Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

7. Підроблення посвідчень та інших предметів злочину для їх наступного використання з метою заволодіння чужим майном слід кваліфікувати за ст. 358 КК та як готування до злочину проти власності.

8. Суб’єктом злочину є приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Вчинення зазначених дій службовою особою з використанням службового становища необхідно кваліфікувати як службове підроблення за ст. 366 КК.

9. У частині 2 ст. 358 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

10. Про поняття повторності вчинення злочину див. ст. 32 КК та коментар до неї.

Підроблення або збут одночасно декількох підроблених документів (печаток, штампів чи бланків) повторності не утворює. Відсутня повторність і в тому разі, коли винний через проміжок часу вносить неправдиві відомості в один і той же документ. Не є повторністю підроблення документа та його наступний збут особою, яка його підробила.

11. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осудив. ст. 28 КК та коментар до неї.

12. Частиною 3 ст. 358 КК передбачена відповідальність за використання завідомо підробленого документа.

13. З об’єктивної сторони використання полягає у наданні підробленого документа підприємствам, установам або організаціям незалежно від форми власності (документ передається уповноваженим особам) або пред’явленні їх (для ознайомлення з його змістом, але сам підроблений документ залишається у володінні винного, наприклад, пред’являється підроблене посвідчення контролеру при користуванні громадським транспортом; надання фальшивого посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС для одержання пільг). Під ознаки даної статті підпадає також використання справжнього, але чужого документа (наприклад, пред’явлення з метою безкоштовного проїзду посвідчення працівника міліції, що належить іншій особі).

Заподіяння значної майнової шкоди шляхом використання підробленого документа за відсутності ознак шахрайства підлягає кваліфікації за статтями 358 та 192 КК.

Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 і З ст. 358 КК. Якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене підроблення закінчився, винний відповідатиме лише за його використання (ч. З ст. 358 КК).

У разі використання підроблених документів з метою ухилитися від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, якщо ці дії призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах дії винної особи додатково слід кваліфікувати за ст. 212 КК (п. 13 постанови ПВСУ «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» від 26 березня 1999 р. № 5 (Постанови (1963-2000)… - С. 154).

14. Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення (надання) підробленого документа, незалежно від того чи вдалося винному досягти поставленої мети.

15. Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

16. Суб’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 359. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації

1. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шкоду охороню-ваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Обмеження права на таємницю приватного життя має винятковий і тимчасовий характер. Статтею 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХП (ВВР. - 1992. - № 22. -Ст. 303) із змінами, внесеними законами України від 18 січня 2001 р. № 2246-ІІІ та від 3 квітня 2003 р. № 662-ІУ (ОВУ. - 2003. - № 17. -Ст. 741), регламентовано порядок зняття інформації з каналів зв’язку, здійснення контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів негласного одержання інформації.

У статті 4 Закону наголошується, що оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах законності і дотримання прав і свобод людини.

2. Суспільна небезпечність розглядуваного злочину полягає в тому, що він порушує встановлений порядок використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації, принижує авторитет органів державної влади, посягає на конституційні права та свободи громадян.

3. Предмет злочину — це відповідна інформація, яка не призначена для передачі будь-якими каналами зв’язку, а відображає безпосереднє спілкування між людьми у процесі їх повсякденного життя і роботи. Якщо ж інформація, яка отримується за допомогою технічних засобів, незаконно прочитується з листів, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, таке діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 163 КК.

Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, за допомогою яких отримується така інформація, — це технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, спеціально створені, розроблені, запрограмовані або модернізовані для виконання завдань з негласного отримання інформації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. До таких засобів належать спеціальні технічні засоби для негласного: а) отримання та реєстрації аудіоінформації; б) візуального спостереження та документування; в) прослуховування телефонних переговорів;

г) перехоплення та реєстрації інформації з технічних каналів зв’язку; д) контролю поштових повідомлень і відправлень; е) обстеження предметів і документів; є) проникнення у приміщення, транспортні засоби, інші об’єкти та їх обстеження; ж) контролю за переміщенням транспортних засобів та інших об’єктів; з) отримання (зміни, знищення) інформації з технічних засобів її зберігання, обробки та передачі (п. 1.3 «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівлі спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації», затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Службою безпеки України від 29 січня 2001 р. № 17/17 (ОВУ. - 2001. - № 7. - Ст. 289).