Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

6. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності двох розглянутих підстав застосування ст. 69 КК в їх єдності і сукупності. Якщо судом встановлені тільки обставини, що пом’якшують покарання, хоча і такі, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину, але разом з тим у справі відсутні дані, які певним чином (позитивно) характеризують особу винного, застосування ст. 69 КК недопустиме. Не має права застосувати цю норму суд і тоді, коли ним встановлені лише дані, що позитивно характеризують особу винного, а обставини, які пом’якшують покарання, у справі відсутні.

7. Стаття 69 КК встановлює і певний порядок (правила) призначення більш м’якого покарання, відповідно до якого суд має право використовувати один з таких варіантів його пом’якшення:

1) призначити основне покарання, передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, але нижче від найнижчої (мінімальної) його межі, встановленої в цій санкції;

2) призначити основне покарання, не зазначене в санкції статті Особливої частини КК і більш м’яке порівняно з тим, яке в ній передбачене;

3) не призначити те додаткове покарання (відмовитися від його призначення), яке передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове;

4) призначити нижче від найнижчої межі передбачене в санкції основне покарання і одночасно не призначити обов’язкове додаткове покарання;

5) призначити більш м’яке основне покарання, не передбачене в санкції, і одночасно не призначити обов’язкове додаткове покарання.

8. Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі припускає, що суд призначає той же вид (а в альтернативній санкції — один із тих видів) основного покарання, який передбачений у санкції статті Особливої частини КК, але при цьому виходить за мінімальну межу (мінімум), встановлену для нього в цій санкції. Застосування цього варіанта пом’якшення покарання можливе лише за умови, якщо для основного покарання у відносно визначеній санкції (або хоча б для одного основного з числа тих кількох, які фігурують в альтернативній санкції) передбачена така мінімальна межа, яка перевищує мінімум, встановлений для даного виду покарання в нормах Загальної частини КК.

9. Однак право суду вийти за мінімальні межі санкції обмежене, оскільки згідно з ч. 1 ст. 69 КК він не може призначити покарання нижче від тієї мінімальної межі, яка встановлена для даного виду покарання в Загальній частині КК. Неможливо це і у випадках, коли мінімальна межа покарання в санкції не зазначена і, отже, збігається з тим мінімумом, який встановлений для того чи іншого виду покарання в Загальній частині КК (наприклад, ст. 118, ч. 1 ст. 155, ст. 164 КК).

10. Перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання означає, що’ призначене судом основне покарання: а) не передбачене в санкції тієї статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний; 6) є більш м’яким порівняно з тим, яке передбачене у відносно визначеній санкції або порівняно з будь-яким із тих кількох, які зазначені в альтернативній санкції.

11. Закон не обмежує право суду у виборі більш м’якого виду покарання. Суд вирішує це питання на свій розсуд з урахуванням обставин конкретної справи і даних про особу винного. Тому це може бути будь-який, але обов’язково більш м’який порівняно із зазначеним у санкції, вид основного покарання з числа тих, які перелічені в ст. 51 КК. При вирішенні питання про те, чи є покарання більш м’яким, суд звертається до законодавчого їх переліку (ст. 51 КК), у якому всі види покарань розташовані в певній послідовності — від менш до більш суворого (див. коментар до ст. 51 КК).

12. Слід, однак, враховувати, що деякі (спеціальні) види покарань і при застосуванні ст. 69 КК можуть бути призначені судом лише за наявності умов їх застосування, зазначених у відповідних нормах Загальної частини КК. Так, наприклад, покарання, передбачене в ст. 55 КК, може бути призначене судом як більш м’яке на підставі ч. 1 ст. 69 КК лише тоді, коли вчинений винним злочин був пов’язаний з тією посадою, яку він обіймав, або з діяльністю, якою він займався.

13. При визначенні конкретної міри (строку, розміру, суми) більш м’якого покарання суд керується тими мінімальними і максимальними його межами, що встановлені для цього виду покарання в нормах Загальної частини КК.

14. Відповідно до ч. 2 ст. 69 КК на підставах, передбачених у ч. 1 цієї ж статті, суд може не призначати те додаткове покарання, яке передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове. Отже, для застосування ч. 2 ст. 69 КК необхідно (крім наявності відповідних підстав), щоб додаткове покарання було: а) передбачене в санкції тієї статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний; б) закріплене в цій санкції як обов’язкове. Таким чином, питання про застосування ч. 2 ст. 69 КК виникає лише тоді, коли в санкції статті Особливої частини КК закон вказує на обов’язковість призначення судом передбаченого в ній додаткового покарання, оскільки у всіх інших випадках це питання вирішується за розсудом суду (див. п. 8 коментарю до ст. 65 КК).

15. Закон не виключає можливості застосування ст. 69 КК як щодо основного, так і додаткового видів покарань одночасно. Призначення основного покарання нижче від найнижчої його межі чи перехід до більш м’якого його виду з одночасною відмовою від призначення обов’язкового додаткового покарання може бути обумовлене, по-перше, конкретними обставинами справи, коли суд дійде висновку, що таке «подвійне пом’якшення» покарання (і основного, і додаткового) диктується ступенем тяжкості вчиненого та даними, які характеризують особу винного. По-друге, до такого варіанта пом’якшення суд може удатися і тоді, коли призначене на підставі ч. 1 ст. 69 КК більш м’яке основне покарання виявляється менш суворим (більш м’яким), ніж передбачене в санкції обов’язкове додаткове покарання. Так, якщо за крадіжку в особливо великих розмірах суд у порядку ч. 1 ст. 69 КК замість позбавлення волі призначить винному штраф, то цілком ‘послідовним буде і непризначення у цьому випадку конфіскації майна, яка в санкції ч. 5 ст. 185 КК передбачена як обов’язкова. Нарешті, до такого «подвійного пом’якшення» суд змушений удатися і в тому разі, якщо більш м’яке основне покарання, призначене за ч. 1 ст. 69 КК, виявиться покаранням того ж виду (аналогічним), що й додаткове, яке передбачене в санкції як обов’язкове. Так, якщо за привласнення чужого майна суд на підставі ч. 1 ст. 69 КК замість обмеження чи позбавлення волі призначить основне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, то він змушений буде відмовитися від призначення аналогічного за видом додаткового покарання, хоча в санкції ч. 2 ст. 191 КК воно передбачене як обов’язкове.