Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Під погрозою вбивством треба розуміти виражений зовні та доведений до потерпілого намір позбавити життя працівника правоохоронного органу або його близького родича.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень.

Як погрозу знищення майна слід кваліфікувати погрозу знищити будь-яке майно, що належить працівнику правоохоронного органу або його близькому родичу, повністю або його частину (абз. 2 п. 10 вищезазначеної Постанови). Під погрозою знищенням майна слід розуміти залякування працівника правоохоронного органу або його родича доведенням їх майна до стану повної непридатності для використання за цільовим призначенням. Під погрозою пошкодженням майна розуміють залякування погіршенням його якості, зменшенням цінності або приведенням на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням (абз. 1 п. 13 вищезазначеної Постанови).

Під майном слід розуміти як рухоме (грошові кошти, акції, інші цінні папери, інше майно споживчого і виробничого призначення, транспортні засоби, продуктивну і робочу худобу тощо), так і нерухоме (жилі будинки, квартири, насадження на земельній ділянці тощо) майно.

Не є злочином, що розглядається, погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна, висловлена у зв’язку з виконанням потерпілим будь-яких незаконних дій.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома працівника правоохоронного органу.

5. Посягання на життя, здоров’я та власність працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, скоєне безпосередньо після погрози вчинити такі дії, кваліфікується за ст. 348 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 345 КК.

6. Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний зі спеціальним мотивом, а саме у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків. Під виконанням службового обов’язку слід розуміти діяльність працівника, що входить в коло його повноважень. Час виконання потерпілим службових обов’язків (минулий, теперішній чи майбутній) на кваліфікацію не впливає. Для застосування ч. 1 ст. 345 КК не має значення, чи розраховував винний реалізувати погрозу щодо робітника правоохоронного органу або його близьких родичів.

7. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

8. У частині 2 ст. 345 КК передбачена відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а у ч. З ст. 345 КК — тяжкого тілесного ушкодження.

Про поняття побоїв і тілесних ушкоджень див. коментар до статей 121, 122, 125 і 126 КК.

Катування потерпілого тягне відповідальність за ч. 2 ст. 345 та, за наявності всіх необхідних ознак, за ст. 127 КК.

9. Суб’єктивна сторона злочинів, передбачених частинами 2 і З ст. 345 КК, характеризується умисною формою вини.

10. Суб’єктом цих злочинів у разі заподіяння умисного середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження є особа, що досягла 14-ти років.

11. У частині 4 ст. 345 КК передбачено відповідальність за погрозу чи насильство щодо працівника правоохоронного органу, вчинене організованою групою (див. коментар до ч. З ст. 28 КК). При цьому організатор такої групи несе відповідальність за всі діяння, вчинені членами організованої групи, якщо вони охоплювалися його умислом, а інші учасники організованої групи — лише за діяння, до яких вони готувалися або у вчиненні яких брали участь (ст. ЗО КК).

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, —

карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

2. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з їх державною або громадською діяльністю —

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

3. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з їх державною або громадською діяльністю —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

1. Частина 1 ст. 346 КК передбачає відповідальність за три самостійних злочини: 1) погрозу щодо державного чи громадського діяча; 2) насильницькі дії; 3) заподіяння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень.

2. Суспільна небезпечність погроз або насильства щодо державних чи громадських діячів визначається тим, що такі дії порушують нормальну службову діяльність цих осіб, створюють психологічну атмосферу невпевненості у безпеці їх життя, здоров’я, майна, а так само їх близьких родичів, можуть призвести до дестабілізації політичної обстановки в Україні, загострити протиріччя в політичній сфері, негативно вплинути на загальну ситуацію в суспільстві.

3. Коло потерпілих від цих злочинів суворо обмежене законом. Диспозиція ч. 1 ст. 346 КК містить вичерпний перелік осіб, які можуть бути потерпілими, а саме: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії України, а також їх близькі родичі.

До потерпілих — керівників політичних партій України треба відносити лише перших осіб (незалежно від їх найменування: генеральний секретар, секретар, голова партії чи голова політбюро партії та ін.) керівного органу політичної партії, яка була у встановленому законом порядку зареєстрована в Міністерстві юстиції та її діяльність не була припинена рішенням суду (статті 11 і 21 Закону України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 23. — Ст. 118). Поняття «політична партія» дається у ст. 2 названого Закону.