коли зможемо відплатити за полтавську гекатомбу".

Проти терору усіх переслідувань ідеї Мазепи зуміли вдержатись впродовж двох століть, бо ніхто і ніщо не в силі протиставитись думці людини і волі народу, який рішив стати свободним. Право народів на самоозначення не є порожнім звуком: доказала це вже минувщина і докаже будуччина.

За Мазепою стояла правда.

Ми хотіли зробити цю книжку живою, але нема в ній ні одної подробиці, яка не була би основана на якомусь документі або точно перевіреному тексті. Ми нічого не видумували, і коли читач хотів би переглянути використані тут джерела, побачить, що це не уявлене оповідання та, що змальовуючи образ одної з найбільше незвичайних епопей, яку знала Європа, ми не хотіли стримуватись від загальних висновків і роз'яснення подій.

Треба би хіба цілого тому на те, щоби списати повну бібліографію джерел до Мазепи. Тут хочемо обмежитися до неповного схематичного огляду. На першому місці згадаймо джерела першорядної ваги – дві хроніки: одну Величка (1620 до 1700), видану від 1848-1864, і другу анонімну, відому Історію Руссов, написану приблизно 1770 р., а видану в 1864. Ми переглянули теж меморіали, справоздання і метелики про похід Карла XII на Україну німецькою, французькою, шведською і голландською мовами, як і різні часописи тодішньої доби "Gazettes" і "Mercures"; їхні інформації, широкі та точні. заслуговують після перевірки часто на увагу.

Що торкається документів сучасників, які були у зв'язках ближчих або дальших з дієвими особами тієї драми, то слід згадати:

Спомини тайного французького агента Невіля {1698),.спомини Пасека, спомини генерала Патріка Гордона, шотландця на службі Петра (1849-1859). спомини перекладчика Карла XII в Бендерах, грека Амера (видані в 1905), спомини данського міністра при Петрі І Юста Юеля (данською мовою, 1893)" спомини маркіза де Бонака, французького амбасадора при Карлі XII (1756) i англійського амбасадора при Петрі лорда Вітворта (1758), посмертні спомини князя Максиміліяна Емануеля Віртемберзького, що згинув під Полтавою (1730), посмертний щоденник шамбеляна Карла XII Адлерфельда, вбитого під Полтавою (1748).

Дуже точні звістки находимо в історії Карла XII (1742) пастора Нордберга, королівського сповідника, що брав участь у всіх великих подіях під час походу на Україну. Цей основний твір великої історичної вартості Вольтер оцінив зовсім несправедливо з дуже легкої руки кажучи, що це "твір дуже зле перетравлений і дуже зле написаний". Полишаючи на боці форму, твір Нордберга має основне значення щодо фактів.

Вольтер з таким самим гнівом і однобічно скритикував немилосердно теж другий цікавий твір із дуже важними документами "Подорожі" Де ля Метре (1723). Автор тих споминів, французький протестант і великий мандрівник, перебував у Бендерах і Константинополі саме під час останньої дії Мазепиного життя.

У московських архівах знаходяться про цю добу неоцінені документи, з яких більшість видав в 1858 р. Бантиш-Каменський. Текст дуже важного меморіалу Орлика видрукувала у 1862 р. українська "Основа" у Петербурзі.

"Мазепа" нашого великого історика Костомарова складений на підставі нових документів, віднайдених у московських архівах уже після появи Бантиш-Каменського.

Про смерть Мазепи читали ми цікавий текст, знайдений в архівах у Стокгольмі Н. Молчановським у 1903 р. Та сама тема є предметом книжки молдаво-волоських хронік майора М. Кагальніцеану (Ясси, 1845). Визначний шведський славіст, Альфред Єнзен, видав у 1909 р. збірку першорядних документів зі стокгольмських архівів про зв'язки мазепинців зі Швецією. Сюди належить теж єдине у світі видавництво Karolinka Krigares Dagbocker у Люнді в Швеції, яке від довгих літ видає рівномірно спомини, меморіали і матеріали про каролінців, товаришів Карла XII, що були з ним на Україні. Також Ернст Карльсон видав різні матеріали про них у стокгольмській Historiska Handlingar.

Шведські документи зібрав та інтелігентно використав шведський історик Фріксель у своїй "Історії життя Карла XII".

Михайло Грушевський не дійшов іще у своїй Історії України до доби Мазепи, але в окремій студії з 1909 р. торкнувся справи союзу Мазепи з Карлом XII.

Один із авторів цієї книжки І. Борщах робив розшуки у даному напрямку в архівах у Відні, Парижі та Лондоні. Він мав нагоду теж використати архіви французького міністерства закордонних справ і джерело першорядної ваги "Діярій" Орлика. Крім цього, використав він такі свої друковані праці: "Вольтер і Україна", "Північна війна і французька дипломатія", "Мазепа і тодішня французька преса". "Гетьман Орлик і Франція", "Дедукція прав України", (у випусках Київської Академії Наук і Наук. Тов. ім. Шевченка у Львові) і "Пилип Орлик" (В-во "Червона Калина").

Спершу, поки зайде мова про трактування й оцінки, зупинимось на фактах, на тому, що в усій цій історії стоїть поза сумнівом.

Отже, факти такі. Йдеться про монарха – виборного гетьмана Української козацької держави. Монарх був українцем, одержав добру освіту: навчавсь у Киево-Могилянській колегії, потім – у Єзуїтській колегії у Варшаві, після чого, в 1656-1659 роках, побував у Німеччині, Італії, Франції й Нідерландах. Добре володів польською, німецькою, російською та італійською мовами, блискуче – латиною.