Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

9. У частині 2 ст. 385 КК конкретизуються положення Конституції України (ч. 1 ст. 63) та встановлюється, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання при провадженні дізнання, до-судового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів (див. п. З коментарю до ст. 380 КК).

Однак, якщо особа добровільно заявляє про намір давати показання щодо себе, членів своєї сім’ї або близьких родичів і ця заява офіційно оформляється в належному процесуальному порядку, то подальша відмова особи від давання показань або давання завідомо неправдивих показань може зумовити відповідальність за статтями 385 чи 384 КК.

Стаття 386. Перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку

Перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок —

караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він протидіє органам дізнання, досудового слідства та суду в одержанні необхідних доказів та встановленні істини у справі при розслідуванні злочинів та судовому розгляді кримінальних і цивільних справ, перешкоджає постановлен-ню правосудного судового акта і посягає на безпеку й особисту недоторканність осіб, діяльність яких сприяє здійсненню правосуддя.

2. Потерпілими від злочину можуть бути: а) свідок; б) потерпілий; в) експерт; г) їхні близькі родичі (див. коментар до статей 384 та 385 КК). Підозрюваний, обвинувачений, підсудний, цивільний позивач або відповідач, спеціаліст, перекладач, понятий та захисник не можуть бути потерпілими від цього злочину. Якщо зазначені в ст. 386 КК дії вчиняються щодо захисника чи представника особи, які надають правову допомогу, то залежно від конкретних обставин справи вони можуть бути кваліфіковані за статтями 397 або 398 КК. Якщо такі дії вчиняються щодо інших учасників процесу, то вони можуть бути кваліфіковані за відповідними статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти життя, здоров’я чи власності. Аналогічні дії, вчинені щодо понятого, спеціаліста та перекладача, за наявністю умов, зазначених в законі, можуть бути кваліфіковані і за ст. 350 КК.

Перешкоджання з’явленню та примушування до відмови від давання чи до давання завідомо неправдивих показань або висновку може здійснюватися не тільки шляхом безпосереднього впливу на самого свідка, потерпілого чи експерта, але й шляхом погрози щодо їхніх близьких родичів, які в такому випадку також є потерпілими від злочину, передбаченого ст. 386 КК.

3. Склад злочину, передбаченого у ст. 386 КК, є формальним. Його об’єктивна сторона полягає в активній поведінці особи — діях, які здійснюються в одній з таких форм: 1) перешкоджання з’явленню особам, зазначеним у ст. 386 КК, в органи дізнання, досудового слідства чи до суду або у тимчасову слідчу чи спеціальну комісію Верховної Ради України (див. ст. 89 Конституції України); 2) примушування зазначених осіб до відмови від давання показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна або розголошенням ганебних відомостей; 3) примушування цих осіб зазначеними способами до давання завідомо неправдивих показань чи висновку; 4) підкуп зазначених осіб з метою перешкоджання їх з’явленню до відповідних органів, схиляння до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку; 5) погроза вбивством, насильством, знищенням майна чи розголошенням ганебних відомостей щодо зазначених осіб з помсти за раніше дані показання чи висновок.

4. Зазначені в ст. 386 КК дії можуть бути вчинені під час розслідування чи судового розгляду цивільних, адміністративних та кримінальних справ. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення однієї із зазначених у законі дій незалежно від того, чи вдалося в дійсності перешкодити з’явленню потерпілих у слідчо-судові органи, примусити або схилити їх до відмови від давання чи до давання завідомо неправдивих показань або висновку. За рамками складу злочину перебувають і дії, що виразилися у фактичній реалізації тієї погрози, яку висловлював винний, і у випадку їх вчинення вони підлягають самостійній кваліфікації (див. пункти 5 та 6 коментарю до ст. 386 КК).

5. Перешкоджання припускає активну протидію особам, зазначеним у ст. 386 КК, з’явитися за викликом до судово-слідчих органів, яка здійснюється або шляхом створення різних перешкод до такого з’явлення (відібрання одягу, зачинення у приміщенні, відмова у видачі грошей на дорогу тощо), або шляхом психічного впливу (погрози) на свідомість та волю цих осіб чи їхніх близьких родичів. Психічний вплив на свідка, потерпілого чи експерта охоплюється (за винятком погрози вбивством) ознаками ст. 386 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо перешкоджання виражається у погрозі вбивством, у фактичному застосуванні фізичного насильства або знищенні майна, то дії винного слід кваліфікувати не тільки за ст. 386 КК, а й за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти життя, здоров’я або власності.

6. Примушуванням слід вважати такий психічний вплив на свідомість та волю осіб, зазначених у ст. 386 КК, який спрямований на схиляння їх до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку. Воно може здійснюватися шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна або розголошенням відомостей, що ганьблять потерпілого. Такі способи примушування, як погроза насильством або знищенням майна, охоплюються ознаками ст. 386 КК, а примушування шляхом погрози вбивством (за наявністю реальних підстав побоюватися її виконання) утворюють ідеальну сукупність злочинів, які підлягають кваліфікації за ст. 386 КК та за частинами 1 або 2 ст. 129 КК. За сукупністю слід кваліфікувати і погрозу вбивством, висловлену щодо свідка, потерпілого, експерта або їхніх близьких родичів з мотивів помсти за раніше дані показання чи висновок. Погроза розголошенням відомостей, що ганьблять потерпілого чи його близьких (шантаж), кваліфікується тільки за ст. 386 КК і являє собою залякування розголошенням таких відомостей, які, на думку самого потерпілого, принижують його честь та гідність і які він бажає зберегти у таємниці.