Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Забувши про суворi розпорядження Риндiна, про непорушну дисциплiну екiпажу астроплана, Галя вiдстебнула пряжки запобiжних ременiв, зiскочила з гамака на пiдлогу i, з трудом зберiгаючи рiвновагу на незвично хиткiй пiдлозi, кинулася до навiгаторської рубки все з тим же самим переможним вигуком "ура!".

Услiд їй линули здивованi голоси Сокола i Ван Луна:

- Галиночко, куди ви? Не можна!

- Галю, порядку немає! Буде погано!

Але вона не чула нiчого.

Наче куля, влетiла вона до навiгаторської рубки, пiдбiгла до здивованого, враженого Риндiна i, нiби не помiчаючи суворого виразу його нахмуреного обличчя, обхопила з розбiгу шию академiка i дзвiнко поцiлувала його:

- Ой, Миколо Петровичу, дорогий, золотий, яка я щаслива! Миколо Петровичу, як хороше жити на свiтi! Як я люблю вас!

Риндiн навiть не намагався зберегти суворого виразу. Похитуючи докiрливо головою, вiн посмiхався i повторював:

- Ай, пустунка! Ай, не дисциплiноване дiвчисько! Та хiба ж можна так? От я вам задам!..

Але Галя бачила, що його очi зволожилися, пiдозрiло заблищали. Академiк обiйняв однiєю рукою дiвчину за плечi i повчально промовив:

- I, будь ласка, не здумайте продовжувати... А то ще, чого доброго, вiд хвилювання хлюпати почнете, знаю я вас... Стривайте, менi якась смiтинка в око потрапила, треба прочистити. Де моя носова хустинка, а?..

Притиснувшись щокою до плеча Миколи Петровича, Галя дивилася разом з ним на екран перископа, на якому швидко пропливали незнайомi крутi береги, увiнчанi червоними кронами цикадей i кипарисiв, зарослi густим оранжевим чагарником. Цi береги вiдступали далi й далi, поверхня пiнявої води ставала ширшою й ширшою, заповнюючи собою весь чисто виднокруг.

Астроплан випливав у море, величезне море, тьмяне срiбло якого зливалося з сiрим обрiєм. Хвилi м'яко погойдували мiжпланетний корабель, до половини занурений у воду. Сопла його ракетних двигунiв дивилися пiд кутом униз, нiс був трохи пiдведений. Рух корабля поступово уповiльнювався - i нарештi корабель спинився зовсiм.

Риндiн обома руками повернув до себе схвильоване обличчя Галi, нiжно поцiлував її в чоло i сказав:

- Iдiть, дiвчинко моя. Щастя не зрадило нас, - чи не ваша це щаслива зiрка виручає нас, а?.. Iдiть, скажiть Вадиму i Ван Луну, що я прошу їх негайно взятися за ретельний огляд всiх чисто примiщень корабля. Треба перевiрити всi його куточки, всi чисто механiзми, - чи не пошкодилося щось через цi пiдводнi штовхани й удари, яких зазнавав астроплан. Адже ж завтра ми вилiтаємо в зворотний шлях, треба встигнути все зробити. Iдiть, iдiть, Галю. I не забувайте про дисциплiну. Дивiться, щоб бiльше не траплялося таких витiвок, як от сьогоднi. Чуєте, розбишако?

Це прозвучало суворо - i очi Миколи Петровича дивилися на Галю з-пiд насуплених брiв теж дуже суворо. Втiм, скiльки б цього дня погляд тих очей не спинявся на життєрадiсному, веселому обличчi дiвчини, - в них свiтилася ласка, а голос академiка мимохiть лагiднiшав. Звичайно, розбишака, навiжене дiвчисько, яке треба тримати в руках, усе це так. I Вадиму часом доведеться лише над силу справлятися з її експансивнiстю, це також вiрно. Але Микола Петрович тепер ще бiльше розумiв молодого геолога i радiв за нього...

А наступного дня, 16 лютого, точно виконуючи вказiвки Землi, експедицiя була напоготовi до вильоту в зворотну мiжпланетну подорож. За кiлька хвилин до пiвдня Галя Рижко, як i її товаришi, вже лежала в своєму гамаку, мiцно закрiпивши пряжки запобiжних ременiв.

В iлюмiнатори центральної каюти лилося фiолетувате свiтло Венери примарне тьмяне свiтло планети, населеної дивовижними потворними iстотами, планети, яка ховала в своїх нетрях i печерах дорогоцiннi iнфрарадiй i ультразолото. З м'яким шумом засунулися металiчнi заслiнки iлюмiнаторiв, ховаючи за собою те примарне фiолетувате свiтло i далекi береги, вкритi пишною оранжево-червоною рослиннiстю.

У каютi пролунав голос Риндiна:

- Увага! За хвилину даю старт.

- I не попрощалися як слiд з Венерою, - сказала засмучено Галя. - Вчора нiколи було, i сьогоднi не встигли... Бiльше уже не побачимо її. - Вона сказала це тихо, про себе. Але Риндiн почув її.

- Не побачимо ми, побачать iншi, - вiдповiв вiн твердо. - Наша подорож сюди не остання, Галю, а перша. На планетi майорить наш рiдний радянський прапор. Шлях на Венеру вiдкрито нашою експедицiєю - i тим шляхом полетять десятки iнших мiжпланетних кораблiв. Увага, товаришi, увага!

Руки академiка Риндiна лежали на пультi керування. Микола Петрович поглянув на екран перископа, на сiрi хмари неба Венери, якi пливли по ньому, на циферблат годинника. Дванадцять!

- Даю старт!

...Стривожена громоподiбними вибухами, якi гуркотiли над морем, занепокоєна хвилями, якi бурхливо набiгали на береги, над червоними верхiвками струнких цикадей, над незайманими нетрями Венери пiдвелася плеската голова невiдомої потвори.

Величезними виряченими очима голова подивилася на море, безглуздо втупилася в небо, побачила там малесеньку темну рисочку, яка блискавично майнула пiд свинцевими хмарами i зникла в їх густiй товщi, - i, нiчого не зрозумiвши, сховалася знову за червоно-оранжевими деревами, в гущавину i присмерк вологого первiсного лiсу...

Епiлог,

написаний автором за вимогами читачiв,

якi бажали довiдатися, як мiжпланетний

корабель "Венера-1" повернувся на Землю.

Земля чекала.

Увага всього людства була зосереджена на одному: експедицiя академiка Риндiна, успiшно виконавши завдання, залишила Венеру i летить у мiжпланетному просторi, повертається на Батькiвщину. Так сповiщало урядове повiдомлення, передане всiма радiостанцiями, опублiковане всiма газетами свiту. Астроплан "Венера-1" перебував на шляху додому, на Землю.

Це знали всi, про це сповiщала i коротенька радiограма з борту "Венери-1", вiдправлена ще пам'ятного дня 16 лютого. Проте нею i обмежувалися вiдомостi про астроплан. Ця радiограма виявилася останньою, яку вдалося прийняти радiостанцiям Землi. З цього моменту зв'язок з астропланом обiрвався знову.

Могло статися, що експедицiя Риндiна i чула радiосигнали, якi безперервно надсилали в мiжпланетний простiр потужнi радiостанцiї Землi; можливо також, що й передавач астроплана акуратно вiдповiдав на цi сигнали. Проте вiдповiдi експедицiї Риндiна не досягали Землi, - очевидно, заглушенi потоками космiчного промiння, в сферi якого пролiтав мiжпланетний корабель. Операторам Землi не могли допомогти тут навiть найчутливiшi приймачi.

Повторювалося те ж саме, що вiдбувалося пiд час польоту астроплана з Землi на Венеру, кали радiозв'язок з експедицiєю також надовго обривався через неподоланнi космiчнi перешкоди. Але тепер становище було значно тривожнiшим.

Тодi астроплан летiв за найпростiшим маршрутом, який був розроблений ще першими ентузiастами мiжпланетних подорожей на початку нашого вiку. То був час, коли польоти в свiтовий простiр вiдбувалися хiба що в науково-фантастичних романах, а вченi, якi виношували цю смiливу iдею в тишi своїх кабiнетiв, примушенi були задовольнятися лише теоретичними розрахунками. Такi розрахунки дуже прислужилися в подальшому.