Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке)

Туо подивився їй у вiчi i спитав:

- Анiто, невже й ви менi не вiрите?

- Оте "ви" було сказане з таким притиском, що зачепило їй якусь струну, змусило подумати.

- Я... розумiєте... це ж... нав'язливi iдеї.

"А чому, власне, цього не може бути? - раптом з'явилась думка. - Чому? Ще в давнину вченi писали про життя на iнших планетах..."

Туо взяв її долоню в свою i легенько стиснув.

- Спасибi, Анiто, я бачу, що ви... починаєте менi вiрити...

Раптом обiзвалася якась пташина - чи спросоння пискнула, чи щось її потурбувало. Туо закляк, дослухаючись, i коли знову почув писк, прошепотiв:

- Пташенята... Це ми їх розбудили. Ходiмо...

В палатi Туо запросив Анiту сiсти в крiсло i сам сiв навпроти.

- Я вас довго не затримаю, Анiто, - почав вiн, старанно добираючи слова. - Почуваю я себе добре, вважаю, що вже цiлком здоровий. Та ви й самi це бачите i знаєте. А головний лiкар тим бiльше. Чому ж мене й досi не виписують з клiнiки?

- Певне, хочуть, щоб ви змiцнiли остаточно.

- А в мене складається враження, що... мене вивчають. Я вас прошу завтра вранцi повiдомити головного лiкаря про моє бажання залишити клiнiку... Передайте, що я прошу його прийняти мене пiсля снiданку - я все йому розповiм, розвiю останнi сумнiви щодо стану мого здоров'я.

Анiта помовчала, а потiм спитала:

- А що ви збираєтесь робити, вийшовши з лiкарнi?

- Зустрiтися з ученими, багато мандрувати, знайомитись з життям землян.

- Для того, щоб подорожувати - потрiбнi грошi. Вони в вас є?

Туо неначе прокинувся зi сну:

- Ах, так, у вас без грошей не можна обiйтися... Так, так. А може, менi, як гостевi з далекої планети... о, бачу по вашому обличчю, Анiто, ви якось болiсно сприймаєте мої розповiдi про Вегу i її планетну сiм'ю... треба розширювати дiапазон свого мислення, люба дiвчино! Так, може, менi нададуть можливiсть безплатно об'їхати праматiр Землю? Як ви гадаєте?

- Це мало ймовiрно. У нас нiчого без грошей не робиться, нiчого.

- А де ж одержати... грошi?

- Треба їх заробити. У вас є якийсь фах?

- О, звичайно, є! I не один. Спочатку я... як би це сказати? Ага, щось на зразок iнженера...

- На зразок iнженера? - усмiхнулася Анiта. - Вас нiде не приймуть.

- Чому?

- Бо потрiбнi не "на зразок", а хорошi, справжнi iнженери.

- Ну, щодо рiвня квалiфiкацiї... в нас iнженерна думка набагато попереду земної, не менше як на десяток тисяч рокiв... о, знову ваше обличчя мiниться...

- Якщо припустити, що це справдi так, - оговталась Анiта, - то все одно iнженером у нас ви працювати не зможете.

- Чому?

- Саме через високий рiвень знань. Уявiть собi, що наш сучасний iнженер-атомник опинився б у кам'яному вiцi. Кому там потрiбне його вмiння будувати рiзнi типи реакторiв?

- У вас правильний напрямок думання, Анiто, але... все-таки згодьтеся, що людина з великими знаннями могла б дещо зробити i в кам'яному вiцi. Отак i я тут. Можна б, наприклад, запропонувати схему гравiтацiй-но-магнiтного двигуна...

Анiта кволо усмiхнулася, замислилась: як сприймати цi слова? Маячня? Нi, їй хотiлось вiрити, що все це розумне! Якась притягальна сила вабила її до цiєї дивовижної людини.

- Я хочу приносити користь людському суспiльству, а здiйснення добрих намiрiв не можна вiдкладати нi на один день.

Анiта пiдвелася, збираючись iти. Помiтила, яким теплим поглядом окинув вiн її постать. Це було приємно. Пройшла до вiкна i, ставши навшпиньки, поправила штору, хоч в цьому й не було нiякої потреби.

- Про вашi намiри, Туо, я скажу головному лiкаревi одразу, як тiльки прийду завтра на роботу. Вiдпочивайте, бо щоб допомагати людству, потрiбно багато енергiї! - кинула весело на прощання.

5

У головного лiкаря ранок дуже завантажений, але вiн все-таки знайшов хвилинку, щоб вислухати Анiту. Обличчя в нього заклопотане, брови насупленi. Бачачи, що вiн зайнятий, Анiта одним подихом випалила все, вiн кивнув, мовляв, гаразд, i поспiшив на обхiд. Анiту одразу ж перехопив сержант - наче з землi вирiс перед нею. Жартiвливо виструнчився, стукнув пiдборами:

- Вас запрошують... он до того кабiнету. - I вказав рукою. - Номер тринадцять.

- Хто?

- Доктор... Iкс, - загадково усмiхнувся сержант. - Зайдiть, там побачите.

I справдi, назустрiч їй пiдвiвся з-за столу чоловiк у бiлому халатi. Подав руку:

- Давайте познайомимось. Звiть мене доктор Фраг, а менi дозвольте називати вас просто Анiта. Згода? Ну, от i добре.

Фраг посадив її в крiсло, а сам заходився поратись коло якогось невеличкого апарата, що стояв на столi. Щось було в його жестах, у голосi таке, що насторожувало дiвчину. Проте вона з цiкавiстю очiкувала продовження розмови. Хто такий цей доктор Фраг? Серед працiвникiв їхньої клiнiки досi його не було... Може, новий ординатор? Сидiла, пiдiбравши ноги i сховавши голi колiна пiд халат.

- Ну, от i готово, - сказав доктор Фраг, вставляючи штепсельну вилку в бiлу розетку. - Спустимо штору, i я вам продемонструю невеличкий фiльм. А перед тим хочу вам сказати, Анiто: ви - молодчина, продовжуйте так i далi.

Анiта не розумiла, про що вiн говорить, аж доки на стiнi не з'явилися кадри фiльму. На плiвку знято її зустрiчi з Туо, навiть розмова записана!

- Бачите он сузiр'я Лiри?.. Паралелограм iз зiрок.

- Бачу.

- А оту найяскравiшу, ледь синювату?

- Бачу.

- Ото Вега, моя рiдна зiрка, моє сонце.

- Ви. звiдти, Туо?

- Звiдти.

- А чому ж ви такий самий, як i земляни?

...- Можна б, наприклад, запропонувати схему гравiтацiйно-магнiтного двигуна...

Все, все було на екранi - навiть те, як вона в саду увечерi притулилась до його плеча! I як штору поправляла в палатi...

- Навiщо це? - не пiдводячи голови, спитала Анiта, коли проектор урвав своє осине дзижчання.

- Ви, я бачу, трохи здивованi, Анiто, - обiзвався Фраг, запалюючи сигарету. - А я дуже задоволений з цього фiльму. (Вона пiдвела голову i поглянула на нього невеселими очима). Зараз поясню. Ви знаєте, за яких обставин потрапив до нас оцей... Туо. Через нього загинув i ваш наречений цього ви теж, сподiваюсь, не забули. I ось цей iноземний агент i диверсант удає божевiльного, всiляко маскується, сподiваючись сипнути нам пилюкою в очi. Зараз вiн цiлком здоровий, i тримати його тут ми не можемо. Вже й так журналiсти товчуться бiля клiнiки... Так от, раз вiн прибрав роль божевiльного - повiримо йому, вiдправимо до психiатрички. До вас вiн добре ставиться, охоче розмовляє...

- Але ж я не можу...

- Нi, нi, ви нiчого не будете випитувати, Анiто. Може, вiн обмовиться сам, розумiєте? Треба тiльки, щоб ви частiше бували в нього, а така можливiсть буде вам надана.

- Я не знаю доктор Фраг, чи я здатна...

- Ви що, не розумiєте яке це має значення для нашої безпеки? - В голосi Фрага з'явилися холоднi нотки.- Чи, може, ви хочете, щоб ми й вас притягли до вiдповiдальностi за посiбництво вороговi нашої держави? Докази ви щойно бачили.

Анiтi хотiлося пiдвестися i кинути цьому слимаковi: "Це нечесно, ви не маєте права!" Але сидiла i мовчала. Спрацював iнстинкт самозбереження. На душi було гидко, так наче її обляпали грязюкою, але вдiяти нiчого не змогла. Перед очима промелькнув образ втомленої мами i меншого братика, що оце почав учитися в коледжi. Батько, тяжко поранений на вiйнi, пiсля перемоги прожив недовго... Без її заробiтку не можна, нiяк не можна...