Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Інше грубе порушення права на захист може полягати у вчиненні винним різних діянь, що спрямовані як щодо самого потерпілого від злочину, так і щодо його захисника (наприклад, відмова підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному запросити кількох захисників (ст. 47 КПК); заміна захисника при відсутності клопотання цих осіб або без їх згоди (ст. 46 КПК); відмова захисникові в ознайомленні з матеріалами, що обґрунтовують затримання, чи необгрунтована заборона застосовувати науково-технічні засоби при ознайомленні з матеріалами справи (ст. 48 КПК); необгрунтоване обмеження обвинуваченого та його захисника в строках ознайомлення з матеріалами справи (ст. 218 КПК).

Якщо порушення права на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного пов’язане із незаконним втручанням у діяльність його захисника (у створенні перешкод до здійснення ним правомірної діяльності з надання правової допомоги або в порушенні встановлених законом гарантій його діяльності та професійної таємниці), то дії винного утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 374 та 397 КК (див. коментар до ст. 397 КК).

6. За частиною 2 ст. 374 КК відповідальність настає за порушення права на захист, яке: а) призвело до засудження невинної у вчиненні злочину особи; б) вчинене за попередньою змовою групою осіб; в) спричинило інші тяжкі наслідки.

Порушення права на захист, яке призвело до засудження невинного, має місце там, де вчинені винним дії безпосередньо призвели до зазначених наслідків. Якщо порушення права на захист спричинило не засудження невинного, а навпаки, призвело до необгрунтованого звільнення від відповідальності особи, винної у вчиненні злочину, такий результат слід розглядати як настання інших тяжких наслідків, а вчинене кваліфікувати за ч. 2 ст. 374 КК.

Інші тяжкі наслідки порушення права на захист мають характер оціночного поняття, зміст якого має встановлюватися судом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. До них, зокрема, можуть бути віднесені самогубство чи замах на самогубство потерпілого, тяжке його захворювання, завдання йому значного матеріального збитку, необгрунтоване звільнення від відповідальності особи, винної у вчиненні злочину, тощо.

Порушення права на захист, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має відповідати ознакам цієї форми співучасті, які зазначені у ч. 2 ст. 28 КК (див. коментар до ст. 28 КК). При цьому учасниками такої групи можуть бути тільки спеціальні суб’єкти, зазначені у ст. 374 КК. Така група може складатися, наприклад, з дізнавача, слідчого і прокурора; з декількох слідчих — при розслідуванні справи бригадою слідчих; з прокурора та судді — при розгляді справи за участю прокурора; з декількох суддів чи судді та народних засідателів — при колегіальному розгляді справи тощо. Дії учасників такої групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 374 КК незалежно від того, яку конкретну роль у злочині виконував кожен з них — був його виконавцем (співвиконавцем), організатором, підбурювачем чи пособником. Якщо злочин вчинений організованою групою, то дії винних також слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 374 КК. Приватні особи можуть бути лише співучасниками злочину, вчиненого за попередньою змовою групою спеціальних суб’єктів, тому їхні дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27 та ч. 2 ст. 374 КК.

7. За суб’єктивною стороною злочин, передбачений ч. 1 ст. 374 КК, може бути вчинений лише з прямим умислом і за будь-якими мотивами. Психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 374 КК, може виявлятись як в умисній, так і в необережній формі вини. В цілому злочин є умисним.

8. Суб’єкт злочину — спеціальний: особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор чи суддя. Відповідно до ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 2 ст. 129 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді і, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні. Народні засідателі прирівнюються до суддів і у статтях 17 та 18 КПК. Тому під суддею у ст. 374 КК слід розуміти також народних засідателів та присяжних під час їх участі у відправленні правосуддя. При співучасті в злочині приватних осіб їх дії слід кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 374 КК.

Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

1. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням

волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 1 ст. 129) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, до складу яких входять професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі і присяжні, які при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Тому постановлення суддею завідомо неправосудного судового акта призводить до порушення конституційних основ здійснення правосуддя, підриває авторитет судової влади і містить ознаки злочину, передбаченого ст. 375, який є спеціальним видом службового зловживання. Тому статті 364 та 375 КК співвідносяться між собою як загальна та спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Предметом злочину є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала або постанова. Дії винного кваліфікуються за ст. 375 КК незалежно від того: а) якою судовою інстанцією було постановлено судовий акт (судом першої інстанції, апеляційним чи касаційним); б) якою є галузева приналежність розглянутої судом справи та винесеного з неї судового акта (вирок чи ухвала у кримінальній справі, рішення — у цивільній, постанова — в адміністративній); в) в якому складі суду було постановлено неправосудний судовий акт — судом колегіальне чи суддею одноосібне.

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК, є формальним, тому його об’єктивна сторона вичерпується вчиненням певних дій, які являють собою постановлення неправосудного судового акта.

Неправосудним є такий судовий акт, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може бути пов’язана з невірним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального закону або з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. За своїм змістом неправосудний судовий акт може полягати, наприклад, у засудженні невинного, виправданні винного, призначенні несправедливо м’якого чи, навпаки, занадто суворого покарання, у незаконному затриманні, арешті, необгрунтованому накладенні адміністративного стягнення чи відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог тощо.