Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке)

Лабан чомусь уявив Нефертiтi - от би йому таку господарку на яхту! А молодий фараон зраджував їй, минулого року Лабан брав участь у розкопках подвiр'я суперницi Нефертiтi на околицi Каїра. Ах, Нефертiтi, Нефертiтi... Лебедина шия, чутливi уста...

Замрiявся сухорлявий археолог, дивлячись на Археоскрипт, забув геть про все iнше, навiть про дисциплiну думання. А як вiн старанно тренувався перед цiєю експедицiєю - його ж попередили, що Туо...

Фаусто Лабан аж здригнувся, схаменувшись. Ось же, поруч, у коробi стоїть Туо! Невже вловив? Та не може цього бути, зрештою, вiн звичайна людина... Та, певне ж, i сам схвильований баченим, хiба йому до нього?

Лабан зиркнув на Туо, але той, здавалося, зовсiм не помiчав його. Торкнув лiкоть:

- Ну, що ж... почнемо вибирати i описувати?

- Про що ви? - Туо наче прокинувся зi сну.

- Про експонати. Кожен треба оглянути, внести до списку. Сподiваюсь, ви перекладете написи...

- Так, так, - погодився Туо. - Нам буде немало роботи!

"I все-таки вiн чомусь невеселий, - подумав Лабан, коли вони спустились униз i вилiзли з короба. - Невже вiдчув? Ну, та нiчого, мiльйони зроблять його лояльним. По-моєму, вiн був радий, коли вчора я вручив йому чекову книжку. А особливо просяяла Анiта. Ще б пак, п'ять мiльйонiв - кругленька сума! Та ще йому буде надана можливiсть запатентувати дещо з Археоскрипту в мiнiстерствi оборони..."

Шанобливо подивившись на мiцну спину Туо, який вiддалявся у напрямку свого намету, Лабан попрямував до рацiї. Через кiлька хвилин вiн уже давав детальнi iнструкцiї, спочатку охоронi, тодi бригадирам, а потiм i робiтникам. Все було передбачено до дрiбниць - хто подаватиме, хто прийматиме, хто працюватиме на майданчику-складi, хто вантажитиме на машини i хто супроводжуватиме рейси. Побiжне ознайомлення, навантаження i транспортування до ближчого порту має бути зроблено швидко, органiзовано. Дещо - те, що стосується побуту i мистецтва - доведеться, звичайно, вiдправити до Каїрського музею, бо цей шмат пустелi належить Єгиптовi. Це буде зроблено в другу чергу, пiсля навантаження судна... Сам пiрамiдальний куб такий великий, що, не розрiзавши, його не вивезеш. А жаль. Добре було б поставити його на майданi в своїй столицi! Ну, та це вирiшиться згодом. Якщо єгипетський уряд не заперечуватиме... А втiм, вони, чого доброго, можуть органiзувати сюди туристський маршрут. Звичайно! Кому ж з туристiв не закортить побачити Археоскрипт?

Вуркотiння моторiв змiшувалося з гомоном людей. Упакованi експонати подавалися на транспортер i випливали з розколу. Скраю майданчика, засланого величезними синтетичними простирадлами, сидiла, схилившись над машинкою, Анiта i зi слiв Туо друкувала опис. Туо швидко i легко перекладав написи бiльшi i короткi тексти, доданi до кожного експоната. Вiн походжав вiд столика Анiти до свого намету, схилявся над пакунками, читаючи написи, i знову крокував, утоптуючи дорiжку. Його збудження передавалось Анiтi, вона часто поглядала на нього настороженим оком, але пальцi безпомильно били по клавiшах.

- Бiохiмiя, - голосно говорив Туо, - синтезатор бiлка. Технiчна характеристика...

Лабан як ошпарений гасав то до бункера, то до майданчика. Щось його непокоїло, щось муляло, але що - не знав. Постояв, розставивши волохатi ноги, бiля Туо, послухав, як той спокiйно диктує:

- Нейтринний мiкроскоп з фiксуючим апаратом. Дослiдження об'єктiв на субатомному рiвнi..,

"Оце мiкроскоп... - майнула думка в Лабана. - Та тiльки за цей прилад треба було б дати Нобелiвську премiю!"

Гордо пiдвiвши голову, Фаусто Лабан пiшов до розкопу.

33

Анiта сидiла як на голках. Над ними було ласкаве осiннє небо - бездонна кришталева сфера з золотистим кружалом сонця, день пропливав тихий i лагiдний, а в її душi щось нуртувало, пробивалися якiсь тривожнi акорди. Високо здiймалися її пружнi груди, i за кожним подихом розстiбався верхнiй гудзичок бiлої перлонової блузки. Анiта кiлька разiв застiбала його, а потiм перестала зважати. Хотiла написати мамi листа, але Туо не дає нiякої передишки. Чого вiн так поспiшає? I на годинника непомiтно зиркає... Та не треба нервувати, любий, все ж iде добре, от закiнчимо, нарештi, цю експедицiю i - в Бейрут. Ах, як там гарно...

В Анiтинiй уявi постала така приваблива картина лiванського узбережжя з пальмами, скляними призмами готелiв i синiми горами вдалинi, що вона мимоволi усмiхнулася. Вловивши ту посмiшку, Туо теж усмiхнувся, кивнув Анiтi головою. Але не зупинився, диктував i диктував. Про насiння пальм, що в ту далеку епоху росли на островах теперiшнього Пiвнiчного Льодовитого океану i в Антарктидi; опис iндивiдуального кiбер-дiагноста, що його мала кожна сiм'я Центрума; технiчно-наукова характеристика першого штучного супутника Землi, запущеного на екваторiальну орбiту п'ятдесят одну тисячу рокiв тому...

Болiли пальцi, але Анiта друкувала не зупиняючись - вiдчувала, що Туо буде невдоволений.

Пройшла з своїм нареченим Марта, кивнула їй, махнула рукою до Туо. Як вона тепер гарно ходить! Як легко ступають її стрункi ноги! Хто б подумав, що ця дiвчина була розбита паралiчем? Анiта обов'язково запросить їх до Бейрута, це буде гарна компанiя...

Раптом Туо зупинився, перестав диктувати. Анiта пiдвела голову i окинула його вдячним поглядом. Нарештi можна трохи перепочити! Туо тримав у руках якийсь продовгуватий металевий ящичок, схожий на шухлядку з картотеки.

- Анiто, ось воно, тут... - Голос його переривався вiд хвилювання.

- Що саме? - одразу не здогадалась Анiта.

- Оте, що я шукав... Це найважливiше з Археоскрипту. I найстрашнiше...

Анiта ще не бачила його таким. Обличчя поблiдло, руки ледь помiтно хиталися, i, мабуть, через те вiн ще дужче стискував того ящичка пальцями.

- Ти так говориш, неначе воно вибухне...

- I вибухне. Та ще й як! Не зараз, а згодом, коли нароблять кваркових бомб... Воднева сучасна бомба здаватиметься дитячою забавкою супроти кваркової...

- Будемо вносити в опис?

Туо зиркнув на годинника i, кивнувши головою, продиктував:

- Схеми кваркових силових батарей, технологiя, експлуатацiя... Людство ще не дозрiло, щоб володiти таким джерелом енергiї... Написала?

- Так.

- Готова зi мною? Вирiшуй, маєш три хвилини!

Анiта тоскно озирнулась навколо - баня неба наче понижчала, на бiлому його тлi рухалась темна грудочка гелiкоптера, дзижчала, як оса. Чи це в неї у скронях дзижчить? Пальцi самi забiгали по клавiшах машинки:

- Мамо, люба мамусю, прощай...

Краєм ока побачила - з розкопу виткнувся Лабан, бiжить, бiжить сюди!

Хотiла ще написати кiлька слiв, та усвiдомила - не встигне. Туо сидiв на стiльцi в наметi, поруч мiсце для неї, воно з парашутом, те сидiння, Анiта знає, якщо на Фiлiї доведеться падати, то...

Вона схоплюється i миттю опиняється на тому стiльчику, тремтячими руками застiбає ременi. Тiльки тепер помiчає, що дiамант, встановлений попереду, наливається свiтлом... А на колiнах у Туо - довгастий ящик... А може... може, нiчого... А птахи?!