Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

3. З суб’єктивної сторони втрата документів, що містять державну таємницю, характеризується складною (змішаною) формою вини: до порушення правил можливий як умисел, так і необережність, а до самої втрати — тільки необережність.

4. Суб’єктом злочину є особа, якій документи, матеріальні носії секретної інформації, предмети, були довірені (див. коментар до ст. 328 КК). Це може бути обумовлено або службовими функціями, або виконуваною роботою, або окремим дорученням.

Військовослужбовець за втрату документів, що містять відомості військового характеру, відповідає за ст. 422 КК.

5. Частина 2 ст. 329 КК передбачає як кваліфікуючу ознаку спричинення тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дана при аналізі такої самої ознаки розголошення державної таємниці (див. коментар до ст. 328 КК).

Стаття 330. Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави

1. Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Безпосередній об’єкт цього злочину збігається з об’єктом злочину, передбаченого в ст. 328 КК.

2. Предметом даного злочину є відомості економічного, науково-технічного й іншого характеру, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, установ, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність держави. Конфіденційна інформація характеризується обов’язковою сукупністю трьох ознак: 1) вона не містить в собі державної таємниці (що відрізняє ст. 330 від статей 328, 329 КК); 2) вона є власністю держави; 3) вона є обмеженою для користування: заборона на її передачу іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях міністерств і відомств.

Загальні правила використання конфіденційної інформації і поводження з нею передбачені в «Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. (ОВУ. - 1998. - № 48. - Ст. 1764).

3. Об’єктивна сторона злочину виявляється у двох формах: 1) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям відомостей, що становлять конфіденційну інформацію будь-яким способом (повідомлення по телефону, в листі, дискеті тощо); 2) збирання зазначених відомостей з метою їх передачі. Способи збирання теж можуть бути різними (викрадення, фотографування, підслуховування тощо) і на кваліфікацію не впливають. Злочин вважається закінченим або з моменту передачі, або з моменту початку збирання відомостей з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іноземної організації, або особа сама за своєю ініціативою збирає їх.

4. Суб’єктивна сторона виявляється в прямому умислі, за якого особа, перш за все, усвідомлює конфіденційний характер інформації і те, що ця інформація є власністю держави. Це усвідомлення обумовлене тим, що особи, які працюють з такою інформацією, підлягають обов’язковому ознайомленню під розписку про конфіденційність інформації та встановлені правила щодо користування нею, наприклад, забороною виносити за межі службового приміщення документи з такою інформацією, розмножувати їх технічними засобами, які не обладнані спеціальними пристроями охорони тощо (див. ст. 8 наведеної Інструкції від 27 листопада 1998 р.). Обов’язковим є і усвідомлення винним того, що відомості передаються або збираються для передачі саме іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам (це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні так і недержавні — наукові, комерційні, посередницькі тощо). З суб’єктивної сторони передача або збирання конфіденційної інформації не повинні містити ознак державної зради або шпигунства, тобто умисел не повинен бути спрямованим на спричинення шкоди основам національної безпеки України (див. коментар до статей 111 та 114 КК).

5. Суб’єкт злочину — спеціальний. Це особа, якій конфіденційна інформація була довірена або стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

6. Частина 2 ст. 330 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Корисливий мотив означає спрямованість передачі або збирання інформації на одержання матеріальної вигоди (грошей, майна, вигод майнового характеру), або звільнення від обов’язків матеріального характеру (наприклад, в рахунок погашення боргу).

Зміст тяжких наслідків для інтересів держави закон не розкриває, тому це поняття належить до так званих оціночних понять: їх зміст залежить від оцінки всіх конкретних обставин справи. В даному складі злочину тяжкі наслідки можуть бути обумовлені важливістю інформації, розміром матеріальної шкоди (як прямої, так і упущеної вигоди), моральної шкоди тощо.

Повторність як кваліфікуюча ознака цього злочину спеціальна: вчинення хоча б вдруге такого самого злочину, тобто злочину, передбаченого ст. 330 КК, незалежно від наявності чи відсутності судимості.

Щодо змісту такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

Стаття 331. Незаконне перетинання державного кордону

1. Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу —