Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

4. Службове зловживання належить до злочинів із матеріальним складом і за ч. 1 ст. 364 КК визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди правам, свободам та інтересам фізичних осіб або державним, громадським інтересам чи інтересам юридичних осіб (див. пункти 4, 6—11, 16 коментарю до Розділу XVII). Відсутність таких наслідків повинна оцінюватися за спрямованістю умислу винного і може свідчити про наявність або незакінченого злочину (див. коментар до статей 13—16 КК), або дисциплінарного проступку (див. п. 12 коментарю до Розділу XVII).

5. Суб’єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною чи змішаною формою вини. При цьому діяння (дія чи бездіяльність) вчиняється з прямим умислом, а психічне ставлення винного до наслідків, передбачених у частинах 1 та 2 ст. 364 КК, може бути виявлене як у формі умислу, так і необережності (див. пункти 17, 18 коментарю до Розділу XVII). У цілому злочин, передбачений ст. 364 КК, визнається умисним. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони службового зловживання є певні мотиви: а) корисливі мотиви; б) інші особисті інтереси; в) інтереси третіх осіб.

Корисливі мотиви являють собою прагнення службової особи шляхом використання свого службового становища всупереч інтересам служби одержати незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріального характеру тощо) чи позбутися матеріальних витрат (використати без оплати службовий транспорт чи працю підлеглих в особистих цілях тощо).

Інші особисті інтереси виявляються у прагненні службової особи шляхом використання службового становища здобути вигоду нематеріального характеру (просування за службою, одержання нагороди, закордонне відрядження тощо) і можуть бути обумовлені такими спонуканнями, як кар’єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь особистого питання, приховати свою некомпетентність. Інші особисті інтереси можуть бути також викликані почуттям помсти, заздрості, пихатості, прагненням уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки у роботі.

Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи шляхом незаконного використання свого службового становища догодити начальству, надати переваги чи пільги або звільнити від передбачених законом обов’язків родичів, членів сім’ї, знайомих та інших осіб. Інтереси третіх осіб можуть носити як матеріальний, так і нематеріальний характер, а третіми особами, в інтересах яких протиправне діє (не діє) службова особа, можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи. Наприклад, прагнучи перейти на роботу до іншої організації, службова особа надає їй незаконні пільги та переваги з кредитування. У такій ситуації у поведінці службової особи поєднуються й особисті інтереси, й інтереси третіх (у даному випадку — юридичних) осіб.

При кваліфікації діяння за ст. 364 КК достатньо встановити наявність у поведінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів. Можливе і сполучення різних мотивів при вчиненні одного злочину. Відсутність зазначених мотивів виключає можливість кваліфікації діяння за ст. 364 КК (Практика… — С. 154—155) та свідчить лише про вчинення службовою особою дисциплінарного проступку (Практика… — С. 155—156), а в окремих випадках — службової недбалості (див. коментар до ст. 367 КК).

6. За частиною 2 ст. 364 КК відповідальність настає за службове зловживання, що заподіяло тяжкі наслідки (див. пункти 13—15 коментарю до Розділу XVII). Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежать від його волі, діяння службової особи слід кваліфікувати як нсзакінчений злочин — готування чи замах.

7. У частині 3 ст. 364 КК передбачена відповідальність за службове зловживання, вчинене працівником правоохоронного органу. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. до числа останніх віднесені органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, податкової служби, органи та установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, лісової охорони, а також інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50). Отже, для кваліфікації діяння за ч. З ст. 364 КК необхідно встановити, що: а) злочин вчинено працівником правоохоронного органу;

б) цей працівник є службовою особою; в) вчинене ним діяння містить ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторін злочину, передбаченого ст. 364 КК.

8. У судовій практиці досить часто виникає питання про відмежування службового зловживання (ст. 364 КК) від заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), які відрізняються одне від одного за характером наслідків, способом їх заподіяння, формою вини та мотивами вчиненого:

1) наслідки службового зловживання (ст. 364 КК) можуть мати як матеріальний (майновий), так і нематеріальний характер (див. пункти 4, 6—11, 13—16 коментарю до Розділу XVII), тоді як злочином, передбаченим у ч. 2 ст. 191 КК, завжди заподіюється майновий збиток (див. коментар до ст. 191 КК);

2) при службовому зловживанні (ст. 364 КК) матеріальний збиток являє собою як прямі (реальні) майнові збитки, так і упущену вигоду, тоді як відповідальність за ч. 2 ст. 191 КК настає лише у випадку заподіяння реального майнового збитку;

3) при заволодінні майном (ч. 2 ст. 191 КК) винний незаконно вилучає його з наявних фондів та безоплатно привласнює, використовуючи своє службове становище як спосіб такого заволодіння. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 364 КК, винний хоча й одержує майнову вигоду або позбавляється від матеріальних витрат, однак це не пов’язано з протиправним вилученням та безоплатним обертанням майна у свою власність, оскільки заподіяння реального майнового збитку виявляється: а) або у незаконному використанні майна (наприклад, службового транспорту в особистих цілях);

б) або у тимчасовому його вилученні (наприклад, користування обладнанням підприємства з наміром повернення чи оплати його вартості у майбутньому);

в) або у приховуванні раніше заподіяного збитку (наприклад, заплутування обліку для приховування нестачі, яка утворилася внаслідок недбалості);

4) заволодіння майном за ч. 2 ст. 191 КК здійснюється тільки шляхом активної поведінки (дії) виконавця злочину, тоді як службове зловживання (ст. 364 КК) може бути вчинене і шляхом бездіяльності;

5) заволодіння майном за ч. 2 ст. 191 КК здійснюється лише з прямим умислом, тоді як при службовому зловживанні (ст. 364 КК) психічне ставлення особи до наслідків вчиненого може виявлятися як в умисній, так й у необережній формі вини;