Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Адміністрація психіатричного закладу не має права без відповідного судового рішення втручатися в перегляд надання психіатричної допомоги. У цьому полягає судовий контроль по застосуванню примусових заходів медичного характеру як гарант дотримання прав і свобод хворого.

4. Комісія лікарів-психіатрів із двох чи більше лікарів-психіатрів ко-легіально приймає рішення про надання психіатричної допомоги (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Порядок і процедура пред’явлення заяви представника психіатричного закладу та мотивованого висновку комісії лікарів-психіатрів передбачені ч. 2 ст. 95 КК.

5. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через зміну психічного стану особи на краще, суд може передати її на лікування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом (ч. З ст. 95 КК). Надання такої психіатричної допомоги не є примусовим.

6. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних підставах (ч. 4 ст. 95 КК).

Про осудність див. коментар до ч. 1 ст. 19 КК.

Про особу, яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку див. коментар до ч. 2 ст. 19 КК.

Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочину, після її видужання суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. При цьому у випадку закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальну справу необхідно закрити (п. 14 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» (Бюлетень… — С. 268).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК).

Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка захворіла на душевну хворобу під час відбування покарання, після її видужання суд має вирішити питання про подальше відбування нею покарання. Якщо минули строки давності виконання обвинувального вироку, то особа звільняється від відбування покарання (ст. 80 КК). Строк застосування примусових заходів медичного характеру зараховується за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 84 КК: один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 96. Примусове лікування

1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

1. Передумовою застосування примусового лікування є наявність у особи, яка засуджена до покарання за вчинений злочин, хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

2. Умовами застосування примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК, є:

а) його. застосування можливе щодо осіб, які скоїли злочин. Ступінь тяжкості злочину значення не має;

б) особа, яка скоїла злочин повинна бути осудною. Щодо особи, яка не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними через наявність у неї психічного розладу і яка визнана судом як обмежено осудна, примусове лікування за ст. 96 КК застосовуватися може;

в) примусове лікування визначається судом незалежно (поряд) із призначеним покаранням. Воно не враховується як додаткове покарання, бо не передбачене ст. 52 КК. У разі звільнення особи від покарання на підставі положень розділу XII Загальної частини винесення судом вироку примусове лікування в кримінально-правовому порядку не призначається.

г) засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Хвороби, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. (Законодавство України про охорону здоров’я: Збірник законів. — К., 2002. — С. 19)’, закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. (Там само. — С. 57); «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення» в редакції від 3 березня 1998 р. (Там само. — С. 99-100); «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 р. (Там само. — С. 108); «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в редакції від 7 лютого 2002 р. (Там само. — С. 40); «Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», затверджений наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133 (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000. - № 7. - С. 175-178) та ін.

Соціальне небезпечними захворюваннями є — туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання.

Особливо небезпечні інфекційні хвороби — інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

3. Підставою для застосування примусового лікування є медичний висновок про те, що засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, яка не має протипоказань до такого лікування. Медичний висновок, як і інші матеріали справи, має значення одного з доказів, який підлягає перевірці і оцінці суду. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхідність застосування примусового лікування для суду необов’язкові. Призначення примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК є правом, а не обов’язком суду. Свою незгоду з рекомендацією лікарів він повинен мотивувати у вироку (ст. 75 КПК).

4. За статтею 96 КК не визначається строк примусового лікування, його продовження і припинення. Щодо осіб, які страждають на хронічний алкоголізм та наркоманію, це питання частково вирішене ст. 411’ КПК.

5. Залежно від виду покарання встановлюється лікування. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. При призначенні інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).