Володимир Вiнниченко. - Сонячна машина

I тiльки, як уже не може сама пiдвести руку, щоб зiрвати з себе капелюша, вона дозволяє взяти себе на руки й вiднести у спальню.

Прокинувшись рано вранцi, панi Гольман здивовано чує, як щасливий дурненький хлопчик її ще й досi гасає по хатi. Потiм починає хлюпати водою, хукати, грюкати посудом Вона швиденько схоплюється з лiжка й похапцем кидається варити каву – не спало ж дурне хлоп'я нiченьку як є!

Але, коли панi Гольман обережно, урочисто вносить каву в кiмнату, "хлоп'яти" вже там немає. Отаке! На невже ж так зараня до своєї кралi?! Так, полетiв, погнав, понесло його щасливим вихором, хай йому лпаьться легесенькою пiр'їною!

Але й Шпiндлери досить здивованi таким раннiм вихровим вiзитом. Вони щойно одяглися, в Йозефа ще зовсiм мокра йою чорна куделя й носик iще не осiдланий окулярами.

Одначе, глянувши на гасаючу по салончику постать iз дивно променистими, бризкаючими захватом очима, вони обоє кидаються до неї, зразу зрозумiвши все.

– Та невже! Мертенс? Коли? Як? Де? Адже вчора провалилось?

Макс регочеться. Макс у страшенному реготi обнiмає любого, маленького, смiшного, дорогого пуделя й трохи не душить його. К бiсу Мертенса! К чорту всiх Мертенсiв на свiтi! Що тепер Мертенс? Дурницi, тiнь, пух, порох!

Шшндлер поважно й заклопотано сiдлає окулярами вигладжений, блискучий од умивання носик людина, очевидно, або отруєна алкоголем, або "не всi дома" в неї.

Клара, мила, затишно-повна, щедро-добра, пухнасто жовтява Клара, непорозумiло, по-дитячому щирить сiрi з темними обiдками чудеснi очi: Мертенс – дурниця?!

Дурниця! Нiкчемнiсть! Порошинка! От що важне, от от!

Макс прожогом розчиняє вiкна, впускаючи гарячi, червоно-золотi променi сонця. Ставши боком до Шпiндлерiв, вiн набирає жменями сонця й пiдносить їм. От що важне, от воно в його руках, от воно на пiдлозi, на деревах, на Мертенсах i на всьому, що пiд ним.

Шпiндлер i Клара швидко переглядаються. А Макс ловить цей погляд i знову закотисто регочеться, соковито, червоно вивертаючи верхню двоповерхову губу. Потiм виймає з портфеля якийсь рукопис i б'є по ньому рукою. От де секрет!

Вiн пробує спокiйнiше, поважнiше розповiдати, але збивається з тону, сяє своїми довжелезними вiями, хапається, бiгає по салончику, зачiпаючи ногами й лiктями за столики, на яких стоять тендiтнi улюбленцi Клари – асiрiйськi глинянi коники. Це – грандiозна рiч! Це – смерть Мертенсам! Це – розв'язання всiх питань!

Шпiндлер простягає руку до рукопису, але Макс не дає. зараз вони всi будуть читати його.

– Будь ласка, сiдайте. Це не менше, як двi години! Шпiндлер здивовано збирає в дрiбнi зморшки чоло й кумедно схиляє голову набiк. Зараз читать i не менше, як двi години?!

– Розумiється, зараз! А як же ви думаєте?!

Тут добра Клара спiшить на помiч стривоженому пуделевi: треба ж принаймнi хоч поснiдати. Макс нетерпляче махає рукою – ах, к бiсу той снiданок! Якi тепер снiданки? Нiяких бiльше снiданкiв не буде. Кава? Шматки свинячого трупа?!

Шпiндлер одсуває окуляри на чоло. "Свинячого трупа"? Гм, вiн розумiє родиннi почування товариша Макса.

Це – рiч хороша (до певної мiри, розумiється), так само, як i здатнiсть дорогого Макса запалюватись од вогникiв навiть вiчних блищачкiв. Але…

– Шпiндлере! Нi слова далi! Нi слова! Вам самим потiм буде соромно. Вперед прочитайте, а потiм, коли зможете, сма лiть ваш скептицизм! Спочатку прочитайте! Сiдайте! Товаришко Кларо, будь ласка! Я не спав нiч, не снiдав, – як бачите, живий. Правда? Сiдайте.

Вiн уже розгортає рукопис на столику, безцеремонне вiдсунувши й поваливши декiлька крилатих коникiв iз повiдбиваними носами й вухами. Але Клара й Шпiндлер рiшуче виступають – одна в оборону коникiв, другий – снiданку.

Ну, добре, Макс iде на компромiс: нехай вони собi їдять шматки свинячої мертвеччини, а вiн їм за цей час читатиме рукопис.

Шпiндлер i Клара заклопотано переглядаються. Справа стоїть досить погано: явно хорий.

В їдальнi на столi лежить тепла густо-жовта смуга сонця, розхлюпавшись об посуд i скло блискотливими пучечками. Макс сiдає саме в цю смугу, мружачи шовковi вiї вiд теплого лоскоту сонця. Ну, вiн починає читати! Увага!

Шпiндлер i Клара виявляють таки увагу, але бiльше до обличчя самого Макса, нiж до рукопису.

Одначе, дедалi, то Шпiндлер починає косо дивитись у куток, застигаючи поглядам, жує то занадто швидко, то дуже помалу. Потiм серйозно насуває окуляри на перенiсся й дивиться в соковитий рухливий рот Макса, з якого поспiшно, радiсно, переганяючи одне одне, вистрибують зовсiм не такi вже безглуздi слова та думки.

Кларине ж лице поiроху проясняється несмiливим полегшенням, здивованням. Вона поглядає на Йозефа, i через те, що вiн уже не вiдповiдає на її погляди, в неї здивовання й увага стають певнiшi.

А сонце iлюструє хапливi слова Макса цiлком сумлiнно: жене хвилю за хвилею, сипле вогнем, стрiляє золотими стрiлами, лоскоче, проймає передчуттям якоїсь незнаної радостi.

– Хм! Хм!

Йозеф Шпiндлер зовсiм таки дiловито й строго вмощує окуляри на низенькому перенiссi – так вiн умощує тiльки тодi, як береться за дуже поважну роботу.

Макс закiнчує недописану сторiнку рукопису. Кiнця немає, а.її; це – ничого. Головне сказано. Ну, скептику? Що? Як? Га?

Скептик скуплено жує голеннми негрськнми губами, пiдводиться й ходить по їдальнi. Хм! Кгм! Справа поважна. Справа дуже поважна. Коли дiйсно нема помилки в цiй концепцiї, то це…

Кудлатий пудель зупиняється її з страхом дивиться на оса-яiiе жовто-пухнастнм волоссям лице Клари.

– …то це… нова ера людськостi! Нова ера – iнакше вiн не може визначити цей момент. Коли це все так, вiн пiдкреслює, коли це все виправдаь-iься експериментальним шляхом, то iсторiя.по лей вiд цьою менту розколюьться на двi половини, одна – все те, що було, з усiма фазами й епохами, друга – майбупiя.

Макс бiльше не може витримати: вiн хапає поважну, суворо-вчену, кудлату, смiшну, безмежно любу фiгурку в дикi обiйми и починає її м'яти, як кошеня. Кошеня нявчить, пручається, вiдмахується лапками, жовто-пухнаста кiточка безпорадно тягне за руки Макса, смiється й благає.

Макс пускає кошеня й грiзно, радiсно витягає кулаки догори. Експериментальним шляхом?! Чудесно. Зараз. Моментально. Вiн сам тiльки цього й хоче!

– Шпiндлере! Хочете? Зараз?

Шпiндлер одфоркується. Провадити якусь справу з божевiльним нiколи не було його принципом, але для цiєї справи вiн готовий навiть своїми переконаннями поступитись.

Так, вiн хоче зараз i моментально, але з одною крихiтною умовою: мати оте знамените чудодiйне скло. Є воно в Макса?

Макс посмiхається. Макс не хоче витрачати багато слiв i мовчки виймає з кишенi скло, загорнуте в чистий бiлий папiр.

Хм, так. Скло – як скло. Поганенько вишлiфуване; опукле, розумiється. Але жовто-червонявий тон його досить цiкавий. Умгу, так. Значи!iь, треба тiльки зробити коробку, в коробку вставити зубчастий валок, що молов би рослину, i коминець для приймання сонячної енергiї? Нескладна рiч. Це за кiлька годин можна зметикувати якнайкраще. Власне, i метикувати довго не треба. Млинок до кави є? Чудесно. До млинка тiльки приробити збоку коминець, а згори чорну коробку для голови. I вся справа. Ану, сюди млинок до кави!