Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

г) відбула покарання в Україні.

З клопотаннями про помилування можуть звертатися також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські організації тощо.

Слід відзначити, що іноземці, особи без громадянства, які входять в наведений перелік, можуть клопотати про помилування у порядку, встановленому для громадян України.

4. Відповідно до Положення підготовку матеріалів для розгляду клопотань про помилування та з’ясування ставлення засудженого до помилування здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України.

Підготовлені Управлінням з питань помилування матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування.

Розглянувши клопотання про помилування і матеріали, підготовлені Управлінням з питань помилування, Комісія вносить Президентові України пропозицію про застосування помилування. Про клопотання, в яких Комісією не знайдено підстав для помилування, Управління з питань помилування інформує Президента України.

5. Згідно з п. 12 згаданого Положення, затвердженого Указом Президента, під час розгляду клопотань про помилування враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого покарання та інші обставини; думка керівника установи виконання покарань або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування.

6. Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.

7. Норми Указу Президента України про помилування є нормами прямої дії і не потребують прийняття додаткових рішень судом, як у випадку із амністією.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у зв’язку із помилуванням конкретних осіб.

Закриття справи на підставі акта помилування не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

8. Важливо відзначити, що помилування не ставиться в залежність ні від ступеня небезпечності, ні від тяжкості вчиненого злочину або суворості призначеного судом покарання.

9. За своєю юридичною природою помилування є не реабілітацією, а лише звільненням від покарання. Воно не усуває самого факту вчинення злочину: якщо особа після звільнення від покарання за помилуванням вчинить новий злочин, це буде основою для визнання повторності і рецидиву.

Розділ XIII

СУДИМІСТЬ

Стаття 88. Правові наслідки судимості

1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

1. Судимість є правовим наслідком засудження особи, винної у вчиненні злочину, вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона є негативним правовим статусом особи, який пов’язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями.

Так, цивільно-правове обмеження, встановлене у ч. З ст. 76 Конституції України, передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Стаття 9 Закону України «Про громадянство в Україні» від 18 січня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 13. — Ст. 65) забороняє надання статусу громадянина України особі, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Не підлягають призову на військову службу у мирний час громадяни, які були засуджені до позбавлення волі відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. у редакції від 18 червня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 33. - Ст. 270).

В окремих законах міститься заборона щодо обіймання посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката, державного службовця, особами, що мають судимість (наприклад, Закони України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (ЗУ. - Т. 2. - К., 1996. - С. 303); «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. (ЗУ. - Т. 4. - К., 1996. - С. 13-14); «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. (ЗУ. - Т. 6. ~ К., 1996. - С. 235); «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 13. - Ст. 65); «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 51-52. - Ст. 265) та ін.).

2. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються відповідно до ч. З ст. 88:

а) особи, засуджені вироком суду без призначення покарання; б) особи звільнені від покарання; в) особи, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом (див. коментар до ст. 74 КК).

Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Реабілітація означає визнання особи незаконно, несправедливо засудженою, скасування всіх позбавлень, обмежень і поновлення особи у всіх її громадянських правах та свободах (наприклад, Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (ВВР. — 1991. - № 22. - Ст. 262).

3. Щодо кримінально-правових наслідків, то відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у випадку вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законом України. Кримінальний закон визначає судимість як обставину, з якою пов’язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так, а) рецидивом злочинів, як найбільш небезпечним видом множинності, визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК); б) злочин може бути визнано повторним, якщо судимість за перший злочин не була погашена або знята (ч. 4 ст. 32 КК); в) повторність злочину і рецидив є обставинами, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК); г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, що вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45, 46, 47 КК); д) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно було вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч. З ст. 296 КК).