Ольга Бойко - #щоденник #карантин #Мілан

Посміялася, читаючи коменти під одним з постів на тему «Чим зайняти дітей під час карантину». Одна сім’я придумала гру в десантників/солдатів/армію: максимально завантажувати хлопчиків бойовою підготовкою (присідання, віджимання, бокс тощо). Гарна ідея. Тим паче що дітей можна ненадовго взяти в полон – прив’язати до дивану.

Поплакала, читаючи новини.

Під час карантину їжа закінчується швидше. Взагалі, коли кажуть, що ніхто з нас не вийде з цієї ситуації таким, як був, погоджуюся, уявляючи себе у перших рядах бодіпозитивістів.

Виходячи з дому, надягла нову маску. Емоції такі, ніби на мені обновка, яка дуже до душі. Насправді ні. Ходити у респіраторі мені не подобається, але я рада, що вдалося придбати чотири штуки ще до початку карантину. Складний респіратор з клапаном для видиху FFP2. Зазвичай такий носять зварювальники, будівельники, машинобудівники, фармацевти, ну і ми всі сьогодні.

Бабуся постійно усе дезинфікувала, обробляла і мила з хлоркою. Пам’ятаю, навіть куплену на Привозі бринзу обдавала окропом. Ми тільки сміялися. Сьогодні я мила яблука з содою.

Обговорювали з Андреа плани на майбутнє і можливості заробітку в період кризи. Зійшлися на тому, що модель «міський фермер» вже, скоріше за все, працювати не буде. Зате модель «балконний фермер» – ще й як. Каналетто сказав, що люди не перестають його дивувати.

Роби, що повинен робити. І будь що буде.

19-й і 20-й дні карантину, Мілан

Під час прогулянки з Бенджаміном звернула увагу на те, що будинок, в якому ми живемо, ззовні нагадує тістечко однієї відомої кондитерської. Рожевий прямокутник, присипаний крихтами кольору пудри, завдяки правильному сьогоднішньому освітленню (сонце) здавався мені особливо апетитним. Взагалі, архітектура Мілана в мене завжди асоціювалася з хлібо-булочними виробами: що не будинок – то пряник, печиво чи вафелька. А кажуть, Liberty.

Друг прислав аудіо, у якому асоціація італійських психотерапевтів попереджає, мовляв, немає причин для хвилювання, якщо у карантинний період люди почнуть спілкуватися з фіранками, стінами та іншими об’єктами. Інша справа, якщо ці об’єкти почнуть їм відповідати.

Що нам робити, Каналетто?

Іти світ за очі – улюблена дитяча розвага. Ми, восьмилітні дівулі, відправлялися в путь, сподіваючись, що потрапимо, як мінімум, в інше місто, а то й країну. Батьківська заборона перетинати межі подвір’я приємно лоскотала п’яти. Але чомусь ми завжди опинялися або біля гастроному (відділ з морозивом), або ж біля автомату з газованою водою. З сиропом – три копійки. Без сиропу – одна. Морозиво коштувало скажених грошей.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.