Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

4. Об’єктивна сторона службових злочинів характеризується такими ознаками: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) та службова недбалість (ст. 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Інші злочини (статті 365, 366, 368, 369 та 370 КК) вчиняються тільки шляхом активної поведінки — дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерним є наявність безпосереднього зв’язку між вчиненим особою діянням та посадою, яку вона обіймає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Отже, суспільне небезпечне діяння у цих випадках завжди обумовлене службовим становищем суб’єкта, який вчиняє злочин: а) або шляхом використання службового становища, діючи у межах своїх повноважень; б) або внаслідок виходу за межі прав та повноважень, наданих йому за посадою чи у зв’язку із службовою діяльністю, яку він здійснює; в) або внаслідок невиконання чи неналежного виконання покладених на нього службових обов’язків. При цьому діяння, що утворює об’єктивну сторону будь-якого службового злочину, вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить тим цілям і завданням, заради досягнення яких функціонує апарат управління відповідних організацій і для рішення яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями.

Обумовленість діяння службовим становищем суб’єкта та вчинення його всупереч інтересам служби є обов’язковою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону злочину, вчинюваного у сфері службової діяльності.

5. Службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК), одержання (ст. 368 КК), давання (ст. 369 КК) та провокація (ст. 370 КК) хабара відносяться до злочинів з формальним складом, об’єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільне небезпечного діяння. Інші діяння, передбачені у розділі XVII, є злочинами з матеріальним складом, об’єктивна сторона яких включає в себе не тільки суспільне небезпечне діяння, але й певні наслідки.

6. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 та 367 КК, є настання суспільне небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.

7. Істотна шкода може виявлятися у заподіянні: а) матеріальних (майнових) збитків; б) нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди; в) матеріального збитку у сполученні з наслідками нематеріального характеру.

8. Згідно з п. З примітки до ст. 364 КК, коли шкода полягає в заподіянні матеріальних збитків, то вона визнається істотною лише за умови, якщо сума таких збитків у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому матеріальний збиток: а) може бути реальніш і в цьому випадку полягає у заподіянні прямих майнових збитків (наприклад, коли винний незаконно використовує транспортні засоби підприємства в особистих цілях, що призводить до їх амортизації та втрат пально-мастильних матеріалів); б) може виражатися в так званій упущеній вигоді — неодер-жаних доходах (наприклад, коли винний віддає незаконний наказ про скорочення випуску продукції, що призводить до зменшення прибутку підприємства); в) може являти собою сполучення реального матеріального збитку та упущеної вигоди (наприклад, коли той же незаконний наказ про скорочення випуску продукції супроводжується розпорядженням про розукомплектування цінного виробничого обладнання, на якому ця продукція виготовлялася). У всіх зазначених випадках загальна сума матерільних збитків повинна в сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України на момент вчинення злочину.

9. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільне небезпечних наслідків нематеріального (фізичного, морального) характеру вирішується органами досудового слідства та судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При вирішенні цього питання необхідно враховувати ступінь негативного впливу протиправного діяння на нормальну діяльність органів влади та управління, роботу підприємств, установ та організацій, характер завданої ним нематеріальної шкоди, кількість потерпілих громадян, тяжкість заподіяної ним фізичної, моральної шкоди тощо.

10. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка полягає в обмеженні основних конституційних (виборчих, трудових, житлових) прав і свобод особи, у підриві престижу та авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, у порушенні громадської безпеки та громадського порядку, у створенні обстановки та умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання їх основних функцій, тощо (Збірник… — С. 248). Істотною практика визнає і шкоду, що настає у разі використання службовою особою свого службового становища для: а) сприяння чи потурання вчиненню злочину іншими особами; б) вчинення поряд зі службовим, іншого злочину; в) приховування злочину, раніше вчиненого нею самою чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов’язків злочин вчиняється іншими особами (наприклад, внаслідок недбалості керівника, підлеглі йому особи незаконно заволодівають майном підприємства).

11. Якщо матеріальний збиток поєднується із заподіянням наслідків нематеріального характеру, то шкода може бути істотною навіть за умови, якщо сума матеріального збитку сама по собі не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак і матеріальний збиток, і супутні йому наслідки нематеріального характеру можуть оцінюватися як заподіяння злочином істотної шкоди лише за умови, якщо ці наслідки враховуються в цілому, у їх нерозривній єдності, а не окремо (ізольовано) один від одного. У таких ситуаціях дуже важливо обґрунтувати та мотивувати у вироку думку суду про те, за якими ознаками і з урахуванням яких обставин він дійшов висновку, що заподіяна злочином шкода є дійсно істотною.

12. Заподіяння істотної шкоди служить одним із критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних (службових) проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших необхідних умов) про наявність такого злочину, то її відсутність дає підстави розглядати вчинене або як незакінчений службовий злочин (за наявності прямого умислу на заподіяння такої шкоди), або як дисциплінарний проступок. Так, за справою 3., обвинуваченого у службовому зловживанні за порушення проектно-кошторисної та фінансової дисципліни, судом було зазначено, що у випадку відсутності істотної шкоди дії службової особи не можуть кваліфікуватися як зловживання службовим становищем і у зв’язку з цим порушення, допущені 3., можуть розглядатися лише як службовий проступок (Практика… — С. 153—154).