Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації —

караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації —

караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на загальні засади та порядок їх функціонування.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) народний депутат України; 2) депутат місцевої ради.

Народний депутат України — це обраний відповідно до закону представник Українського народу у Верховній Раді і уповноважений ним протягом установленого строку здійснювати повноваження, визначені Конституцією України та законами України (ст. 76 Конституції України).

Статус народного депутата України дозволяє йому звертатись із депутатським запитом або депутатським зверненням, безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, всі підприємства, установи та організації, розташовані на території України, порушувати питання про необхідність проведення перевірок додержання законів, вимагати негайно припинити порушення прав, свобод, інтересів людини і громадянина, одержувати інформацію з питань, пов’язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов’язані надати йому таку інформацію, тощо (розділ II «Права народного депутата України» Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р. № 328-ПІ (ВВР. - 2001. - № 42. - Ст. 212).

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції (п. 2 ст. 15 Закону).

Депутатське звернення — викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (ст. 16 Закону).

Депутат місцевої ради — це особа, яка в установленому законом порядку обрана до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи селищної ради.

Права депутата місцевої ради на депутатський запит, депутатське запитання, порушення питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, участі в них, вимогу усунути порушення законності тощо передбачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. № 93-ІУ (ВВР. - 2002. - № 40. - Ст. 290).

3. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 351 КК, полягає в:

а) невиконанні службовою особою законних вимог депутата України або депутата місцевої ради; б) створенні штучних перешкод у їх роботі; в) наданні їм завідомо неправдивої інформації.

Невиконання службовою особою законних вимог депутата виявляється в діях або бездіяльності службової особи, вчинених або не вчинених всупереч законним вимогам депутата. Дане діяння, наприклад, буде мати місце у випадку неподання керівником підприємства, установи, організації (незалежно від форми власності) документів, необхідних для перевірки дотримання законів, відмови виконати вимогу депутата про припинення порушення законності, невиконання редактором газети свого обов’язку опублікувати надані депутатом матеріали та ін.

Як створення штучних перешкод слід розглядати ухилення службової особи від свого обов’язку надати депутату можливість консультації зі спеціалістом, від надання йому юридичної допомоги, від реалізації права депутата на невідкладний прийом службовою особою тощо.

Надання завідомо неправдивої інформації — це надання депутату будь-яких інформаційних матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності, зміст яких завідомо для службової особи спотворено.

4. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного в ч. 1 ст. 351 КК.

5. Суб’єктивна сторона — прямий умисел.

6. Суб’єкт злочину — спеціальний. Ним є службова особа, на яку покладено обов’язок виконувати вимоги народного депутата України чи депутата місцевої ради, комітетів Верховної Ради, тимчасових слідчих комісій Верховної Ради, надавати їм певну інформацію, забезпечувати діяльність цих осіб або органів.

Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

7. У частині 2 ст. 351 КК передбачена відповідальність за вчинення службовими особами тих самих діянь щодо комітетів чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, які здійснюють законопроекту роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

Діяльність названих комітетів і комісій регламентується Законом України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР (ВВР. - 1995. - № 19. - Ст. 134) та Регламентом Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. № 129/94-ВР (ВВР. - 1994. -№ 35. - Ст. 338).

Так, наприклад, у 1996 р. постановою Верховної Ради України була створена тимчасова слідча комісія «у зв’язку із здійсненням низки замахів на життя і терористичних актів проти державних діячів України». Комітети і тимчасові слідчі комісії, зокрема, мають право «користуватися всіма засобами встановлення істини, допитувати свідків, вимагати і досліджувати документи, провадити експертизи, слідчі експерименти» тощо (глава 9.5.10 Регламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. № 129/94-ВР).