Олег Устiнов - Історико-краєзнавчий проект Нива Трудова. 1926—2016

Важко було залишати свої оселі. Серед емігрантів були і жителі нашого району. Хоча народ боявся голосно говорити про еміграцію до Канади, щоб за те не покарали, можливість набути даром 160 акрів (40 га) землі, а ще й 10 доларів на початок, – беручи до уваги, що клімат Канади небагато різнився від клімату в Україні, – промовляли на користь еміграції. Внаслідок того кількість емігрантів до Канади зростала з року в рік. Там в далекій Канаді їх зустріли великі міста, де багато людей, багато машин, все не так, як в холодній і голодній українській оселі. Капіталістичний світ був ситим і багатим. Закружляли голови у емігрантів від хмарочосів. Вони на чужині… Детройт, Бостон, Отава, Вінніпег, Торонто., Монреаль.

Міста були чужими і байдужими. Українські поселенці у степових провінціях – це в основному хлібороби. Завдяки цим поселенцям у степових провінціях з’явилася низка українських топографічних назв таких самих, як і в Україні: Київ, Львів, Україна, Шевченко, Запоріжжя… Слід підкреслити, що канадський уряд не тільки був радий українським емігрантам, він навіть давав субсидії. Важкою працею, витривалістю і вірою в краще майбутнє для своїх дітей поборювали неприхильне ставлення до себе місцевого населення. Коли ж вони довідалися, що уряд не побудує шкіл для їхніх дітей, вони створили свої власні школи у багатьох місцевостях. За оцінками канадських істориків, до 40% земель канадського заходу освоєні саме українцями. Але це не Україна.

Безробіття. Важкі умови праці. Вони були чужими і цій країні. Земляки почали міркувати, як повернутися на свої землі, в рідну Україну. В Україні теж не кращі були часи. Імперіалістична війна, криза, але всі вірили і надіялися на краще. Українці вирішили мати свою ниву, на якій самі будуть трудитись.

В квітні місяці 1923 року українці за свої кошти придбали деякий сільськогосподарський інвентар і приїхали на Україну комуною. Вони поселились в Апостолівському районі, в селі Володимирівка в будинок багатого економа Шефера. В 1924 році комуна «Нива Трудова» об'єдналась з іншою комуною, яка теж приїхала з Америки і поселилась в селі Козацьке Бериславського району Херсонської області, де жив раніше князь Трубецький. Проіснували два роки, згодом ці дві комуни не поладили і вирішили розділитися. В емігрантів була техніка: автомобіль «Форд», два трактора «Кейз», чотири снопов’язалки, сівалка, а також три пари коней, дві корови та ін.

Серед них була сім'я Максименків (дочка його Івка Олена Тимофіївна, померла в 2002 році), а Кривоконь (Максименко) Марія Тимофіївна нині живе в селів Нива Трудова, має 96 років від роду. Багато пам’ятає та розповідає.

Весною 1926 року комуна «Нива Трудова» знову приїхала до м. Апостолове, їй надали вільний степ, де був випас і комуна почала нове життя. Комунарів було всього 20 сімей, вони викопали землянки і почали жити тут, на голому степу, на пустому місці будували нове життя, нову комуну. Держава допомагала комунарам – давало кредити на техніку, насіння. Перші організатори комуни: Іван Сич, Кіндрат Романський, Іван Гаврилюк, Тимофій Максименко, Данило Глюзюк та ін. Першим головою комуни був Іван Сич, а першим секретарем партійного осередку – Стульський Іван Іванович.

Стульський I.I.

Працювали добросовісно, з ранку до вечора, безкоштовно, харчувалися теж безкоштовно. На території сучасного току було тоді викопано багато ямок, закопано стовбці і зроблено довгий дерев'яний стіл, за яким і поміщалися усі члени комуни за сніданком, обідом та вечерею. Ледарів в комуні не було, всі працювали добре. До комуни записували молодь до 30 років (в основному комсомольців). У роки голоду 1932—1933рр. на Україні вимерло багато люду, а в комуні зберегли людей, хоч було дуже важко. Годували людей добре (згадують старожили): давали молоко кип'ячене з хлібом, каші, сухі овочі. Після землянок в першу чергу було збудовано клуню, їдальню, баню, школу (1928 р.), а потім магазин, пошту, сільську раду. Про це згадувала Івка Олена Тимофіївна та зараз розповідає Марія Тимофіївна.

На фото члени Комуни Нива Трудова.

Комуна Нива Трудова – найзразковіша в районі – з початком суцільної колективізації легко перебудувалася на нові рейки: у 1935-му на її основі виник колгосп імені Димитрова, село ж зберегло свою назву. Першим головою колгоспу був Кривоконь Кіндрат Семенович, після нього – Дармостук Леонід Іванович (в роки війни), після війни – Дашко Павло Федорович.

Максименко Марія Тимофіївна народилась в місті Монреаль Північної Америки (Канада) 1914 року в сім’ї українських емігрантів. Про них тоді казали, що виїхали на заробітки. Біографія Марії Тимофіївни – це історія Ниви Трудової.

В свої 96 років в бесіді зі мною розповіла про ті далекі часи. Показала багато документів, фотографій (окулярами не користується). Добре пам’ятає, що повернулися з Канади 2 квітня 1923 року. Сім’я велика – семеро дітей. В комуні вона навчалась в початковій школі. В 1931 році закінчила семирічну школу села Покровське (нині Апостолове). В 1932 поступаю до Херсонського машинобудівного технікуму, який закінчує в 1936 році. Вертається до Апостолівського МТС, народжує першу дитину, працює бухгалтером МТС.

В 1941 році на початку війни сім’я евакуюється до Луганської, а потім до Харківської області. Чоловік Марії Тимофіївни Кривоконь Михайло Іванович з першого дня війни на фронті, війну закінчив в Берліні. Повернувся в 1946 році і пішов працювати бригадиром тракторно-рільничої бригади колгоспу імені Димитрова. Марія Тимофіївна за рекомендацією РАЙВНО направлена вчителькою 1—4 класів Димитрівської семирічної школи. Пізніше завідувала дошкільним закладом Ниви Трудової.

З 1966 року працює нормувальником, а пізніше бухгалтером колгоспу. Пропрацювала так до самої пенсії. Зараз на заслуженому відпочинку. Займається домашнім господарством. Дуже багато читає.

У 1941 році фронт наближався до нашого села. Німці ввійшли в село 10 серпня 1941 року. До цього часу із села було вивезено машини, трактори, колгоспні корови, свині, вівці; також вивезено запаси зерна, продуктів, кормів, евакуйовано сім'ї членів партії. Серед них сім'я Кривоконь Марії Тимофіївни, яка працювала спочатку діловодом Нивотрудівської семирічної школи, а потім вчителькою початкових класів. Люди поспішали зібрати урожай, щоб він не дістався ворогам.