Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

5. Провокація хабара вчиняється тільки шляхом активної поведінки — дії і належить до числа злочинів з формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення службовою особою дій, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, незалежно від того, чи відбулося насправді давання або одержання хабара. Те, що давання або одержання хабара вчинені у зв’язку з їх провокацією, не виключає відповідальності ні хабародавця, ні хабароодержувача (п. 23 вищезазначеної Постанови ПВСУ). Однак у випадках, коли дії провокатора були пов’язані з вимаганням хабара, хабародавець звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. З ст. 369 КК.

6. Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, дійсно спрямовані на викриття хабарництва, коли за заявою службової особи, якій пропонують хабар, або за інформацією будь-якої іншої особи, у якої просять чи вимагають хабар, службовими особами правоохоронних органів здійснюється законна оперативна діяльність (так званий «контрольований хабар»).

7. Суб’єктивна сторона провокації хабара виражається в прямому умислі, оскільки винний свідомо створює умови для давання-одержання хабара та переслідує спеціальну мету — викрити хабародавця або (та) хабароодержувача, керуючись при цьому всілякими мотивами: помста, кар’єризм, заздрість, марнославство, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію дій службової особи за ст. 370 КК. Якщо службова особа створює умови для давання-одержання хабара, не переслідуючи при цьому мети викриття хабародавця чи хабароодержувача, то її дії можуть бути кваліфіковані: а) як готування до одержання або давання хабара — якщо винний пропонує хабародавцю дати йому хабар, вимагає його чи сам пропонує хабар іншій службовій особі; б) як співучасть у даванні чи одержанні хабара — якщо винний схиляє хабародавця до давання хабара іншій службовій особі або хабароодержувача до одержання хабара, сприяє тому чи іншому в даванні-одержанні хабара чи організує вчинення одного з цих злочинів. Якщо в зазначених ситуаціях службова особа використовує для створення умов давання-одержання хабара своє службове становище, то її дії слід додатково кваліфікувати й за ст. 364 КК.

8. Кваліфікуючою ознакою, передбаченою в ч. 2 ст. 370 КК, є вчинення злочину службовою особою правоохоронних органів (див. п. 7 коментарю до ст. 364 КК).

9. Суб’єктом провокації хабара може бути тільки службова особа. Якщо з метою провокації хабар пропонує або дає приватна особа, її дії залежно від конкретних обставин справи слід кваліфікувати або як незакінчений, або як закінчений злочин — давання хабара. Якщо з тією ж метою приватна особа схиляє до давання хабара чи підбурює службову особу до його одержання, організує злочин чи сприяє його вчиненню, її дії слід оцінювати як співучасть у даванні або одержанні хабара (ст. 27 та ст. 368 чи 369 КК).

Розділ XVIII

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід —

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою —

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. У статті 29 Конституції України закріплене право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Закон не тільки проголошує це право, але й встановлює відповідальність за його порушення. До числа таких норм належить і ст. 371 КК, яка передбачає відповідальність за злочин, суспільна небезпечність якого полягає у тому, що при його вчиненні порушується один з основних конституційних принципів здійснення правосуддя, згідно з яким ніхто не може бути заарештованим або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

2. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого частинами 1 та 2 ст. 371 КК, припускає вчинення особою діяння, яке: а) здійснюється у відповідній процесуальній формі — затримання, привід, арешт, утримання під вартою, і б) має незаконний характер. Злочин визнається закінченим при вчиненні хоча б одного із зазначених діянь.

3. Затримання — це процесуальний примусовий захід, який полягає у примусовому і короткочасному (на строк не більше 72 годин) позбавленні особи волі і здійснюється: а) при провадженні дізнання або досудового слідства; б) за постановою органу дізнання, слідчого чи прокурора; в) щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у виді позбавлення волі; г) на підставах та в порядку, передбачених законом (статті 106, 1061, 115, 148, 149, 1652 та 434 КПК).

Привід — це процесуальний примусовий захід, який полягає в обмеженні волі та примусовому доставленні (припровадженні) в органи дізнання, до-судового слідства, прокуратуру, суд підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка чи потерпілого, за умови, що ці особи ухиляються без поважних причин від добровільного з’явлення у призначений час за викликом службових осіб зазначених органів (статті 70, 72, 135, 136, 288, 292 КПК;

Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання та ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків та потерпілих від 28 грудня 1995 р.).

Арешт (взяття під варту) — це запобіжний захід, який полягає у позбавленні особи волі на строк, встановлений законом, і здійснюється: а) за постановою судді чи ухвалою (вироком) суду; б) щодо підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного (засудженого); в) на підставах та в порядку, передбачених законом (статті 148, 149, 150, 155, 156, 165, 165’, 1652, 1653, 253, 274, 288, 343, 434 КПК; Закон України «Про попереднє ув’язнення» від ЗО червня 1993 р.).

Тримання під вартою являє собою сам процес застосування арешту, тобто певну діяльність, яка здійснюється при виконанні судового акта про взяття особи під варту як запобіжний захід.

4. Дії винного не можуть кваліфікуватися за ст. 371 КК, якщо незаконний привід чи затримання здійснюються не як захід процесуального примусу, а в адміністративному порядку (статті 259—261 КпАП). Виключається кваліфікація за ст. 371 КК і у випадках застосування арешту як заходу адміністративного стягнення (ст. 32 КпАП), а також при призначенні арешту за вироком суду як покарання (ст. 60 КК). З урахуванням конкретних обставин справи дії винного у таких випадках можуть бути кваліфіковані як один із злочинів, передбачених статтями 364, 365, 375, 424 КК.