Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

3. Предметом злочину, передбаченого ст. 298 КК, є виключно об’єкти історичної та культурної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:

пам’ятки історії і культури: місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними території і зони їх охорони, в межах яких діє спеціальний режим;

історичні населені місця, які зберегли історичний ареал і занесені до списку історичних населених місць;

інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, і які занесені до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України» (статті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ).

До них також належать документи Національного архівного фонду, що зберігаються на території України, які відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-куль-турну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані як складова Національного архівного фонду» (статті 1 і 4 Закону України «Про національний архівний фонд і архівні установи» від 13 грудня 2001 р. № 2888-ПІ).

Отже, пам’ятки історії і культури та інші об’єкти культурної спадщини як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:

це об’єкти, предмети чи документи, що визнані складовими культурної спадщини;

вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;

вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охороною держави.

Об’єкти і цінності іншого характеру не можуть бути предметом цього злочину. Тому, наприклад, відповідальність за знищення або пошкодження території чи інших об’єктів природно-заповідного фонду є одним із злочинів проти довкілля (див. коментар до ст. 252 КК).

4. Об’єктивна сторона цього злочину полягає у нищенні, руйнуванні чи псуванні пам’яток історії або культури, що може бути результатом механічного, термічного, біологічного, хімічного та інших способів впливу на них.

Нищення предметів — це коли вчинене діяння призводить до їх повної непридатності і вони не підлягають відновленню.

Руйнування — істотне пошкодження предметів, результатом якого є часткова втрата їх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційного ремонту.

Псування — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають своїх властивостей, але дещо знижують їх історичну, культурну чи наукову цінність.

Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає обов’язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам’ятки чи уповноваженому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Це зобов’язує при розслідуванні і судовому розгляді таких справ встановлювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам’ятки.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може призвести до нищення, руйнування чи псування названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських спонукань, або його вчинення супроводжується крадіжкою, насильством чи опором представникові влади або представникові громадськості, то такі дії повинні бути кваліфіковані додатково за відповідними статтями цього кодексу.

6. Суб’єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298, можуть бути будь-які особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. З — тільки службова особа.

7. У частині 2 ст. 298 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо об’єктів, які мають особливу історичну або культурну цінність. Такими об’єктами можуть бути особливо цінні пам’ятники, унікальні споруди, храми, будинки, споруджені за проектами відомих архітекторів, давні рукописи, книжки, шедеври мистецтва, інші унікальні пам’ятки, що мають особливе національне значення, про що повинно бути зазначено в державному реєстрі пам’яток України чи у висновках експертизи при реєстрації документа чи іншого предмета в Національному архівному фонді (див. «Положення про державний реєстр національного культурного надбання», затверджене постановою КМ України від 12 серпня 1992 р. № 446). Якщо такі дані відсутні, питання про особливу історичну чи культурну цінність предмета вирішується на підставі обґрунтованого висновку фахівців.

8. У частині 3 ст. 298 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в частинах 1 та 2 цієї статті, що вчинені службовою особою з використанням свого службового становища (про поняття та ознаки службової особи див. коментар до п. 1 примітки до ст. 364 КК). При цьому не має значення місце роботи службової особи, важливо те, що діяння вчинене нею з використанням свого службового становища.

Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами

1. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього, — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті принципи моральності у сфері поводження з тваринами. Жорстоке поводження з тваринами, знущання над ними та ін. суперечить сформованим у суспільстві підвалинам гуманного ставлення до тварин і чинному законодавству. У відповідності до ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІП особи, винні в порушенні законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, несуть адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність. У разі наявності складу злочину відповідальність за жорстоке поводження з тваринами настає за ст. 299 КК.

2. Предметом злочину є будь-які хребетні тварини, птахи та інші живі істоти, які мають кістковий хребет, головний та спинний мозок, кровоносну та нервову системи, незалежно від їхньої належності і того, де вони мешкають та з якою метою використовуються. Закон однаково охороняє тварин, які утримуються в домашніх умовах, в зоопарках, на фермах, звірофермах, тих, які використовуються в сільському господарстві, на іподромах, в цирках, і тих, які перебувають у природному середовищі.