Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Так, це правда, — відповів Тенґо й подумав: «Як вона про це дізналася?».

— А я що казала?! — звертаючись до своїх компаньйонок, гордовито заявила медсестра Тамура.

Ті кивнули.

— Я казала дівчатам, — обернувшись до Тенґо, пояснила медсестра Тамура, — що ви, Тенґо-кун, напевне, дружите із старшою від вас жінкою. Жіночим нюхом відчула.

— Нюх-нюх! — сказала медсестра Адаті.

— І до того ж заміжньою, — млявим голосом підкреслила медсестра Омура. — Правда чи ні?

Трохи повагавшись, Тенґо кивнув. Брехати вже було запізно.

— Ох і пустун! — сказала молода медсестра Адаті, постукуючи кінчиком пальця по стегну Тенґо.

— Наскільки років старша?

— На десять, — відповів він.

— Ого! — сказала медсестра Тамура.

— Он як! У Тенґо-куна закохалася по самі вуха старша за нього заміжня жінка, — сказала медсестра Омура, мати двох дітей. — Непогано! І я б з нею позмагалася. Заспокоїла б його самотнього, з доброю душею. Як бачите, я ще нічого собі.

Вона спробувала притиснути руку Тенґо до своїх грудей. Компаньйонки стримали її. Очевидно, вважали, що, навіть розвеселившись, напідпитку, медсестра не повинна виходити за певні межі у стосунках з ріднею пацієнта. А може, боялися, що хтось стане свідком такої сцени. Так чи інакше, в невеликому містечку подібні чутки поширюються за одну мить. Мабуть, і пам'ятали, що чоловік медсестри Омури — надзвичайно ревнивий. Та й Тенґо не хотів потрапити в зайву халепу.

— Все-таки ви, Тенґо-кун, молодчина! — сказала медсестра Тамура, щоб змінити тему розмови. — Приїжджаєте в таку далечінь і щодня кілька годин при батьковому узголів'ї вголос читаєте йому книжку… Не кожен на таке спроможний.

— Авжеж, молодчина! За таке варто його поважати, — сказала молода медсестра Адаті, злегка нахиливши вбік голову.

— Ми завжди вас, Тенґо-кун, хвалимо, — додала медсестра Тамура.

Тенґо мимоволі зашарівся. Таж він перебуває в цьому місті не для догляду за батьком, а хоче ще раз побачити повітряну личинку, а в ній — сонну юну Аомаме. Це майже єдина причина його затримки в цьому місті. А догляд за батьком у коматозному стані — лише привід. Бо тоді довелося б насамперед пояснювати, що таке «повітряна личинка».

— Але ж я досі нічого доброго не зробив, — сидячи на вузькому дерев'яному стільці й незграбно зіщуливши своє велике тіло, неохоче сказав він. Однак таку його поведінку медсестри сприйняли тільки як вияв скромності.

Сказавши, що пора лягати спати, Тенґо хотів підвестись і раніше за всіх повернутися в готель, але проґавив відповідний момент. Бо зроду вдався таким — не міг робити щось комусь усупереч.

— Однак, — сказала медсестра Омура й відкашлялася, — повернімося до початку. Чому ви розійшлися з тією заміжньою жінкою, старшою від вас на десять років? Ви ж з нею знайшли спільну мову, чи не так? Може, чоловік спіймав її на гарячому?

— Сам не знаю, чому, — відповів Тенґо. — Одного дня раптом зв'язок між нами припинився, от і все.

— От тобі й на! — сказала молода медсестра Адаті. — Може, ви їй обридли?

Висока медсестра Омура, мати двох дітей, хитнула вбік головою і, піднісши вказівний палець угору, сказала молодій медсестрі:

— Ти ще не розумієш, що таке життя. Зовсім не розумієш. Сорокарічна заміжня жінка, спіймавши такого молодого, здорового й смачного хлопця, просто так не відмовиться від нього й не скаже: «Дякую за гостинність. Ну, бувай!» Навіть якби він цього хотів.

— Невже так буває? — задумавшись, сказала медсестра Адаті. — Цього не зовсім розумію.

— Так буває, — заявила медсестра Омура, мати двох дітей. Якийсь час вона дивилася на Тенґо таким поглядом, ніби, відступивши на кілька кроків, оцінювала надгробний напис, вирізьблений долотом, а тоді кивнула. — З часом зрозумієш.

— Ой, я вже давно не маю від неї вісток, — сказала медсестра Тамура, добре вмостившись на стільці.

Після того троє медсестер заглибилися в чутки про любовні пригоди якоїсь жінки, невідомої Тенґо, — можливо, також медсестри. Із склянкою віскі з водою в руці він дивився на цих трьох медсестер, і в його уяві сплили три відьми з п'єси «Макбет», які, виголошуючи заклинання: «Є зло в добрі, добро у злі», — навіювали Макбету злий намір. Ясна річ, Тенґо не вважав трьох медсестер злими істотами. Вони були люб'язними й щирими. Старанні в роботі, вони добре доглядали його батька. Притиснуті тягарем важкої праці, жили безбарвним життям у цьому містечку, де люди головно займалися рибальством, й тільки один раз на місяць позбувалися накопиченого стресу. Та, побачивши, як енергія трьох жінок різного віку зібралася докупи, Тенґо мимоволі уявив собі краєвид шотландського пустища. Заволочене густими хмарами небо й холодний вітер з дощем, що пролітає в заростях вересу.

На лекції англійської мови в університеті він читав п'єсу «Макбет» і, як не дивно, запам'ятав один уривок.

Чому цей уривок саме зараз виразно згадався? Хоча Тенґо навіть не пам'ятав, хто в п'єсі вимовляє ці слова. Однак вони змусили його уявити собі збирача абонентної плати «NHK», який уперто стукає у двері його квартири в Коендзі. Тенґо зиркнув на великий палець. Він не свербів, однак у майстерному ритмі Шекспірових слів таки вчувалася зловісна нота.

«Тільки б Фукаері не відімкнула дверей», — подумав Тенґо.

Усікаві таки довелося припинити збір інформації про стару господиню з Адзабу. Бо охорона навколо неї була настільки суворою, що при будь-якій спробі він обов'язково натикався десь на високу стіну. Хотів хоч трохи дізнатися про притулок для жінок, але зайвий раз вештатися в його околиці було небезпечно. На воротах видніли спостережні відеокамери, а зовнішність Усікави й так привертала до себе людську увагу. Досить один раз насторожити охорону, щоб наступні дії стали неможливими. Отож Усікава вирішив наразі відійти від «Садиби плакучих верб» і пошукати інших способів отримання інформації.

І тоді йому спало на думку ще раз розслідувати біографію Аомаме. Перед тим він замовив зібрати інформацію про неї у знайомому довідково-детективному агентстві, а також дещо дізнався сам, власними силами, від сторонніх людей. Склавши досьє й оцінивши його з різних кутів зору, дійшов висновку, що небезпеки від Аомаме не було. Як інструкторка спортивного клубу, вона, безперечно, здібна й мала високу репутацію. У дитинстві належала до секти «Братство свідків», але в десятирічному віці порвала з нею будь-які зв'язки. Університет фізичної культури закінчила з майже найвищими оцінками й улаштувалася на роботу у фірмі харчових продуктів, що спеціалізувалася на виробництві спортивних напоїв, і вважалася центральним гравцем софтбольної команди. Її колеги розповідали, що і в спорті, й у роботі вона дуже виділялася своїми досягненнями. Була цілеспрямованою, з метким розумом. Мала добру репутацію серед колег. Але була неговірка й без широкого кола знайомих.