Владимир Максаков - Война на три буквы

Виспавшись, за непрямим знайомством звертаюся в одну з сотень, що стоять у КМДА. Прошу почергувати вночі.

– Ну, у нас хлопці з автоматами чергують, – каже на моє прохання сотник. – Є в нас такі, що люблять зі зброєю погратися, а все одно це нічого не дає, крадуть, як і крали.

– Я не претендую на автомат…

Мене проводять у КМДА. Я справді бачу автомати. За ніч нарахував шість різних людей із «калашниковими».

Двоє, з ким стою я, викликають цілковиту довіру. Згадується фраза «ввічливі люди». Це єдина дисциплінована сотня, яку я бачив.

Один із охоронців із «калашем» – спокійний хлопець із Донецька, псевдо Донцов. Він півночі розмовляє по мобільному зі своєю дівчиною, в інший час пробую його розпитувати. Донцов виразно висловлює думки й тверезо мислить. Називає себе анархістом-націоналістом. Каже, що спершу сам організовував хлопців у спаленому магазині біля барикади на Грушевського. Не наважуюся запитати, чи це не він мріяв убити мента, як розповідав Бізон.

Я ночую в КМДА після дня, коли вбили Олександра Музичка й затримали кількох активістів «Правого сектора» в Полтаві. По всьому Майдану вже висять портрети Сашка Білого з чорною стрічкою, але я не чув, щоб із нього особливо робили героя.

– Если «Правый сектор» с ментами стреляться начнет, вообще весело будет, – каже Донцов. – Мы покамест храним нейтралитет. Но если это будет невозможно, нам, конечно, интереснее в ментов стрелять, чем в «Правый сектор».

Біля КМДА кучкується група людей. Сваряться між собою. Часом на підвищених тонах. Є п’яні, але менше, ніж у якомусь гуртожитку чи в мене на районі ввечері. Проблема лише в тому, що в одного з п’яних – «калаш». Згадую історії, як сьомий поверх бився з восьмим: посварилися за те, «хто більше зробив для революції».

Багато бахвальства. Повний охоронець розповідає писклявим голосом бородатому двометровому чуваку:

– Ти Че Гевару знаєш вєдь? Такой з бородой.

– Е-е-е. А! Ну да!

– Знаєш, хто ето? Мій рідний брат! Це он мене сюда визвал.

( У кінці травня, під час повторного дослідження Майдана, автор і справді зустріне того брата, чоловіка на прізвисько Че Гевара – в береті, з бородою й деякою портретною схожістю. )

О першій тридцять – тупіт ніг. Натовп хлопців із палицями. На ходу застібають бронежилети. Між них – двоє з «калашами». Ломляться в бік барикади біля ЦУМу. Через десять хвилин повертаються.

– Знову здалося? – питає писклявий брат Че Гевари. – І так кажду ночь. Я щас скажу, шо дальше буде. З боку Майдану прибіжать нам помагати.

Він сміється.

Невдовзі з боку Майдану і справді підбігає інша група.

Натовп розсмоктується: хтось іде спати, хтось у бік Майдану – шукати пригод.

О другій ночі повз мене пробігають на вихід двоє підлітків, років по п’ятнадцять-сімнадцять. На ходу заправляють за пояси пістолети.

– Не махайте ними так! – кричить підліткам дядя Толік, авторитетний літній охоронець з автоматом.

Спускається сотник однієї з груп, що живуть у КМДА. Скаржиться, як важко йому контролювати своїх.

– Тому я й кажу, переїжджати треба! – зітхає дядя Толік. – А то ж 500 «тітушок» в одному будинку.

Параноїдальний охоронець приводить за шкирку якогось чоловіка. Апелює до дяді Толіка:

– Он ходит и слушает! Ходит и слушает, что мы говорим!

Спускається сотник затриманого, свідчить, що той свій.

Я згадую, як ходив у туалет робити записи, щоб не забути точні фрази. А якби хтось зайшов? Згадую, що у мене фотоапарат під курткою, хоч я й фоткав лише артефакти, а не людей. Намагаюся триматися під захистом дяді Толіка з автоматом.

– У меня крыша едет! Крыша едет! – скаржиться параноїдальний охоронець.

Повз нас пробігає хлопець із довгим чорним волоссям і вогником в очах. Показує рукою на свій телефон:

– В три часа ночи «Альфа» штурмует. Зачистка. Полная. Серьезные люди звонили.

Ця повна зачистка є архетипом у КМДА. Але о четвертій ранку дядю Толіка знову змінює Донцов, а о п’ятій я не витримую і йду спати. Змушую себе бодай роззутися, вмощуюся серед інших бійців і вирубуюсь.

Артем Чапай, Insider

2 квітня 2014

Часть майдановцев позже запишутся в Национальную гвардию. Часть пойдут в добровольческие батальоны. О нескольких автору достоверно известно, что они принимали участие в обороне села Пески возле Донецкого аэропорта.

На оставшихся – и новоприбывающих – все более будет давить общественное мнение и власть. Почти через полгода, после неудачной попытки 7 августа, Майдан окончательно зачистят от палаток 9 августа 2014-го.

Посредине озера Донузлав стоит одинокий корабль – героический «Константин Ольшанский». Когда-то именно он эвакуировал из Ливии, где разгоралась гражданская война, украинцев и граждан других стран.

В ночь на 6 марта он оказался заблокирован российскими военными вместе с другими украинскими кораблями.

После того как состоялся «референдум», «Ольшанский» отошел от пристани и к берегу с тех пор не возвращается.

– Как только пришвартуемся, нас тут же атакуют, – говорит капитан Дмитрий Коваленко. И печально добавляет: – Завтра все окончательно решится. Стоять на озере мы больше не можем. Это конец.

По традиции, на закате на корабле спускают украинский флаг. С берега слышно, как играет гимн. Шлю капитану смс-ку: «Слава Украине!»

Никогда не думала, что буду вот так запросто слать подобные сообщения героям, пусть и проигравшим. Не их же вина, что так получилось.

Несколько дней назад я сидела в кабине Коваленко и слушала его истории и истории его соратников. Маленькая комнатка, полки с книгами про военных и корабли, крохотная тахта, сваренный кофе на подносе.

Каждый час слышалось, как в озеро с корабля вылетала граната. Командиры выглядели сильными и смелыми, шутили, что в случае атаки пальнут из пушек – «этим мало не покажется». Они понимали, что их бросили на произвол судьбы, но точно знали, что не намерены переходить на сторону оккупантов.

Вряд ли перейдут. Просто сложат полномочия и уедут подальше с захваченной земли.

Воинские части в Крыму окружены, повсюду военные переходят на сторону России. Но не все: есть такие, которые намерены стоять до конца.

Звонят из Севастополя: российский спецназ вынудил их разоружиться, приказал новый командир – раньше он был заместителем бывшего «проукраинского» командира. И тем не менее, они по-прежнему рассчитывают на защиту Киева.

Морпех Алексей Никифоров, который организовал в керченской части концерт офицеров, сообщает, что их еще не заставляют сдаться – возле части по-прежнему только казаки, русских военных нет.