Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Він поплескав Шарика по голові, одягнув на нього намордник і на цепу вивів його із залу засідань геть. Сатана повернув голову до Хама:

– Роздуми Вселенського масштабу відволікли мене від твоєї доповіді, Хаме. Чи не міг би ти швиденько прокрутити про свої досягнення ще раз?

Хам відповів виразним, вкрай непристойним жестом руки, на що Сатана зреагував миттєво: підлетів до Хама і стрімким потужним ударом кулака у голову збив його з ніг. Розминаючи руку, Люцифер обвів Чорне Лицарство розчарованим поглядом.

– Втомився я, джентльмени! До біса втомився! Кожного разу одне і теж! Дійсно правий Євген, впертість – наша загальна риса! – підсумував Люцифер і жваво запитав: – Хто наступний?

Підвівся Ричард Кривавий і грізним, важким поглядом закривавлених очей « вдавив» товариство у крісла.

– Леді і джентльмени! Вчора я пролітав узбережжям Кривавого моря і вразився: море обміліло! Його берегами тиняються чисельні табуни трьохголових драконів і жадібно сьорбають грішну кров. З безодні Чорної журби повилазили хитромудрі змії, пихаті жаби і теж давай ласувати людською кров’ю. Це вам не жарт, джентльмени, це серйозна загроза пекельному біоценозу, тому пропоную ближчим часом влаштувати грандіозне шоу-полювання на потвор. Полювання ми могли б завершити пікніком у Чорних скелях, м’ясо драконів не гірше свинини.

– Слушно, слушно! – підтримали пропозицію Кривавого лицарі.

– Що ж, поєднаємо приємне з корисним, джентльмени! Ричарде, на завтра організуй все і всіх на полювання! – розпорядився Сатана.

Кривавий ствердно кивнув, сів. Підвівся Сатана і пішов по колу вздовж столу, пильно вдивляючись в очі Чорного Лицарства.

– Джентльмени, ні для кого не секрет, що ми переживаємо важкі, скрутні часи. Пекло і те, що в ньому останнім часом з’явилося, заганяє нас у кут безвиході: або ми наведемо у Пеклі сувору демократію, або воно зжере нас разом з грішниками! У нас немає часу на роздуми – ми повинні діяти рішуче і негайно, джентльмени. На кожний терор ми будемо відповідати ще більшим терором, на те воно і Пекло, щоб земля горіла під ногами!

Сатана скоса кинув швидкий погляд на Хама, що, змокаючи вказівний палець у кров під своїм носом, писав на сяючій чистотою поверхні столу брутальності.

– Брудна тварино, я таки вижену тебе з лав Чорного Янгольства! Був Вищим, станеш нижчим, осточортіло мені твоє хамство! – люто загорлав Сатана, схопив Хама за комір і стусанами випхав його за двері залу.

Повернувшись до гурту обличчям, Сатана зустрів погляд голодних звірячих очей графа Дракули, ледь не збожеволівшого від писанини Хамською кров’ю.

– Вам не добре, граф? – люб’язно поцікавився Сатана. – Я звільняю Вас від неприємної необхідності обговорювати пекельні проблеми. Здоров’я перед усім, вірно, джентльмени? Ідіть, прийміть необхідні Вам ліки!

Дракула неспішно встав, велично вийшов з-за столу, граціозно розмахнув мантію чорного плаща і, перетворившись на страшного величезного кажана, полетів по сліду свіжої Хамської крові.

– Нещасний Хам! Насмокчеться Дракула його крові досхочу! – зауважив Родріго Вертлявий, різко здригнувшись.

– Родріго, Хам не може бути нещасним, за виключенням випадку, коли його хамський плювок вітер відносить не в обличчя супротивника, а в його ж таки хамські очі! А щодо хамської крові, то її у світі достатньо, вистачить напитися тисячам дракул, – заспокоїв Вертлявого Люцифер і підійшов до вікна з видом на Криваве море.

Починався шторм. Гребні могутніх червоно-чорних хвиль огидно пінилися і стогнали мільйонами грішних голосів. У сірому похмурому небі пустували шалені пекельні вихри: чорні хмари то стискало у точку, то закручувало у спіраль, то розкидало диявольським феєрверком. Низько над морем ліниво погойдувалися важкі птеродактилі, товсті кажани та велетні-орли. Раптом три однаково потворні голови монстра виринули з людської крові, одна з них проковтнула кажана.

– Дійсно, драконів забагато, скоро почнуть ковтати пекельних мучеників. Ричарде, приготуй до полювання все як слід, будемо вести обстріл з пекельних скель, з повітря, звідусіль…

– Все буде на вищому рівні, не турбуйся, Герр Люц, – відреагував Кривавий.

Сатана обвів товариство за столом пильним поглядом:

– Чому я не бачу Лінивого?

– Тому, що вже місяць, як Лінивий живе і працює уві сні, прокидається лише для того, щоб поїсти і … – не закінчив пояснення Его Самозакоханий.

– Он як! В той час, як у нас горить земля під ногами, він поринув у рожеві сни! Як вчасно! – не на жарт обурився Диявол. – Ось що, Лютий, піди і негайно розбуди його та скажи – якщо він не буде вирішувати разом з нами пекельні проблеми, я вижену його на Землю, у Зону. Нехай спить там, серед бомжів!

Людвіг Лютий люто усміхнувся, підвівся:

– Герр Люц, виконаю твій наказ з радістю! – і пішов.

Диявол кібцем закружляв навкруги Чорного Лицарства.

– Останнім часом занадто багато пригод, джентльмени, занадто! На Пекло нападають прибульці з інших світів, а саме воно перетворилося на психічнохвору породіллю, з утроби якої вилітають безглузді жахи, один страшніше одного! Всі ми знаємо, коли це почалося, але чому? Ваші міркування?

Сатана чудово знав відповідь на своє «чому?», та останнім часом він удавав з себе демократа, тож мав імітувати у Пеклі бісову демократію. Тому, приховавши справжні почуття, що викликало у ньому Чорне Янгольство, він огорнув все його поглядом, сповненим нібито уваги і поваги. Фобос сидів з геть відсутнім виглядом, його мозок пірнув в інше життя: аби він не чиркав кігтем, його можна було б прийняти за мерця. Сатана гірко усміхнувся, він заздрив здібності Фобоса аж так від усього відволікатись.

– Почалося це з атомних вибухів у Хіросімі і Нагасакі, – роздумливо промовив Дон Жуан.– Чому? Тому, що Пекло пов’язане з Землею так, як дзеркало в кімнаті сміху з тим, хто в нього дивиться. Забагато бузувірських душ потрапило у Пекло за останні шістдесят років, занадто велика концентрація негативної енергії! Пекло не розраховане на таку потужність зла, не витримує, брикається, як дикий кінь під жорстоким вершником…

Дон Жуан не договорив, бо раптом все Пекло, до кожного його прошарку, дрібно затремтіло від кінського іржання і гулкого цокоту копит.

– Браво, Дон Жуан! Йому сподобалось твоє порівняння, забрикалося! – вигукнув Сатана у сумному Диявольському захваті. – Та якщо Пекло – дикий кінь, то я той вершник, що приборкає його!

Зал сповнила мертва тиша, лицарі Темряви напружено переглянулися, зненацька «ожив» Фобос.

– О да… да, еще чуть-чуть, – зашепотів він з пристрастю збожеволівшого від пестощів коханця, він передчуття близького рішення у його зелених очах розгорілося вогнище, він шалено зашкрябав кігтем по паперу, – О, да!… Есть! Я кончил, и как! Всё сошлось, сошлось в точке поглощения! – він полегшено зітхнув, геть щасливий, відхилився на спинку крісла, здивовано поглянув на зібрання за столом. – Якого біса я тут сиджу серед вас? Це що, нарада?