Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

16. При застосуванні ст. 69 КК суд повинен також враховувати, що: а) більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, може бути призначене тільки за кожний окремий злочин, тому, перш ніж призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи вироків (ст. 71 КК), суд повинен попередньо обговорити питання (якщо для того є підстави) про доцільність застосування ст. 69 КК за кожний злочин окремо; б) призначення покарання в порядку ст. 69 КК не виключає можливості звільнення особи від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статей 75—79 КК; в) застосування ст. 69 КК до неповнолітніх має певні особливості й у зв’язку з цим повинне здійснюватися з дотриманням вимог статтей 98—103 КК.

17. Призначаючи більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, суд повинен мотивувати це рішення у вироку і послатися на ст. 69 КК.

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі було встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

1. За сукупністю злочинів (див. коментар до ст. 33 КК) покарання призначається відповідно до ст. 70 КК і здійснюється в два етапи. На першому з них суд призначає покарання за кожний окремий злочин, що входить у сукупність. На другому — визначає остаточне покарання (загальну його міру) за всі злочини, що утворюють сукупність, керуючись при цьому спеціальними правилами — принципами його призначення за сукупністю, передбаченими в ч. 1 ст. 70 КК і визначаючи його в тих межах, що встановлені в ч. 2 ст. 70 КК.

2. Призначаючи покарання окремо за кожен із злочинів, що утворюють сукупність, суд керується положеннями статей 65—67 КК, а при необхідності — й приписами статей 68, 69 та ч. 1 ст. 103 КК (див. коментар до цих статей). При цьому за кожний окремий злочин суд повинен призначити як основне, так і (при необхідності) додаткове покарання (ч. 1 ст. 70 КК) у межах санкції статті Особливої частини КК і з урахуванням положень Загальної частини КК. Тому в резолютивній частині вироку повинна бути зазначена конкретна міра і основного, і додаткового видів покарань, призначених за окремі злочини, оскільки це є необхідною умовою правильного визначення судом остаточного покарання за їх сукупністю (Рішення… - 1999. - С. 75-76).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів може здійснюватися шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) часткового чи в) повного складання призначених покарань. Установлюючи ці принципи визначення остаточного покарання за сукупністю, закон не регламентує, у яких випадках повинен використовуватися судом той чи інший із цих принципів. Отже, у кожному випадку це питання вирішується за розсудом суду, який обирає той чи інший принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного. Також при вирішенні цього питання належить враховувати, що вчинення особою не одного, а кількох (двох чи більше) злочинів, як правило, свідчить про підвищену небезпечність вчиненого і особи винного, тому в переважній більшості випадків при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів доцільно використовувати принцип повного чи часткового складання призначених покарань. Однак як повне, так і часткове складання покарань можливе далеко не завжди і в ряді таких ситуацій (наприклад, коли за один із злочинів призначено покарання в максимально припустимих межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК) суд «змушений» удатися до поглинення менш суворого покарання більш суворим. Крім того, в науці і судовій практиці визнається за доцільне застосування принципу поглинення покарання, коли: а) має місце так звана ідеальна сукупність злочинів; 6) один із злочинів, що входить у сукупність, істотно відрізняється від іншого за ступенем його тяжкості (наприклад, злочин невеликої тяжкості й особливо тяжкий); в) призначені за окремі злочини покарання складанню з іншими видами покарань не підлягають (див. коментар до ч. З ст. 72 КК).

4. Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворіш допускається щодо покарань як одного, так і різних їх видів і означає, що суд, призначивши за окремі злочини різні за ступенем суворості покарання, одним з них — більш суворим — поглинає інше (інші) — менш суворі. Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги (враховує) тільки ті основні покарання, які реально призначені вироком за вчинені злочини, а не встановлені за них у санкціях статей Особливої частини КК. Визначаючи, яке з призначених покарань є більш суворим, суд виходить: а) з його розміру (міри) — якщо вироком призначені покарання одного виду (наприклад, позбавлення волі за обидва злочини) або б) з його шсця в законодавчому переліку покарань (ст. 51 КК) — якщо вироком призначені покарання різних видів (наприклад, виправні роботи за один злочин та обмеження волі за інший).

Отже, поглинення менш суворого покарання більш суворим означає, що остаточне покарання визначається судом у межах більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, що входить у сукупність.

5. У ряді випадків поглинення менш суворого покарання більш суворим є обов’язковим для суду. Так, згідно з ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначене довічне позбавлення волі (ст. 64 КК), то при визначенні остаточного покарання суд зобов’язаний поглинути цим покаранням будь-які менш суворі покарання, призначені за інші злочини, що входять у сукупність. До застосування принципу поглинення покарань суд «змушений» удаватися не тільки в цьому, але й у всіх тих випадках, коли найбільш суворе покарання з усіх призначених за окремі злочини, що входять у сукупність, призначене судом у тих максимально припустимих межах, що встановлені в ч. 2 ст. 70. Якщо, наприклад, за шахрайство особі призначено максимальне покарання, передбачене у санкції ч. 2 ст. 190 КК (три роки позбавлення волі), а за підроблення документів за ч. 1 ст. 358 КК — шість місяців арешту, то при визначенні остаточного покарання за сукупністю цих злочинів суд змушений буде використати .інше принцип поглинення.