Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

Мiгель Хуанес i ранiше чув про цю звичку генерала Франческо Альдумеро да Хуранiто. Казали, що генерал не переносить денного свiтла i ховається вiд нього за глухими гардинами кабiнету; що вiн не любить показувати своє обличчя, яке лякає людей своїм жорстоким виразом, i тому майже нiколи не з'являється публiчно, волiючи лишатися в пiвтемрявi свого кабiнету i звiдти керувати величезною армiєю чиновникiв, полiцейських i жандармiв фалангiстської Iберiї. Таким був генерал Альдумеро да Хуранiто, мiнiстр внутрiшнiх справ, найближча особа i помiчник всевладного каудiльйо.

Начальник полiцiї i особливо уповноважений пiдiйшли до письмового стола мiнiстра i застигли в шанобливiй позi.

- Здрастуйте, пане начальник полiцiї, - пролунав iз-за столу безбарвний, глухий голос, позбавлений, здавалося, будь-яких людських iнтонацiй. - Це й є той особливо уповноважений, який виконував доручення в справi Сивого Капiтана? Е... Мiгель Хуанес, здається?

- Так точно, ваше превосходительство, - з поклоном пiдтвердив Карло Кабанерос.

- Що ж, сiдайте, панове. Е... поговоримо...

Тепер, коли очi Мiгеля Хуанеса звикли до пiвтемряви, яка панувала в кабiнетi, вiн мав можливiсть переконатися, що й справдi обличчя генерала Альдумеро да Хуранiто не викликало симпатiї. Воно дуже нагадувало череп, обтягнутий жовтою сухою шкiрою, на якiй не було й слiду поростi. Довга голова звужувалася вгору, тонкi блiдi губи не прикривали великих жовтих зубiв; i холоднi колючi очi наче ховалися в глибинi того черепа пiд припухлими повiками, лише час вiд часу визираючи звiдти.

- Годину тому мiй ад'ютант дзвонив до пана Мiгеля Хуанеса, - говорив тим часом мiнiстр, - щоб дiстати потрiбну менi довiдку. Але пана Хуанеса не було ще в управлiннi. Мабуть, пан Хуанес дещо втомився останнiм часом, йому був потрiбен вiдпочинок?

Щось у цьому голосi було явно неприємне, якийсь вiдтiнок глузування, чи що. В усякому разi не вiдчувалося, щоб мiнiстр починав розмову у вiтальному тонi, хоч i говорив з тим, хто мусив одержати орден за успiшне знищення невловимого "Люцифера"... Щось тут було не так. Мiгель Хуанес вiдчув це зразу. Вiн завагався, не знаючи, що вiдповiсти. Його виручив начальник полiцiї.

- Деякi термiновi справи, ваше превосходительство, - запобiгливо зауважив вiн. - У нашiй роботi завжди трапляються несподiванки, якi потребують негайних операцiй.

- Так, так, - недбало мовив генерал, - несподiванки... Краще б їх було менше, ваших несподiванок, пане Кабанерос. - Його тьмянi очi гостро поглянули на Хуанеса i знову сховалися пiд повiками. - От про це й буде мова, якщо вже ви знайшли час вiдiрватися вiд вашої напруженої працi i завiтали до мене...

Думки Мiгеля Хуанеса розбiгалися. Вiн сидiв у крiслi перед столом генерала i напружено розмiрковував: що це значить? Може, щось змiнилося, з'явилися якiсь новi обставини, невiдомi їм обом досi? Але що саме трапилося? I головне, що спитати нiчого не можна, треба покiрно чекати, доки всевладний мiнiстр не скаже сам, у чому справа...

- Сьогоднi ранком я ще раз переглянув вашi звiти, - вiв далi мiнiстр, допитливо поглядаючи то на начальника полiцiї, то на Мiгеля Хуанеса, наче вiн невiдривно стежив за реакцiєю на його слова. - Зокрема ви добре зробили, панове, що використали глибиннi бомби...

Мiгелевi Хуанесу здалося на мить, що все стає на мiсце: адже мiнiстр нiбито хвалить їх? Вiн навiть скромно схилив голову.

- Я тiльки не певен, чи не надто потужнi бомби ви вжили, панове, продовжував мiнiстр немовби задумливо.

"Що це значить? Як це глибиннi бомби можуть бути надто потужними? стрибали в головi особливо уповноваженого гарячковi думки. - Вiн глузує з нас обох! Може, вiн незадоволений з того, що газети й радiо надто розхвалили полiцiю, волiв би, щоб тi похвали йшли на його особисту адресу? Чорт їх розбере, тих генералiв i мiнiстрiв, їм завжди мало слави i почестей! Оце воно й є, ось воно, пояснення!" - вирiшив у думцi Хуанес. Ну що ж, кiнець кiнцем це не так уже страшно. Хай вiзьме собi з тiєї слави, скiльки йому треба, все одно i їм щось залишиться...

- Пробачте, ваше превосходительство, менi, вiдверто кажучи, не ясна ваша думка, - шанобливо вiдiзвався Карло Кабанерос. - Адже так чи iнакше, а операцiю проведено успiшно. I той успiх...

- Та що ви менi одне й те ж торочите вже котрий раз: успiх! успiх! раптом наче розсердився мiнiстр. - Менi балаканина нi до чого! Менi дiло потрiбне, факти, ось що!

- Але...

- Мовчiть! Коли б ви працювали як слiд, коли б у вас по-справжньому була поставлена служба, коли б у вас були надiйнi агенти й iнформатори, а не мотлох, ви й самi давно вже зрозумiли б, що нiякого успiху нема. Так, так, нема! I на вашому мiсцi, пане Кабанерос, я не робив би зараз вигляду ображеного iндика! А коли ви й справдi iндик, то вам не слiд займати далi посаду начальника державної полiцiї.

Iншим разом Мiгель Хуанес радiв би, що може бути свiдком того, як хтось з великого начальства дає такого доброго прочухана його самовпевненому i пихатому шефовi. Але зараз особливо уповноваженому було не до того; вiн добре розумiв, що в цiй справi начальник полiцiї i вiн сам зв'язанi одною мотузкою. I те, що стосувалося Кабанероса, в однаковiй мiрi било й по ньому... Коли б хоч знати, в чому рiч, звiдки насунулася на них ця грiзна хмара?

А генерал Альдумеро да Хуранiто вже остаточно кинув свiй до того стриманий, майже байдужий тон. Вiн викрикнув:

- Ага, мовчите? Ви гадали, що все так i обiйдеться, панове? Нi, не вийде! Ану, що ви скажете з приводу цього?

I мiнiстр кинув через стiл начальниковi полiцiї папiрець, який лежав доти перед ним.

- Читайте вголос! - зловiсно наказав вiн.

Вкрай розгублений начальник полiцiї взяв папiрець i почав читати. Його голос уривався, товстi короткi пальцi тремтiли. I Мiгель Хуанес, слухаючи змiст папiрця, вiдчував, як пiд ним хитається пiдлога. То був рапорт начальника жандармського управлiння на iм'я мiнiстра внутрiшнiх справ Iберiї, в якому писалося:

"За вашим особистим наказом, ваше превосходительство, жандармерiя провела ретельне обслiдування озера Фонтiверос. Спецiально викликаний загiн вiйськових морських водолазiв надзвичайно старанно обшукав усе дно озера. Доповiдаю, що пiд час обстеження на днi озера не знайдено жодного уламка, жодної речi, яку можна було б зв'язати з "Люцифером". Не знайдено також жодного трупа будь-кого з команди. Обстеження озера тривало двi доби. Для остаточної певностi, за вашою вказiвкою, пущено також вiйськовi драги. Їх робота теж не дала нiяких наслiдкiв. Знайдено лише окремi шматки оболонки глибинних бомб. Оскiльки озеро обстежене цiлком, дальшу роботу водолазiв i драг припинено. Чекаю ваших розпоряджень".

Начальник полiцiї, який втратив одразу всю свою самовпевненiсть, не пiдводив очей вiд рапорту, наче намагався вiдшукати в ньому ще щось заспокiйливе. Мiгель Хуанес не розумiв нiчого. Це якась фатальнiсть, нiсенiтниця, цього просто не може бути! Але ж ось вiн, рапорт начальника жандармерiї, - суперечки зайвi... Звiсно, жандармерiя завжди рада пiдкласти свиню полiцiї, вислужуючись перед мiнiстром i каудiльйо. I полiцiя, коли трапляється слушний випадок, теж не лишається в боргу перед жандармерiєю. Але цього разу полiцiю було побито, безнадiйно побито - i насамперед її начальника i особливо уповноваженого... А над Мiгелем Хуанесом гримiв роздратований, лютий голос генерала Альдумеро да Хуранiто: