Володимир Вiнниченко. - Сонячна машина

I пан президент зовсiм iншим кроком iде знову в брильянтову залу; з зовсiм iншим виглядом увiходить до неї, нiж уперше.

Йому вже не нудно й не порожньо. Ледве стриманою радiстю, перемогою, внутрiшнiм захватом трiпотять дорогоцiннi огнi зали. Влада й мiць його блискає з цих стiн! Чотирнадцятирiчна кров танцює в них, буяє, грає, пiниться. Обличчя з захованим чекаїнням i цiкавiстю поглядають у його бiк, милi, дорогi, обличчя спiвучасникiв його влади и могутностi, товаришiв його вiрних, вибранцiв Нiмеччини.

Пан президент сiдає на своє мiсце, озирає весь довгий, обсаджений постатями стiл i перериває пана райхсканцлера. Вiн прохає вибачення у високого зiбрання, але не може втриматися, щоб не подiлитися з дорогими колегами одною новиною.

Колеги витягують до пана президента вуха, носи, шиї й устромляють у нього тридцять шiсть пар напружених очей. Пан президент робить невеличку паузу. Стоїть напружено дихаюча тиша. Стрiли брильянтiв рiзнобарвне грають на вогкому ввiгнутому чолi голови зiбрання.

– Панове! Сповiщаю вас, що вся органiзацiя Iнараку з усiма своїми комiтетами, складами, лабораторiями, телеграфiчними станцiями i так далi, i так далi… арештована!

Всi тридцять шiсть голiв високого зiбрання якийсь мент стирчать на плечах непорушне, зацiпенiло, застигло, як сухе листя на землi перед бурею. I от малесенький рух одного, другого, легкий шепiт, шелестiння, враженi запитання. I вмить зривається вихор, пiдхоплює листки, крутить ними, кидає одне на одного, здiймає догори, гасає з ними, казиться, регоче, обнiмається.

Нiколи нi брильянтова, нi яка iнша парадна зала не бачила такого вихору, такого урагану радостi й щастя! К чорту всякi церемонiї, етикети, iєрархiї! Простий, маленький, урядовий мiнiстр закордонних справ обнiмає й душить вiце-президента Об'єднаного Банку, шкурятяного короля Штiфеля. Дiдусь Ягман витирає сльози пiд мiдяними окулярами на плечi й молодесенького, жовторотого Шлюселя. Гуркотять фотелi, блискають дужче за дiаманти очi, потискуються руки, дрижачий, горловий, нутряний смiх виривається шматками, слова стрибають розтрiпаними, неохайними грудками. Врочисту молитовнiсть розтоптано, розчавлено, виметено геть п'яним, розгонистим тупотом невтримного захвату.

Тiльки граф Елленберг не п'янiє. Вiн зовсiм тверезо, непо-розумiло й злякано дивиться на пана президента. I тiльки вiн один бачить, як пан президент увесь iз голови до нiг починає труситись од стриманого, скаженого смiху, як смiх цей що далi, то дужче розгорається, як виривається вогниками i, нарештi, переходить у бурхливе, веселе полум'я реготу. Пан президент так смiється, що аж жили випинаються на висках червоними мотузками, все тiло пiдскакує, як на конi у скаженiй ристi, голова закидується назад, жовтi, квадратовi зуби випинаються з рота, а короткi товстi ноги тупотять iз усiх сил по пiдлозi. А-ха-ха-ха! А-ха-ха-ха!

Крiзь п'яний вихор високого зiбрання злякано пробiгає не порозумiння В чому рiч? Що за чудний регiт пана президента? Гомiн ущухає, всi обличчя наставляються широкими очима, як бiноклями, на пiдскакуюче вiд ристi реготу тiло пана президента. Нарештi, пан президент iз усiх сил натягує вуздечку й зупиняс свiй смiх.

– Панове! Вибачте, будь ласка, я помилився- я сказав "арештована", а хотiв сказати "буде арештована".

Тодi серед високого зiбрання проходить пригнiчена тиша сорому. Всi тридцять шiсть облич, не дивлячись ув очi один одному, понуро й замкнено похиляються, а їхнi тiла помалу займають свої мiсця за овальним столом. (Досить непристойний жарт пана президента).

Пан райхсканцлер суворо перегортає сторiнки акатиста, i на товстому, простяцькому лицi роботяги-бюргера проступають усi ознаки похмiлля.

Вмить пан президент випростовується, гордо й сильно скидує iржавою головою й обводить тридцять сiм облич серйозним, урочистим поглядом.

– Але, високошановне зiбрання, я не докiнчив ця органiзацiя буде хутко арештована! Хутко. Що?

О нi, тепер пан президент уже не жартує. Обличчя знову витягуються стриманою увагою й чеканням.

– Але з одною умовою: ми з свого боку зробимо деякi надзвичайнi зусилля й навiть деякi жертви. Декому цi жертви, може, видадуться й завеликими. – Пан президент проводить очима по плямах лиць i на коротенький мент зупиняється на срiблясто-сивiй патрiархальнiй бородi дiдуся Ягмана.

– Високому зiбранню, розумiється, повинно бути зрозумiле, що я не можу розповiдати тут нiяких деталей. Але я, Фрiдрiх Мертенс, заявляю: хутко вся ця банда буде знищена. Тiльки для цього Об'єднаний Банк повинен асигнувати п'ять процентiв свого майна. Що?

Так, тепер пан президент абсолютно не жартує. Високе зiбрання вже нiтрошки в тому не сумнiвається. А надто члени управи Об'єднаного Банку.

– П'ять процентiв?! Та це ж божевiлля!!

Так, п'ять процентiв. Але краще п'ятипроцентове божевiлля, нiж ця страшна болячка, яка багатьом може обiйтися в сто процентiв життя.

– Я даю свої п'ять процентiв! – раптом iз усiєї сили гатить по столу величезним волосатим кулаком пан вiце-президент Штiфель. -Я дам десять, щоб до кореня знищиiи цю гидь, цю банду вбiйникiв! Я пропоную управi негайно згодитись, чорт його забирай!

Дiдусь Ягман непокiйно, дрижачими пальцями протирає свої круглi окуляри. Полисiлi, маленькi, жевжикуватi оченята, як застуканi у пастцi мишки, тривожно, злякано бiгають, нюхають, трусяться.

Серед високого зiбрання росте гомiн. Новий, поважний, дiловий, завзятий гомiн. Це – серйозна пропозицiя, а не якiсь там фантастичнi жарти-фейєрверки, вiд яких чоловiк тратить розум i дурiє. Мертенс, Штiфель, очевидно, згоднi. Отже, власне, i балакати бiльше нема про що, – три чвертi Банку вже згоднi.

Пан президент злегка пiдводить руку.

– Панове! Пропоную винести зараз же постанову про асигнування вищезгаданих засобiв на рiшучу й остаточну лiквiдацiю злочинної банди розбiйникiв, що iменує себе Iнараком. Хто за цю пропозицiю, прошу встати.

I пан президент урочисто й строго пiдводить своє кремезне, блискаюче на чорному фонi мережива голчастим блиском брильянтiв тiло. За ним поспiшно, але трудно пiдтягаючи догори величезне черево, схоплюється пан вiце-президент Штiфель.

I все високе зiбрання врочисто, рiшуче й одностайно встає круг овального столу. Пани мiнiстри й депутати парламенту не всi є членами управи, але вони голосують, так би мовити, духом iз Об'єднаним Банком.

– Постанову прийнято одноголосно. Дякую, панове. Вашу жертву не забуде наша славна дорога батькiвщина, велика Нiмеччина!

– Отже, товаришi, резюмую нашi дебати Тези Центрального Комiтету приймаються одноголосно. Директиви також. Сповiщення його, що наступ Iнараку, як вiдповiдь на наступ свiтової буржуазiї, розпочинається одночасно по всьому свiтi, приймається до вiдома з великим задоволенням. Нiмецька органiзацiя з свого боку… Товаришу Тiле, я вас, нарештi, дуже прошу не визирати щохвилини до сусiдньої кiмнати й зачинити дверi. I прошу зайняти своє мiсце!