Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Медичний критерій означає, що за своїм змістом ці заходи визначаються як лікувальні. Діагноз хвороби, рекомендації щодо призначення та проведення лікування, профілактики психічних захворювань тощо визначають у своєму висновку лікарі-психіатри.

2. Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням суду примусової амбулаторної або стаціонарної психіатричної допомоги з, поміщенням до спеціального лікувального закладу особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння (дію або бездіяльність), що передбачене Особливою частиною КК.

3. Психіатрична допомога — комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Вона надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Законодавство про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається з «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р., Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів (наприклад, Кримінальний кодекс України 2001 р. (розділ XIV), Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 р. (розділ XXIV) тощо).

Видами психіатричної допомоги є:

а) амбулаторна психіатрична допомога (в амбулаторних умовах);

б) стаціонарна психіатрична допомога (в стаціонарних умовах понад 24 години підряд) (статті 1, 2, 4, 12, 13, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (ВВР. - 2000. - № 19. - Ст. 143.)

Примусові заходи медичного характеру є мірою державного примусу. Вони призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються тільки в судовому порядку. Їх застосування незалежне від бажання і волі душевнохворого. Водночас вони не є окремим видом покарання за відсутністю елемента кари; не переслідують мети виправлення хворого; не тягнуть його судимість.

4. Підставою застосування примусових заходів медичного характеру можна вважати — необхідність примусового лікування особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК і яка страждає на психічну хворобу, що становить небезпеку для нього та інших осіб.

5. Метою застосування примусових заходів медичного характеру є — «обов’язкове лікування, а також запобігання вчиненню суспільне небезпечних діянь» з боку особи, яка страждає на психічну хворобу, що становить небезпеку для хворого та інших осіб.

Обов’язковість лікування — це застосування до психічно хворого необхідних лікувальних засобів, фізіотерапевтичних методів та інших видів терапії (наприклад, психотерапії, трудотерапії тощо).

Запобігання вчиненню суспільне небезпечних діянь полягає в такому впливі примусового лікування на особу, яка страждає на психічну хворобу, що позбавляє її можливості знову вчиняти такі дії.

6. Недотримання принципів надання психіатричної допомоги, яке супроводжувалось поміщенням в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи тягне кримінальну відповідальність за ст, 151 КК.

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

1. Застосування примусових заходів медичного характеру можливе щодо осіб, вказаних у ст. 93 КК, а саме:

1) які під час вчинення суспільне небезпечного діяння, що передбачено Особливою частиною КК, знаходилися у стані неосудності. Про неосудність див. коментар до ч. 2 ст. 19 КК;

2) які під час вчинення злочину знаходились у стані обмеженої осудності. Про обмежену осудність див. коментар ст. 20 КК;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але до постановлення судом вироку або під час відбування призначеного покарання захворіли на психічну хворобу. Про осудність див. коментар до ч. 1 ст. 19 КК.

При цьому слід враховувати, що законодавство передбачає можливість застосування лікування в примусовому порядку з покаранням, призначеного особам обмежено осудним та особам, які під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу. До осіб другої категорії (обмежено осудних) закон допускає застосування лише одного виду примусових заходів медичного характеру — надання примусової амбулаторної психіатричної допомоги (статті 1, 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

2. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є небезпечними для себе або для інших осіб (ч. 2 ст. 416 КПК). Їх призначення є правом, а не обов’язком суду.

Не можуть застосовуватися зазначені заходи до особи, яка вчинила суспільне небезпечні діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, але до винесення вироку одужала або її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною (п. 10 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» від 19 березня 1982 р. № 2) (Бюлетень… — С. 268).

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільне небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.