Володимир Вiнниченко. - Сонячна машина

Що ж вони повиннi почувати, прииускаюта, що Кестенбавм каже правду?!

I Макс чує, як у яьому зиову ворушиться чудес бажання, що виникає в ньому завсiгди, як вiй бачить Рiнкеля: пiдiйти до нього, схопити ззаду за комiр, сильно струснути и подивитись, чи не струситься з нього ця така iмпозантна, авторитетна гiднiсть i чи не пролупиться крiзь неї щось iнше, i чи не буде те iнше – справжнє. Тiльки тепер це бажання зле, непокiйне, сласне.

А бiдний, маленький, з запалими грудьми й висками Кестенбавмчик, зовсiм захрипнувши, уже вiдiпхнувши стiльця, – на якого чорта йому стiльцi! – вже не витираючи поту, вже не вважаючи на постукування олiвцем Паровоза, жагуче тягнеться весь до Рiнкеля. Губи його трусяться, покривлюються, в кутках негарно збилась бiлою пiною слина, слова рвуться пошарпаними шматками, – вiн от-от або кинеться скрюченими руками в чисте, випещене, поважне лице Рiнкеля, або вдариться головою об спинку стiльця й ввскливо з рясними слiзьми заридає. Бо Рiнкель же був його учителем. Рiнкель же був його проводирем у соцiалiзмi, Рiнкеля ж вiн сам увiв до Iнараку, за Рiнкеля вiй готовий був ручитися своєю бiдною головою з запалими висками.

– Та я вас питаю, товаришi, я нас питаю, який же може бути той соцiалiзм, який робитиметься отакими руками?! Та яке ж довiр'я може бути в мас, коли їм стане вiдомо, що цей пан – член Iнараку? Та як ми смiємо судити й карати дру гих, коли ми самi такi?! Ми – банда розбiйникiв! Чуєте ви мд – банда розбiйникiв!

– Товаришу, я вам забороняю…

– Нiчого ви менi не можете заборонити! Начхав я на вашi заборони Ми – банда! Ми – грабiжники! Ми – вбiйники!

– Товаришу, я позбавляю вас слова!

– Можете! Можете навiть убити мене. Будь ласка. Нате!

Кесгенбавм iз розмахом розхристує груди й випинає їх до Паровоза, але тут же раптом пiдскакує вiд раптового вибуху кашлю, обнiмає свої зразу ж утягненi назад груди обома руками й одбiгає до стiни. Там, припавши до неї головою, вiн болюче, довго, з надсади кашляє. Перехопивши паузу мiж при ступами кашлю, вiн сипить:

– Я скiнчив.

I знову кашляє. Але Паровоз слова не дає нiкому, i нiхто до слова не зголошується, всi сидять i дивляться в аркушi паперу перед собою або понуро малюють на них фiгурки.

Кестенбавм затихає, витирається й iде до свого стiльця. Сiвши до столу, вiн схиляє голову на руку й заплющує очi. Груди ходять йому трудно й часто, з пiсковим пiдсiзистом.

– Слово має товариш Рiнкель.

Товариш Рiнкель виймає руку з за борта пiджака, одлiплюь илете вiд одвiрка й обережно прокашлюється. Вiн уже не посмiхається, не знизує плечима, на лицi ного сум i жаль до Кестенбавма. Соковитий, оксамитний, воркiтний баритон його наче пiд сурдинкою. Йому дуже прикро, що вiн повинен одповiдати товаришевi Кестенбавмовi тодi, коли його здоров'я…

– Я вам не товариш, i прошу моє здоров'я лишити в спокою! Чуєте, ви?!

– Товаришу Кестенбавме, прошу не перебивати товариша Рiнкеля.

Кестенбавм криво посмiхається, саркастично шипить "товариш!" i знову заплющує очi.

Товаришевi Рiнкелевi дуже прикро, що йому треба вiдповiдати на всi закиди серед таких несприятливих обставин. Вiн постарається не хвилювати товариша Кестенбавма своєю вiдповiддю й якомога коротше та швидше роз'яснити непорозумiння, жертвою якого став дорогий товариш Кестенбавм.

Всi обличчя повертаються до поважної, з строгою й сумною гiднiстю випростуваної постатi. На лицi нi тiнi усмiху не час для жартiв.

Отже, справа стоїть так. Бiльшiсть зiбраних товаришем Ке-стенбавмом iнформацiй має деяку реальну пiдставу. Дiйсно, вiн був i в "Бiлому Прапорi", i в цирку, i в гардеробнiй артистки, i навiть подарував їй (правда, не брильянтовi, а простенькi) сережки. Але все це робиться з iншою метою, нiж думає товариш Кестенбавм.

Товариш Кестенбавм розплющує очi й, чекаючи, дивиться на Рiнкеля.

З метою, яка повинна бути i є раз у раз у кожного члена Iнараку: пройти в табiр противника й вивiдати в ньому слабi мiсця для нападу. Розумiється, психологiчно товариша Кестенбавма легко зрозумiти. Розумiється, страшно собi уявити, що член Iнараку може вести таке життя ради цього самого життя. Але так само страшно собi уявити, що тi смертнi кари, якi виконує Iнарак над соцiальними злочинцями, вiн робить для простого вбивства. I товариш Кестенбавм має цiлковиту рацiю: коли вбивства й експропрiацiї Iнарак робить для особистого iнтересу його членiв, коли експропрiйованi грошi повертаються на особистi втiхи експропрiаторiв, для розкошiв i розпусти, то Iнарак є не що iнше, як банда розбiйникiв i грабiжникiв. Тут крик болю й одчаю дорогого товариша Кестенбавма цiлком оправданий i зрозумiлий.

Але, на щастя, як усiм вiдомо, як доказали всi члени Iнараку та вся його чиста й славна дiяльнiсть, мета Iнараку в нiша, мета його не особистi втiхи, а щастя всього великого активу, що зветься людством. У жертву цьому колективовi ожна й треба принести окремi одиницi. Всякий акт, що розбиться в iнтересах цiєї грандiозної мети, є акт святий. I з цiєю метою Iнарак – не банда розбiйникiв, а героїчний авангард: борцiв за щастя всiєї людськостi. Отже, так само участь в оргiї ворогiв пролетарiату для своєї власної втiхи члена Iнараку є розпуста й злочин. Одначе участь його там для мети Iнараку є тяжкий, але необхiдний обов'язок. Дарування сережок цирковiй артистцi ради особистих еротичних цiлей є, дiйсно, вчинок, гiдний якого-небудь буржуа. Але цей самий вчинок iз тою метою, яку ставить Iнарак, є просто тактичний маневр. Моралi абсолютної нема й не може бути. Свiт є комплекс вiдносних, мiнливих цiнностей. Одна й та сама рiч може бути i свята, i злочинна, з якого погляду її розглядати. I цiлком справедливо сказано у знаменитiй передмовi до нового видання статуту Iнараку, що завдання Iнараку помогти дiалектичному процесовi перетвору морального свiту людства з комплексу вiдносностей у комплекс абсолютiв.

Професор Гоферт, автор передмови до нового видання статуту, згiдно й твердо хитає головою. Але Кестенбавм криво посмiхається, ерудицiя й красномовнiсть цього суб'єкта показнi, що й казати.

Товариш Рiнкель бачить цю посмiшку. Товариш Кестенбавм скептично посмiхається? Так, звичайно. Вплив його законної, зрозумiлої емоцiї на всю психiку ще лишився. В товариша Кестенбавма, як i в усiх товаришiв, мабуть, є цiлком природне питання: чим же вiн, товариш Рiнкель, може доказати, що участь його в оргiї та iншi вчинки були тактичним актом в iнтересах мети Iнараку, а не простим актом розпусти й особистої насолоди? На це в нього простi докази: ця оргiя дала йому в руки всi данi, яких так давно. Бюро потребує у справi банкiра Вайса. (На жаль, не знаючи, що саме сьогоднi вони можуть бути потрiбнi, вiн їх не захопив iз собою, але завтра ж вiн їх усi передасть до Бюро). А подарунок цирковiй артистцi й увага до неї дають тепер можливiсть кожного дня й без нiякого риску здiйснити смертний присуд над генералом Левенфельдом. Оце його всi докази й пояснення. Бiльше вiн нiчого не має сказати.