Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

А тодi Капiтан знов передав керування "Люцифером" Валенто Клаудо i пiшов до своєї каюти. В дверях вiн промовив холодно, крiзь зуби:

- Так буде i далi. Якщо i цього їм мало, якщо й тепер вони не зважать на мої вимоги i не пiдкоряться, я ще яснiше доведу їм, що таке справжня могутнiсть!

Крiзь вiдчиненi дверi своєї каюти Олесь почув цi слова. I ще вiн помiтив, як Ернан Рамiро, проходячи коридором, трохи повернув голову i невидющими очима поглянув у його бiк. У юнака раптом виникло рiшення, хоч вiд цього i закалатало враз шаленими ударами серце:

"Якщо вiн щось скаже, хоч на мить спиниться, я спробую викласти все, що думаю. Хай буде, що буде! Я повинен розповiсти Капiтановi, повинен!"

Та Ернан Рамiро, мабуть, не помiтив Олеся. Його невидющий погляд сковзнув далi. Блiде обличчя було застиглим, як гiпсова маска. Капiтан був занурений в роздуми, для нього зараз наче нiчого й не iснувало, крiм власних думок. I юнак не наважився нiчого сказати...

Та хiба ж можна сподiватися, що вiн згодиться вислухати? А коли б i згодився, що важитимуть для нього слова хлопця, якого вiн iз жалостi залишив при собi?.. Нi, в таку можливiсть трудно було повiрити. I все ж таки...

Олесь визирнув з каюти. В коридорi немає нiкого. Капiтан, мабуть, зараз вiдпочиватиме. До кабiни, де чергує бiля пуль7 та Валенто Клаудо, вiн найближчим часом не повернеться, тим бiльше, що в нього поранена рука. Валенто, милий Валенто, хоч ти й вiдмовився тодi говорити, але ж не може бути, не може, щоб i на тебе це не впливало! В тебе щире серце, ти добрий, чесний i чутливий, нам треба, конче треба поговорити з тобою, саме з тобою!

Тихими кроками Олесь пройшов коридором i зазирнув крiзь прозорi дверi кабiни керування.

Ось вiн, Валенто, у своєму незмiнному синьому комбiнезонi, той самий Валенто, який так лагiдно схилявся над лiжком Олеся i весело, щиро розмовляв з ним, утiшав i пiдбадьорював юнака в тяжкi години, коли Олесь був таким безпорадним. Валенто, дорогий, не вiдмовся й зараз бути таким самим другом, ти ж не мiг змiнитися, як Капiтан! А якщо ти й справдi так любиш Капiтана, як говорив, тодi й тобi мусить бути боляче, тодi й ти мусиш без побоювань зробити все для того, щоб вплинути на Капiтана, який помиляється, незважаючи на свiй свiтлий розум...

Валенто озирнувся. На його широкому обличчi з'явилася радiсна посмiшка.

- Олесю, ти? - мовив вiн. - Заходь, заходь.

Юнак увiйшов. Вiн не знав, з чого починати. Звичайно, значно краще було б, коли б ця розмова виникла якось сама собою, пiд час тих невимушених дружнiх розмов у маленькiй каютi, якi так любив Олесь i де так легко говорилося про все. Але годi й думати про дозвiлля в цiй напруженiй обстановцi, коли на кожному кроцi чекають небезпеки, коли навколо робиться таке, що страшно й згадувати.

- Щось у тебе, хлопче, такий змучений вигляд, - мовив Валенто Клаудо, приглядаючись до Олеся. - Чи не занедужав ти, часом? Май на увазi, на це я згоди тобi не давав. Ану, кажи, в чому рiч?

Ет, навiщо думати про якiсь там пiдходи, пiдготовки! Чи не краще почати одразу, отак, як кидаються в холодну воду, анiж вагатися i притупцьовувати на березi, боязко пробуючи ту воду?.. I Олесь кинувся.

- Я не хворий, Валенто. Мене мучать роздуми. I я хочу поговорити з тобою.

- Про що?

- Про те, про що ми недавно вже розмовляли... пiсля сутички "Люцифера" з "Сан-Себастiаном". Тодi я говорив тобi...

Валенто Клаудо, нахмурившись, перервав юнака:

- Так, i тодi ж я просив тебе...

- Ти сказав, щоб я не запитував тебе про такi речi, - не дав йому закiнчити Олесь, який вiдчував, що вже не може спинитись: йому конче, конче треба було зламати опiр свого друга. - О, я все пам'ятаю! I ти знаєш, з того часу я не Запитував тебе.

- Дуже мало було "того часу", - похмуро зауважив Валенто.

- Але ж скiльки подiй вiдбулося! - вигукнув Олесь. - I я не можу, не можу бiльше мовчати! Коли б Капiтан не був такий вiдлюдний, коли б вiн не вiдгороджувався вiд мене тим погордливим мовчанням, коли б вiн не вдавав, що навiть не помiчає мене, я сказав би йому сам. Але це неможливо. I так само неможливо мовчати далi! Якщо ми з тобою любимо i поважаємо Капiтана, ми не маємо права мовчати, Валенто! Ти ж сам чув, що вiн говорив по радiо? Вiн погрожував усiм саме так, як погрожують...

- Замовкни, Олесю! - суворо сказав Валенто Клаудо.

- Нi, я не замовкну! - палко заперечив юнак. - Я мушу сказати тобi те, що думаю. Спростуй, доведи, що я неправий, коли зможеш... I не кажи, будь ласка, що я не маю, мовляв, права судити Капiтана, що я невдячний або ще щось! Я люблю i поважаю Капiтана, ти знаєш це, Валенто. Коли б менi було байдуже, я нiчого не казав би. Але в тому-то й рiч, що менi не байдуже, мене все це мучить i не дає спокою... а тебе хiба нi, Валенто?

Клаудо не вiдповiв, вдивляючись в екран.

- Ага, ти не можеш заперечувати, бо й сам бачиш, вiдчуваєш, як i я! наче зрадiв Олесь. - Валенто, милий, я пам'ятаю, як Капiтан i вся команда "Люцифера" виходили тодi до могили розстрiляних фалангiстами патрiотiв... I пам'ятаю все те, що ти розповiдав менi про життя й долю Ернана Рамiро... Тодi я готовий був поклонитися Капiтановi, такий вiн був благородний, вищий вiд усiх, надзвичайний! А тепер? Що сталося з ним? Тепер вiн оголосив себе мстивим диктатором, який сiє навколо смерть! А за що вiн воює? Ти скажеш, повториш його слова: вiн хоче помститися i має на це право! Вiн хоче знищити Фернандеса i його поплiчникiв. А ким вiн сам стає, не помiчаючи цього? Таким самим диктатором! Це так, Валенто; так! Вiн сам сказав це сьогоднi. А ти мовчиш? Ти ж говорив менi, що ти республiканець, Валенто. Твої друзi померли в боротьбi проти Фернандеса. А тепер що виходить? Ти допомагаєш iншому диктаторовi, Валенто?.. I мовчиш?..

Нахмурившись, стиснувши мiцнi щелепи, Валенто Клаудо невiдривно дивився на екран, тримаючи в напружених руках важелi керування. Олесь чув, як вiн важко дихає. Час вiд часу вiн наче поривався щось сказати, але знов вiдвертався. Олесь розумiв: чесний i щирий Валенто дуже хвилювався i не мiг приховати цього.

- Я хотiв сказати про це самому Капiтановi, але вiн, я знаю, i слухати мене не схоче, - ще палкiше продовжував юнак. - Ти сам бачиш, яким вiдлюдним, холодним став Капiтан. У ньому щось наче зламалось, вiн мов уже не довiряє нiкому, вiн прислухається тiльки до голосу помсти, прагнення до якої оволодiло ним. Капiтан став зовсiм iншою людиною... вiн або збожеволiв, або...

- Замовкни, Олесю! -з зусиллям, глухо мовив Клаудо.

- Нi! Якщо вiн не збожеволiв, то перетворився на жорстоку, безсердечну, мстиву людину, сп'янiлу вiд велетенської сили, яку дає йому "Люцифер". Тiльки навiть цiєї сили йому не вистачить, Валенто.

- Ти повторюєш те, що говорив тобi Фредо Вiкторе...

- А хiба це не вiрно? Я кажу те, в чому я певний. Фредо Вiкторе, мабуть, комунiст. А я комсомолець. Комунiсти i комсомольцi думають однаково, в них одна мета, однi й тi ж самi оцiнки i прагнення, Валенто! I вони чесно висловлюють їх, не боячись нiчого i нiкого. А ти боїшся не тiльки сказати це, а навiть i подумати, ховаєш свої думки й сумнiви. Якщо ти справдi любиш i поважаєш Капiтана, Валенто, хiба ж ти маєш право мовчати, а не допомогти йому розiбратися в тому, в чому вiн заплутався? Скажи, хiба не так?