Олег Авраменко - Реальна загроза

Тут можно читать онлайн Олег Авраменко - Реальна загроза - бесплатно полную версию книги (целиком) без сокращений. Жанр: Научная Фантастика. Здесь Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте лучшей интернет библиотеки ЛибКинг или прочесть краткое содержание (суть), предисловие и аннотацию. Так же сможете купить и скачать торрент в электронном формате fb2, найти и слушать аудиокнигу на русском языке или узнать сколько частей в серии и всего страниц в публикации. Читателям доступно смотреть обложку, картинки, описание и отзывы (комментарии) о произведении.

Олег Авраменко - Реальна загроза краткое содержание

Реальна загроза - описание и краткое содержание, автор Олег Авраменко, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки LibKing.Ru

Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.

Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...

Реальна загроза - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Реальна загроза - читать книгу онлайн бесплатно, автор Олег Авраменко
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Я дозволив собі нечувану за останні місяці розкіш залишити межі банку й відвідати космодром, щоб на власні очі спостерігати за стартом наших корветів. Я вже міг не побоюватися терактів з боку наших ворогів — адже вони полювали не на мене особисто, як Александра Шнайдера; вони прагнули завадити нашій роботі зі зміцнення обороноздатності Ютланда. Але тепер усе залишилося позаду, і я знову перетворився просто на капітана космічного корабля. А проте, щоб утримати тяньгонських агентів та бойовиків фармацевтичного консорціуму від спокуси банальної помсти, лейтенант Вінтерс приставив до мене охорону майже з усіх наявних космічних піхотинців, а поза тим нас супроводжувало ще три десятка відбірних поліцейських, яких надав новий комісар міської поліції Мустафа Хашемі. Видовище, скажу вам, було незабутнє.

Ще численніший поліційний ескорт, з залученням агентів спецслужб, супроводжував нас наступного дня в аеропорт, звідки вся наша група вилетіла чартерним рейсом на орбітальну станцію, де стояв у ангарі корвет „Оріон“. Представники вавілонської влади, прагнучи не допустити наостанок жодних інцидентів, розчистили для шатла просторий „коридор“, а з нашим прибуттям на станцію забезпечили нам швидку й безперешкодну посадку на корабель.

Буквально останньої хвилини вирішив полетіти з нам й адмірал Фаулер.

— Не знаю, наскільки я буду вам корисний, — сказав він мені. — Адже я давно перетворився з військового на адміністратора. Але я не можу залишатися осторонь, коли вашій планеті загрожує небезпека. Бо інакше я втрачу будь-яку повагу до себе. Та й онукам, коли вони підростуть, як я поясню, що роками набивав кишені ютландськими грошима, а щойно запахло паленим, сховався в кущі.

Проте тих-таки онуків і свою доньку Фаулер залишив на Вавілоні, в цілковитій безпеці. І тут я розумів його. Я б учинив так само, якби мав дітей та онуків. Я навідь роздумував, до яких би хитрощів удатися, щоб відправити Ліну до батьків на Октавію (про Елі мова не йшла, вона б не піддалася на жодну хитрість), але так нічого й не вигадав. А коли заговорив про це навпростець, Ліна образилася й заявила, що ні за яких обставин зі мною не розстанеться. Навіть пригорозила розцінити мої слова так, що я розлюбив її.

Лише опинившись на борту „Оріона“, я в повній мірі усвідомив, я мені бракувало космосу. Втома й напруження останніх дев’ятнадцяти тижнів миттю полишили мене, я відчув приплив сил та енергії. Мені дуже кортіло, прийнявши від Купера командування, залишитися на містку й особисто взятися до передстартової підготовки. Та передовсім, як капітан, я мусив здійснити огляд корабля й переконатися, що на борту все гаразд — екіпаж до польоту готовий, а пасажири належним чином розподілені по каютах.

І тут я, мабуть, мимоволі схитрував. Я трохи затягнув огляд корабля з таким розрахунком (несвідомим, певна річ), щоб уникнути рутинної процедури виведення „Оріона“ з ангару й переходу за інструкціями деспетчера у вільний для старту сектор навколопланетного простору. Цим займався старший помічник Купер, а я ввійшов до рубки якраз тоді, коли всі попередні маневри завершилися й „Оріон“ був готовий до занурення у вакуум.

При моїй появі черговий боцман традиційно проголосив:

— Капітан на містку!

Лейтенант-командор Купер взяв під козирок:

— Старший помічник вахту здав.

— Капітан вахту прийняв, — відповів я і зміряв поглядом пілотів з Першої групи: штурмана Девіс, навігатора Прайс і оператора занурення Тернер, мою Елі…

Девіс доповіла про повну готовність усіх бортових систем. Лейтенант Вінтерс, що знову став до обов’язків офіцера зв’язку, повідомив, що диспетчерська дає добро на занурення. І тоді я, смакуючи кожне слово, віддав свою першу команду:

— Штурман — запустити рушій у холостому режимі.

Хай йому біс, як же я люблю цю роботу!

Розділ восьмий

Перед бурею

1

— Алексе, ти знаєш, який сьогодні день? — обізвалася з сусіднього шезлонгу Яна.

Я ліниво відсунув на лоба сонцезахисні окуляри й подивився в чисте блакитне небо.

— Чудовий теплий день, — сказав я. — Третій день моєї відпустки і четвертий — після повернення з Вавілона.

День був справді чудовий. У цій півкулі Ютланда вже настала осінь, було бабине літо — або, як його ще називають, оксамитовий сезон. За кілька кроків від наших шезлонгів на морський піщаний берег набігали слабкі хвилі, пляж та узбережні води були заповнені людьми, звідусіль лунала ериданська говірка. Відпочивальників з числа корінних ютландців ніде видно не було, всі вони підтяглися ближче до тропіків, бо на цих широтах для них було вже прохолодно. А от для нас — саме враз. Середньорічна температура на Ютланді вища, ніж на Октавії, до того ж тутешнє світило, зоря Аруна, значно жовтіша за нашу Епсилон, і влітку її промені містять незвично багато для ериданців ультрафіолету. Зате зараз ми могли спокійно ніжитися на сонечку, не побоюючись обпалити свою чутливу шкіру.

— Ні, Алексе, я питаю, яке число, — уточнила Яна.

— Ну, вісімнадцяте січня, — відповів я. (Як і на інших населених планетах, на Ютланді користувалися земним календарем, хоча це призводило до певних незручностей через неспівпадіння природних річних циклів.) — Сьогодні мені виповнилося двадцять чотири роки, чотири місяці й шістнадцять днів.

— Теж знаменна дата, — погодилася сестра. — Але ти дещо випустив з уваги. Сьогодні рівно рік, як ми потрапили на Ютланд.

— Цілий рік? — здивовано промовив я. А потім виправився: — Один лише рік. А скільки всього сталося!

— І змінилося, — додала Яна.

Тим часом з води вийшов Павлов, а разом з ним — Елі та Ліна. Дівчата підбігли до нас і, сміючись, стали обтиратися рушниками. А Павлов, як був мокрий, так і гепнувся на широкий шезлонг поруч з дружиною.

— Ти ведмідь вайлуватий! — поганила його Яна, відсунувшись трохи до краю. — Мало руку не віддавив.

— Ба, які ми тендітні! — з лагідною посмішкою промовив Павлов. — Можна подумати… Ох, добряче я скупався! Ви просто молодці, що витягли мене сюди. За ці шалені місяці я геть забув, як це чудово — розслабитися й відпочити. Дякую вам.

Авжеж, подяка була не зайва. Вчора ввечері ми витратили понад годину, аби вмовити Павлова, який по сім днів на тиждень проводив то в штабі, то в космосі, взяти собі вихідний. Батькові це не вдавалося: за Яниними словами, кілька разів він у наказному порядку відправляв Павлова в короткочасну відпустку, але той завжди знаходив купу справ, що потребували невідкладного вирішення, і переконував його, що відпустку треба відкласти. І так вони постійно відкладали — з тижня на тиждень, з місяця на місяць…

Витершись насухо, дівчата приєдналися до мене в шезлонзі — Елі праворуч, Ліна ліворуч. На звичайних ютландських пляжах така картина була типовою й не привертала до себе уваги. Проте тут відпочивали ериданці, та ще й недавно прибулі, для яких подібне видовище було в дивовижу. Я знай відчував на собі їхні заінтриговані погляди, хоча з делікатності вони намагалися не витріщатись відверто, а позирали нишком.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать


Олег Авраменко читать все книги автора по порядку

Олег Авраменко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки LibKing.




Реальна загроза отзывы


Отзывы читателей о книге Реальна загроза, автор: Олег Авраменко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв или расскажите друзьям

Напишите свой комментарий
x