Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частини 1, 2 ст. 216 ЦК 2003 р.).

5. Під примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, передбаченим ч. 1 ст. 355 КК, слід розуміти дві взаємопов’язані дії: 1) вимогу виконати чи не виконати договір, угоду (правочин) чи інше цивільно-правове зобов’язання; 2) погрозу насильством над потерпілим чи його близькими родичами, пошкодженням чи знищенням їх майна.

Вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання — це викладена в рішучій (категоричній) формі пропозиція винного до потерпілого негайно або у визначений час виконати чи не виконати договір, угоду (правочин) чи інше цивільно-правове зобов’язання.

Вимога має бути конкретною, чітко визначеною. Неконкретизована вимога розглядуваного складу злочину не утворює. Форма такої вимоги може бути різною (усна, письмова тощо) і на кваліфікацію злочину не впливає.

Про поняття погрози див. коментар до ст. 345 КК. При цьому погроза має бути дійсною і реальною.

Про поняття близьких родичів див. п. 11 ст. 32 КПК.

6. Злочин, передбачений ст. 355 КК, має місце лише за відсутності ознак вимагання (ст. 189 КК). Це означає, що кваліфікація за ст. 355 КК може бути лише у разі відсутності посягання на чуже майно, право на нього чи вимоги вчинити будь-які дії майнового характеру, які потерпілий не зобов’язаний вчиняти. Особливістю розглядуваного злочину є те, що при його вчиненні йдеться про вимогу виконання чи не виконання юридичного обов’язку, який випливає з цивільно-правового зобов’язання. На відміну від вимагання корисливі мотив і мета відсутні.

7. Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення вимоги виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 КК погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — примусити іншу сторону виконати або не виконати цивільно-правове зобов’язання саме шляхом примушування. Мотиви можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

9. Суб’єкт злочину — загальний, ним може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років. Вчинення аналогічних дій службовою особою кваліфікується як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).

10. У частині 2 ст. 355 КК передбачене вчинення зазначеного злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

11. У частині 3 ст. 355 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або такі, що завдали великої шкоди чи спричинили інші тяжкі наслідки. Умисне вбивство, а також спричинення тяжких тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 355 КК і вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК. Питання про визнання шкоди великою вирішується з урахуванням фактичних обставин справи, вартості знищеного і витрат на відновлення пошкодженого майна, його історичної або культурної цінності, значення для потерпілого, розміру упущеної вигоди тощо. Іншими тяжкими наслідками можуть бути самогубство потерпілого; завдання тяжкої шкоди здоров’ю, власності осіб, що постраждали у результаті дій, спрямованих на знищення майна загальнонебезпечним способом; банкрутство інших кредиторів потерпілого внаслідок виконання ним вимог винного тощо.

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

1. Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що він порушує встановлений порядок реалізації громадянами своїх законних або передбачуваних прав, призводить до дезорганізації нормальної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, а також до порушення прав та законних інтересів інших фізичних та юридичних осіб.

2. З об’єктивної сторони для наявності розглядуваного злочину необхідно встановити сукупність таких трьох ознак: а) самовільне вчинення будь-яких дій; б) оспорювання правомірності цих дій іншими громадянами або юридичною особою (підприємством, установою чи організацією); в) заподіяння такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власників.

Самовільне вчинення будь-яких дій має місце тоді, коли винний реалізує своє дійсне або уявне право незаконними методами — наприклад, всупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордеру, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо.

Оспорюваність таких дій означає, що інша фізична або юридична особа вважає їх неправомірними. Чи дійсно було у винного відповідне право, чи воно було уявним — значення не має.

Дійсне право — це право, що належить особі в силу закону, договору чи іншої підстави. Уявним (передбачуваним) є право, яке в дійсності особі не належить, але вона помилково вважає, що має це право (наприклад, реаліза-тор, якому протягом декількох місяців затримували виплату заробітної плати, вважає, що має право взяти її з виторгу, або квартиронаймач знає про своє переважне право на одержання кімнати, що звільнилася у комунальній квартирі, і займає її не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла). Але і за наявності рішень уповноважених органів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний розсуд.