Олександр Волков - Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу

Звернемо увагу також на критику Ж.-П. Сартром «другої установки» по відношенню до іншого, а саме, ненависті: «Але ненависть, в свою чергу, є поразкою. Її початковий проект у дійсності є проектом ліквідації інших свідомостей» [3, с. 424]. В останьому прикладі вказується не тільки на недосконалість такой установки як ненавість, а також поясненюється, до яких наслідків приводить її легалізація. Зрозуміло, що в цьому аспекті вона містить в собі не тільки ставлення до самого себе, а й до іншого. Ставлення, яке, у вище наведеному прикладі, є деструктивним впливом, що, спрямований на іншого, повертається на себе.

f) Допущення суб’єктивності

В екзистенціальній прагматиці допускається суб’єктивність дискурсу, те, що категорично заперечується у трансцендентної. Може виникнути припущення, що «все дозволено», «все можна», оскільки норми та правила виникають не в результаті універсалізації, а у відповідності з її своєрідністю. Тому можливе звинувачення в релятивізмі, тим не менш, воно буде несправедливим, оскільки не слід забувати, що екзистенціальна прагматика призначається для критики. На відміну від трансцендентальної, вона не відвертається від темних сторін суб’єктивності, від таких його проявів, як насильство, брехня, лицемірство та ін., а виявляє і дискредитує їх, як, наприклад, М. Ґайдеггер [12, с. 192-220].

Гуманізм екзистенціальної прагматики є в тому, що вона дійсно допускає наявність недоліків у суб’єкта, але при цьому, за допомогою критичного розгляду змісту і характеру дискурсивної практики, показує, до чого може призвести їх прояв, наприклад, вседозволеність, свавілля та ін. Якщо трансцендентальна не дозволяє приймати інші норми, крім універсальних, то екзистенційна це не забороняє, лише показує, до чого можуть привести її негативні прояви. Вона дотримується права на визнання як істинного будь-якого висловлювання, але при цьому показує можливи наслідки такого кроку.

2. ОБҐРУНТУВАННЯ ЛОГІКИ ІСНУВАННЯ

Питання про якість існування належить до проблематики екзистенціальної прагматики. Основне її завдання полягає у його висвітленні в аспекті логічно передбачуваного майбутнього, яке створюється самостійно. Спроби щодо аналогічного розуміння людського життя можна побачити у соціальному позитивізмі або марксизмі [7; 10; 11].

Методологічною підставою, яка дає змогу осмисліти логіку існування є положення екзистенціалізму, згідно з якими свідомість – це не тільки джерело людського пізнання, але й також підґрунтя буття, тому виняткову роль відіграє питання про нього. Звернемо увагу на наступний фрагмент з «Буття і часу» М. Ґайдеггера: «Питання про буття повинно бути поставлене. Якщо воно фундаментальне питання, тим більше головне, то воно вимагає адекватної прозорості. Тому треба розібрати, що взагалі належить до будь-якого питання, щоб звідси зуміти побачити питання про буття як виняткове. Всяке випитування є шукання. Всяке шукання має свою спрямованість від шуканого. Питання є шукання сущого, яке пізнає, у факті наявності його буття. Шукання, що пізнає, може стати «розшуком», якщо виявляється визначенням того, про що стоїть питання. Випитування як питання про … має своє опитане. Всяке питання про… є тим або іншим чином допит у… . До випитування належить, крім опитаного, опитуване. У тому, що досліджується, тобто специфічне теоретичне питання, те, що випитується повинно бути визна-чене і доведене до поняття. У тому, що питається, лежить, тоді як власне випитане, те, на чому питання відбувається. Питання само як поведінка сущого, яке питає, має свій особливий характер буття» 1 1 Всякое спрашивание есть искание. Всякое искание имеет заранее свою направленность от искомого. Спрашивание есть познающее искание сущего в факте и такости его бытия. Познающее искание может стать "разысканием" как выявляющим определением того, о чем стоит вопрос. Спрашивание как спрашивание о … имеет свое спрошенное. Всякое спрашивание о … есть тем или иным образом допрашивание у… К спрашиванию принадлежит кроме спрошенного опрашиваемое. В исследующем, т.е. специфически теоретическом вопросе спрашиваемое должно быть определено и доведено до понятия. В спрашиваемом лежит тогда как собственно выведываемое выспрашиваемое, то, на чем спрашивание приходит к цели. Спрашивание само как поведение сущего, спрашивающего, имеет свой особый характер бытия. [12, с. 5] .

а) Що таке логіка існування?

Виявлення логіки існування є, безумовно, процедурою випитування. Дійсно, «випитування – це поведінка сущого»,коли суще реалізує себе як суб’єкт, інакше воно є щось невідоме. Суще розкриває себе у суб’єкті через випитування. Відзначимо, що через поняття «випитування» М. Ґайдеггер наполягає на першості гносеологічного характеру прояву самого сущого. Важливо, що суб’єкт находить відповіді про своє існування, і саме це визначає його існування. Тому він не тільки питає, але й стверджує та спростовує, вимагає та підкоряється, протестує та погоджується – тим самим встановлює себе. Такий погляд на суб’єкта у значенні сущого спирається на відомі припущення, які відкидає М. Ґайдеггер.

Більш привабливою для вирішення поставленого завдання є трактовка свідомості у сартрівському екзистенціалізмі: «Свідомість є свідомістю чогось. Це визначення можна трактувати у двоякому сенсі: або розуміємо під цим, що свідомість утворює буття свого об’єкта, або це означає, що свідомість за своєю якнайглибшою природою є відношення до трансцендентного буття. Але перше значення цієї формули само себе знищує: усвідомлювати що-небудь означає знаходитися перед лицем конкретної і повної присутності, яка не свідомість. Без сумніву, можлива свідомість і якоїсь відсутності. Та це відсутність з необхідністю виявляється на основі присутності. Ми бачили, що свідомість є справжня суб’єктивність, а враження є суб’єктивна повнота. Але ця суб’єктивність не могла вийти з себе для того, щоб встановити трансцендентний об’єкт, додаючи йому повноти враження» 2 2 Сознание есть сознание чего-то. Это значит, что определение сознания можно трактовать в двояком смысле: или мы понимаем под этим, что сознание образует бытие своего объекта, или это означает, что сознание по своей глубочайшей природе есть отношение к трансцендентному бытию. Но первое значение этой формулы само себя уничтожает: сознавать что-либо значит находиться перед лицом конкретного и полного присутствия, которое не есть сознание. Без сомнения, возможно сознание и некоего отсутствия. Но это отсутствие с необходимостью проявляться на основе присутствия. А мы видели, что сознание есть настоящая субъективность и впечатление есть субъективная полнота. Но эта субъективность не могла выйти из себя для того, чтобы полагать трансцендентный объект, придавая ему полноту впечатления. [9, с. 51]. Як бачимо, Сартр суттєво змінів гуссерлевське положення про інтенцію. Свідомість розглядається як основа присутності, при цьому завдяки рефлекії виявляється, що є суб’єктивність.