Александр Войцеховский - Без права на реабилитацию

Переховування в ченців-васіліян в Італії (26). Створення після зустрічі у Відні (весна 1945 р.) уповноважених проводу ОУН (В. Охрімович, М. Прокоп, Д. Ребет та М. Лебедь) з С. Бандерою, С. Ленкавським та Я. Стецьком закордонного центру ОУН(б), а потому і закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН) (27). Подальший розкол на "ортодоксів" ("теоретиків" з еміграції) на чолі з Бандерою та "ревізіоністів" ("практиків" з "краю"). Багаторічна видавнича діяльність: засновник і голова корпорації "Пролог" у Нью-Йорку (1952–74), заступник її голови (1982–85), фундатор мюнхенських видань "Сучасна Україна", "Сучасність", "Український самостійник", член управи українського товариства закордонних студій (Мюнхен, 1956–91), член видавничого комітету "Літопис УПА" (Торонто, з 1975) (28).

Проте, слушно зауважує вельми зацікавлена особа: "Секретні архівні матеріали та документи Миколи Лебедя, що відносилися до розвідувальної діяльності та зв'язків з підпіллям в України та були пов'язані з американською чи англійською розвідувальними службами, залишаються й досі недоступними" (29).

Хоча окремі сторінки повністю прикрити так і не вдалося. В 1975 р., пише вітчизняний дослідник Б. А. Мартиненко, в американській пресі з'явилися відомості про "Операцію "Огайо". В ході її реалізації згідно рішень наради представників американської розвідки (листопад 1948 р., Франкфурт-на-Майні) з таборів для переміщених зі Східної та Південно-Східної Європи осіб було відфільтровано потенційних шпигунів і диверсантів. Разом з цим тих, хто в силу якихось причин для цього не підійшли, передавали до названого аналогічно операції спецпідрозділу "Огайо", сформованого з "фахівців" СБ ОУН на чолі з Лебедем. Допити з подальшою фізичною ліквідацією проводилися щонайменше у 80 точках західної зони окупації, а цифру в 100 знищених вважають заниженою самі американці (30).

Специфічні послуги були востребувані і надалі. Такий обізнаний автор, як В. Верещак, твердить, що Лебедя, попри солідний вік американці під час агресії в Індокитаї використовували як спеціаліста для боротьби з комуністичними партизанами В'єтнаму (31).

Після буржуазного перевороту 1991-го року він продовжував гнути звичну лінію, заявивши одного разу на черговому засіданні виконавчого комітету "Літопису УПА": уряд України повинен притягнути до відповідальності колишніх співробітників НКВС. "Хоча б двох-трьох на рік" (32). Встиг побувати в Україні, але своїм тут так і не став. Тож і завершив за океаном свій недолугий життєвий шлях, який красномовно підтверджує істинність слів Ярослава Галана: "люди без батьківщини показали, на що здатна каналія, яка з політичного бандитизму і зрадництва зробила собі професію" (33).

1. Макарчук С. А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. Львов, 1983. — С.152.

2. Левин И. Национальный вопрос в послевоенной Европе. М., 1934. — С.61.

3. Там же — С. 106–109.

4. Галушко Є. М. Нариси історії ідеологічної та організаційної діяльності КПЗУ в 1919–1928 рр. Львів, 1965. — С.150.

5. Винниченко В. Відродження нації. — Ч.ІІІ. — К., 1990. — С.397.

6. Мірчук П. Нарис історії ОУН. — Мюнхен, 1968. — Т.І. — С.389.

7. Туди, де бій за волю. Лондон-Париж, 1989. — С.153.

8. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичні нариси. К., 2005. — С.31.

9. Кентій А. В. Нариси історії Організації Українських Націоналістів (1929–1941 рр.). К., 1998. — С.145.

10. Мануїльський Д. Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини. Доповідь 6-го січня 1945 року на нараді вчителів західних областей України. К., 1946. — С.18.

11. Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Документи і матеріали. Львів-Київ, 2001. — С. ХІ.

12. О. П. В чужому мундирі // Визвольний шлях. — 1966. -№ 7/8. — С.899.

13. Відновлення Української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали. К., 2001. — с.40.

14. Матеріали та документи Служби безпеки ОУН(б) у 1940-х роках. К., 2003. — С. 50–51.

15. Лебедь М. УПА. — Частина I. — Дрогобич, 1993. — С.53, 129.

16. Цит. по: Наконечний В. А. Злочини ОУН-УПА на Волині (З ким і проти кого вони воювали). Луцьк, 2001. — С. 11–12.

17. Поліщук Віктор. Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця). Донецьк, 1996. — С. 331–332.

18. В боротьбі за українську державу. Львів, 1992. — С.614, 618.

19. "Ідея і чин". Орган Проводу ОУН, 1942–1946 // Літопис УПА. -Т.24. — Торонто-Львів, 1995. — С.225.

20. Там же. — С.48.

21. Дзьобак В. Конфлікти в ОУН (Б) і їх вплив на Український Рух Опору (1941–1944 рр.). К., 2005. — С.48.

22. Мудрик-Мечник С. З приводу книжки "Микола Лебедь". Новий Ульм-Львів, 2001. — С.11.

23. Українська Головна Визвольна Рада. Книга перша. 1944–1945 // Літопис УПА. — Т.8. — Львів, 1992. — С.27.

24. Галан Я. Право на гордість // Галан Я. Твори у 4 т. — Т.4. — К., 1980. — С.625.

25. Семиряга М. И. Коллаборационизм. Природа, типология и проявления в годы второй мировой войны. М., 2000. — С.784.

26. Гриньох І. У 40-ліття видання першої документальної праці, присвяченої Українській Повстанській Армії // Лебедь М. УПА… С.20.

27. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичні нариси… — С.462 і далі.

28. Див.: Содоль Петро. Українська повстанча армія. 1943–49. Довідник. Нью-Йорк, 1994. — С. 93–94.

29. Петро Й. Потічний. Літопис УПА — Історія. Документи і матеріали // Літопис УПА. — Т.42. — Торонто-Львів, 2005. — С.9.

30. Мартыненко Б. А. Нацистские военные преступники в США и других странах НАТО. К., 1988. — С. 153–158.

31. Верещак В. Правду не одолеть. К., 2003. — С.86.

32. Літопис УПА. — Т.42. — С.316.

33. Галан Я. Люди без батьківщини // Галан Я. Твори у 4 т. — Т.2. — К., 1977. — С.111.

О Романе Шухевиче (оуновские клички "Тур", "Шуб", "Жар", "Степан", "Чернец", "Туча", "Билый", "Мамай", "Гриць", "Чумак", "Шух", "Борис Щука", "Щука", "Васыль", "Старый", "205", "171", "Роман Лозовский", "Тарас Чупринка", "Чупринка", литературный псевдоним "Чагар") писали многие оуновские авторы, "труды" которых, без излишней, ложной скромности, позволю себе считать скорее художественными панегириками, чем серьезными исследованиями, претендующими хотя бы на элементарную объективность.

Пожалуй, наиболее известными из этих "трудов" являются статья Степана Бандеры "Командир — провідник", впервые напечатанная в еженедельнике "Шлях перемоги" за март-апрель 1954 года; работа известного оуновского историка-дезинформатора общественного мнения Петра Мирчука "Роман Шухевич (ген. Тарас Чупринка) командир армії безсмертних" (Нью-Йорк — Торонто — Лондон, 1970 г); "научный труд" последнего командира УПА Василя Кука "Генерал Роман Шухевич — головний командир Української Повстанської Армії (УПА)", появившаяся в Киеве в 1997 г; а также книга-панегирик известного оуновца Петра Дужого "Роман Шухевич — політик, воїн, громадянин", изданная во Львове в 1998 году.