Олег Авраменко - Реальна загроза

Я зупинився, як укопаний.

— О, чорт!… Це те, що я думаю?

— Так, саме це. На жаль, подібне паскудство трапляється в деяких родинах. А найгірше для Елісон було те, що її мати про все здогадувалась, але воліла заплющувати на це очі. Коли дочка скаржилась на батька, пані Тернер відмовлялася її слухати й називала безсоромною брехухою. Зрештою Елісон сама звернулася до соціальної служби, проте попросила не доводити справу до суду й не роздмухувати публічний скандал, який би перекреслив її мрії про кар’єру пілота. В результаті батьків Елісон тихо приструнили, сама вона цілий рік ходила до психолога, а під час вступу до коледжу її піддали грунтовній психіатричній експертизі, яка не виявили жодних відхилень від норми. Крім орієнтації на дівчат — але це вже давно не вважається відхиленням. — Павлов узяв наступну сигарету і знову закурив. — Взагалі випадок нетиповий. Зазвичай такі діти, навіть за умов повної психологічної реабілітації, отримують протипокази до професій, що належать до категорії екстремальних. Однак Елі продемонструвала неабияку силу волі та твердий характер.

„Прокляття!“ — думав я, згадуючи свої рідкі й короткі зустрічі з Еліним батьком, коли той, буваючи в Астрополісі, заходив до нас. На мене він завжди справляв приємне враження, і до сьогодні я не міг зрозуміти, чому Елі ніколи не раділа його відвідинам, завжди трималася з ним холодно й відчуджено. — „Прибив би цього виродка!…“

— І знаючи про все, — промовив я, — ви все ж дозволили їй замінити Гарсію?

— Чесно кажучи, я сумнівався. І Томасон також. Яна й Вебер були „за“, бо нічого не знали. А старпом Крамер запропонував поглянути на справу з такої точки зору: ще в шкільному віці Елісон опинилася в критичній ситуації, проте успішно впоралася з нею. Це й вирішило наші з Томасоном сумніви на її користь. Коротше кажучи, — підвів підсумок Павлов, — як командир ти можеш бути спокійний за Елісон, у професійному плані з нею все гаразд. А от як майбутній чоловік… ну, намагайся бути делікатнішим, не зачіпай цю болючу тему, поки вона сама не наважиться тобі розповісти.

— Так, сер, безумовно, — сказав я, а вже подумки додав, що залишаю за собою право при нагоді набити панові Тернеру пику.

На правах його зятя.

За два дні до завершення відпустки я взяв законний шлюб з Елі та Ліною.

Як на мій статус диктаторського сина, весілля відбулося доволі скромно. Ми доклали максимум зусиль, щоб не перетворити його на гучний великосвітський захід, а просто відсвяткувати утворення нової сім’ї. За наявних умов це було важко зробити, проте нам вдалося.

На просторому дворі батькового особняка зібралися лише наші друзі, добрі знайомі й товариші по службу — і теперішні, з „Оріона“, і колишні, з „Маріани“. Аби підкреслити приватність та неофіційність події, батько нікого зі свого боку не запросив — не було ані членів уряду, ані високих штабних чинів, ані інших представників ютландського бомонду. Навіть наш шлюб реєстрував не сам мер Світ-Лейк-Сіті, як це було заведено серед вершків тутешнього суспільства, а штатний співробітник міського департаменту з одружень і розлучень.

Загалом, весілля залишило у нас трьох лише найприємніші враження. Ще два дні, за ериданським звичаєм, ми продовжували святкувати у вузькому родинному колі, потім наша відпустка скінчилася, ми знову повернулись на борт „Оріона“ і вирушили у своєрідну весільну подорож — патрулювати околиці системи.

Власне, це був не найгірший спосіб провести медовий місяць — у глибокому космосі, подалі від людської метушні, в порівняно невеликому товаристві колег. На відміну від польоту до Вавілона й назад, на кораблі не було жодного пасажира, чисельність загону космічних піхотинців скоротилася до двох відділень, та й екіпаж у режимі бойового чергування був майже вполовину меншим, ніж в експедиційному. Наша задача полягала в тому, щоб контролювати відведений нам сектор космічного простору, постійно скануючи його активними засобами зовнішнього спостереження.

У мирний час це була робота не бий лежачого. Втім, і зараз ми не надто перепрацьовували — проте на всіх нас тиснуло очікування близької війни. Ось уже днів десять, як на підступах до системи почали з’являтися ворожі кораблі-розвідники, обладнані додатковими парами емітерів. Добре що на Тянь-Го надто пізно довідалися про нашу реліктову аномалію, тому встигли модернізувати лише кількадесят легких кораблів і надіслати їх слідом за своїм флотом. Але, за великим рахунком, навіть якби генерал Чанг завчасно знав, що Ютланд оточений аномальною зоною такого величезного розміру і такої надзвичайної сили, то докорінно це ситуацію не змінило б. Хоча Тянь-Го — густонаселена планета з потужним ВПК, вона все одно не змогла б дозволити собі тотальну модернізацію кораблів, яка обійшлася б їй у добру третину вартості всього флоту. Ані генерал Чанг, ані його союзники з фармацевтичного консорціуму, дарма що володіли оборотними коштами, які в багато разів перевершували всі наші активи в вавілонських банках, не мали достатньої кількості вільних грошей, аби витратити їх на додаткові військові приготування. З усіх планет лише Ютланд, завдяки чотирнадцятирічній торгівлі ендокринолом, мав такий величезний бюджетний профіцит. Крім того, наші супротивники, зайнявшись переоснащенням флоту, втратили б ініціативу — а земний уряд, хоч яким би він був інертним і корумпованим, не зміг би затягувати до нескінченності перемовини з Ютландом. Тож тяньгонці вирішили зробити ставку винятково на свою чисельну перевагу.

Більшість розвідників, що проникали в наш локальний простір, поводилися вкрай обережно, в сутичку не встрягали, а втікали при перших же ознаках небезпеки. Лише п’ять разів нашим патрулям вдавалося застати ворожі кораблі зненацька, четверо з них було знищено, а один таки змусили до здачі, пошкодивши лазерами вакуумні емітери. Його капітан застрелився ще до висадки на борт космічних піхотинців, а старший помічник і пілоти на допиті засвідчили, що флот Тянь-Го вже ввійшов у аномалію і наразі перебуває за сорок світлових років від Ютланда, але через велику кількість важких кораблів іде дуже повільно, долаючи за добу менше трьох світлових років і роблячи часті зупинки. Таким чином, якщо врахувати подальше зниження швидкості просування ворожих сил зі зростанням напруженості аномалії, до їхньої появи на підступах до системи залишалося як мінімум три тижні — на один тиждень більше, ніж випливало з наших попередніх розрахунків.

Проте ці зайві кілька днів миру мало кого втішили. Навпаки, нам уже не терпілося стати до бою, який вніс би визначеність у нашу подальшу долю — або пан, або пропав. Щодня нервозність на „Оріоні“ (як, власне, й на інших кораблях) дедалі більше зростала, проте ситуація з-під контролю не виходила. Мої підлеглі зразково несли вахту, в більшості своїй демоструючи витримку й холоднокровність, зате у вільний час відривалися по повній програмі, активно знімаючи напругу — хто як міг і як хотів. Навіть Ганс Вебер, завжди такий флегматичний з жінками, що я, признатися, підозрював його в прихованому гомосексуалізмі, несподівано закрутив шалений роман з Мартою Девіс, яку я раніше вважав лесбі. Старший помічник, командор Купер (як іще кілька членів нашої команди, він отримав підвищення в чині), зійшовся з дівчиною-техніком зі служби систем життєзабезпечення, а старший офіцер зв’язку, лейтенант-командор Вінтерс, часто з’являвся в товаристві другого лейтенанта Лори Адамс, командира взводу космічної піхоти. Ну, й ми з Елі та Ліною також не марнували часу — всупереч нашим очікуванням, у нас і справді видався солодкий медовий місяць.