Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

І аж як зійшов униз, то побачив Карлсона, що сидів на сходинці і їв оладки.

- Добрі оладки,- сказав той.- Наш Юлій Лю-биказка тепер обійдеться без сліду, бо вже знає дорогу.

Карлсон захихотів.

- А хатній цап несправедливий. Каже, що я з'їв оладки, хоч я невинний, як ягнятко. А коли так, то я любісінько їх із'їм.

Малий засміявся.

- Ти, Карлсоне, найкращий у світі поїдач оладок,- сказав він.

Потім він щось згадав і відразу споважнів.

Малий згадав ту жахливу розмову, що підслухав сьогодні в парку. Аж тепер він нарешті розкаже про все Карлсонові.

- Я гадаю, що Філле й Рулле спробують тебе спіймати цієї ночі,- стурбовано докінчив Малий.- Т« розумієш, що це означає?

Карлсон облизав масні пальці і вдоволено замуркотів:

- Це означає, що ми матимемо веселий вечір. Гей-гей! [564]

Поволі настав вечір. Карлсона не було цілий день: він хотів, щоб хатній цап добре спочив після «дратуру-вання» оладками.

Малий ходив з дядьком Юліусом До залізничного музею. Такі речі дядькові Юліусові подобалися, і Малому також. З музею вони вернулися додому і пообідали з панною Цап. Ніхто їм не заважав, Карлсон ніде не з'являвся. Та коли після обіду Малий пішов до своєї кімнати, то застав там Карлсона.

Щиро казати, Малий не дуже зрадів.

- Ох, який ти необережний! - дорікнув він.- Чого ти оце прийшов?

- Як можна питати такі дурниці? - сказав Карлсон.- Сам добре знаєш, що я прийшов ночувати.

Малий зітхнув. Цілий день він нишком тривожився і розмірковував, як урятувати Карлсона від Філле й Рулле. Ох, йому вже голова тріскала від думок! Може, зателефонувати в поліцію? Ні, бо довелося б пояснювати, чому Філле й Рулле хочуть украсти Карлсона, а цього ж не можна робити. Чи не попросити допомоги в дядька Юліуса? Теж ні, бо він негайно зателефонує в поліцію і знову ж таки доведеться пояснювати, чому Філле й Рулле хочуть украсти Карлсона. Отже, й це не годиться.

А Карлсон ані тривожився, ані міркував, та й тепер йому було байдуже. Він спокійнісінько стояв коло вікна й перевіряв, скільки виросла персикова кісточка. Зате Малий страх як хвилювався.

- Я просто не знаю, що нам робити,- сказав він.

- З Філле й Рулле? - запитав Карлсон.- А я знаю. Я ж бо казав, що є три способи: дратурувати, жартувати й виступати. І я думаю вдатися до всіх трьох. [565]

Малому здавалося, що найкращий був би четвертий спосіб, а саме: щоб Карлсон якраз цієї ночі лишився вдома, в своїй хатці на даху, й лежав під укривалом тихенько, як миша.

Та Карлсон заявив, що чогось безглуздішого за це він зроду не чув.

А все ж Малий не хотів здаватися. Дядько Юліус купив йому торбинку карамельок, і він сподівався, що, може, Карлсон сквапиться на цукерки. Він якнайзваб-ливіше помахав торбинкою біля самого Карлсонового носа й хитро сказав:

- Я дам тобі цілу торбинку, як ти полетиш додому й ляжеш спати.

Але Карлсон відіпхнув його руку.

- Фе, який ти поганий,- сказав він.- їж сам свої паршиві карамельки. Нащо вони мені здалися!

Він сердито надув губи, взяв стільчика й сів собі в найдальшому кутку.

- Я не граюся, як ти такий поганий,- сказав він.- Я не граюсь, і годі!

Малого охопив розпач. Нема гірше, як Карлсон не грається! Малий швиденько почав перепрошувати Карл-сона, всіма способами задобрювати його, але дарма. Карлсон і далі сердився.

- Ну, я вже не знаю, що мені робити,- врешті заявив Малий.

- Зате я знаю,- відповів Карлсон.- Я ще не певний, але, може, я знов гратимуся, як дістану якусь дрібничку... Ну, врешті, я, мабуть, вдовольнився б цукерками.

Малий дав йому торбинку, і Карлсон знову почав гратися. І намірявся гратись цілу ніч.

- Гей-гей! - вигукнув він.- Ти собі не уявляєш, як я гратимуся!

А що Карлсонові конче заманулося ночувати, то Малий не мав іншої ради: мусив і сьогодні спати на канапі. [566]

І він заходився стелити. Але Карлсон сказав, що не варто морочитись. Цієї ночі їм буде не до сну.

- Хоч я сподіваюся, що хатній цап і Юлій Любиказка от-от поснуть, щоб ми швидше взялися до роботи,- сказав Карлсон.

А дядько Юліус і справді рано ліг. Він почувався втомленим після тривожної вчорашньої ночі і цілоденного клопоту. Панні Цап теж треба було поспати після напруженого «дратурування» булочками й оладками. Невдовзі вона зникла в своїй кімнаті - себто в кімнаті Бетан, куди її на цей час примістила мама.

І дядько Юліус, і панна Цап прийшли віддати Малому на добраніч, але Карлсон заховався в шафу. Він сам вважав, що так буде найкраще.

Дядько Юліус позіхнув.

- Думаю, що Йон Блунд не забариться прийти, і під його червоною парасолькою нас усіх обійме сон,- сказав він.

«Авжеж, вас обійме»,- подумав Малий, проте вголос сказав інше:

- На добраніч, дядьку Юліусе, хай вам солодко спиться! На добраніч, панно Цап.

- А ти теж лягай,- звеліла панна Цап. І вони пішли.

Малий перебрався в піжаму. Так буде краще. На той випадок, якби панна Цап чи дядько Юліус прокинулися серед ночі й побачили його.

Малий і Карлсон сіли гуляти в голодну лисицю, чекаючи, поки дядько Юліус і панна Цап поснуть. Але Карлсон страх як шахрував, хотів весь час вигравати, а то, мовляв, він не буде гратися. Малий давав йому вигравати скільки завгодно, та коли нарешті все-таки випало, що Карлсон програв, він швиденько змішав карти в купу й заявив: [567]

- Нам більше нема коли гуляти, треба братися до роботи.

Тим часом дядько Юліус і панна Цап уже поснули, без допомоги Йона Блунда та його парасольки. Карлсон якусь хвилю розважався тим, що бігав від одних дверей до других і порівнював, хто як хропе.

- Відгадай, хто найкращий у світі досліджувач хропіння? - весело сказав він, тоді показав Малому, як дядько Юліус і панна Цап хропуть: «гар-р-р-пі-пі-пі!» - так хропе Юлій Любиказка, а в хатнього цапа виходить: «гар-р-р-аш, гар-р-р-аш!»

Потім Карлсон згадав про щось інше. В нього ще лишилося багато карамельок, хоч він однією пригостив Малого та сам з'їв із десяток, і треба було сховати десь торбинку. Він хотів мати вільні руки, беручись до роботи. Але ж де знайти абсолютно безпечне місце?

- Бо ж прийдуть злодії, розумієш? - пояснив він Малому.- У вас дома нема сейфа?

Малий відповів, що якби був сейф, то найперше він заховав би туди Карлсона, та, на жаль, сейфа нема. Карлсон на хвильку замислився.

- Я залишу торбинку в Юлія Любиказки,- заявив він.- Бо як злодії прийдуть та почують «гар-р-р-пі-пі-пі», то подумають, що це тигр, і не зважаться зайти.

Він тихенько відчинив двері до спальні, і «гар-р-р-пі-пі-пі» стало гучніше. Карлсон вдоволено захихотів і зник з торбинкою. А Малий лишився його чекати.

За хвилю Карлсон повернувся. Без торбинки. Але з дядьковими Юліусовими зубами в руці.

- Ну, Карлсоне! - здивувався Малий.- Навіщо ти їх узяв?