Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

6. Суб’єктивна сторона злочину за умови, якщо він не тягне наслідків (ч. 1 ст. 382 КК) — тільки прямий умисел. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 382 КК, може бути виражене як в умисній, так і в необережній формі вини. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. В цілому злочин вважається умисним.

7. Суб’єкт злочину спеціальний: ним може бути будь-яка службова особа, яка внаслідок свого службового становища зобов’язана та має реальну можливість виконати відповідний судовий акт. Невиконання судового акта іншими особами тягне за собою відповідальність за іншими статтями КК (наприклад, статті 164, 165, 389, 390, 393, 394). Невиконання судового акта службовою особою може містити й ознаки спеціальних складів злочинів, передбачених статтями 172, 173 та 175 КК (див. коментар до цих статей). За певних умов можлива сукупність цих діянь та злочину, передбаченого ст. 382 КК.

Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину

1. Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину —

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він перешкоджає нормальній діяльності органів досудового слідства і суду, істотно ускладнює одержання ними достовірних доказів та істинних висновків при виконанні діяльності, пов’язаної із здійсненням правосуддя.

2. Склад злочину, передбаченого в ст. 383 КК, є формальним, його об’єктивна сторона вичерпується дією, яка становить неправдиве, тобто таке, що не відповідає дійсності, повідомлення про вчинення злочину, яке направлене суду, прокурору, слідчому або органу дізнання.

Повідомлення про злочин має бути неправдивим, тобто не відповідати дійсності чи в повному обсязі, чи хоча б частково. Неправдиві відомості можуть стосуватися події злочину, особи, що нібито його вчинила; можуть бути пов’язані з обвинуваченням у злочині, який дійсно мав місце, але був вчинений не тією особою, яка обвинувачується; можуть полягати в неправдивому обвинуваченні особи у більш тяжкому злочині тощо. Ці відомості можуть стосуватися й окремих обставин вчинення злочину (місця, часу, застосованих засобів тощо). Однак неправдивість повідомлення стосується лише фактичних обставин, а не їх юридичної оцінки. Якщо особа повідомляє дійсні відомості, але помиляється щодо їх юридичної оцінки (кваліфікації), то ознаки злочину, передбаченого ст. 383 КК, відсутні.

Не може бути кваліфіковане за ст. 383 КК і так зване «самообмовляння», коли особа удавано обвинувачує саму себе у вчиненні злочину, оскільки навіть після порушення кримінальної справи давання підозрюваним чи обвинувачуваним завідомо неправдивих показань, у тому числі самообмовлян-ня, не тягне за собою відповідальності.

3. Змістом повідомлення мають бути відомості про вчинення злочину, а не адміністративного чи дисциплінарного проступку. При цьому неправдиве повідомлення про злочин може бути пов’язане з обвинуваченням як у закінченому, так і в незакінченому злочині.

4. Повідомлення може бути здійснене у будь-якій формі (усно, письмово, по телефону, від власного імені, анонімно чи від імені іншої особи) і має бути направлене тільки органам (службовим особам), що наділені за законом правом на порушення кримінальної справи. Тому повідомлення про злочин, надане іншим органам чи особам, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 383 КК, оскільки в цьому випадку не заподіюється шкода інтересам правосуддя.

5. Злочин визнається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення про злочин до суду, прокурора, слідчого чи органу дізнання, незалежно від того, порушена кримінальна справа чи ні.

6. За частиною 2 ст. 383 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо воно: а) пов’язане з обвинуваченням особи у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині (див. коментар до ст. 12 КК);

б) пов’язане із штучним створенням доказів обвинувачення (підроблення речових доказів та документів, лжесвідчення тощо); в) вчинене з корисливих мотивів, тобто з прагнення одержати майнову вигоду чи позбутися певних матеріальних витрат.

7. Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом, оскільки вказівка закону на завідомо неправдивий характер повідомлення припускає достовірне знання винним того, що ним повідомляються відомості, які не відповідають дійсності. Помилкова думка особи про характер відомостей, які нею повідомляються (тобто її впевненість у тому, що відомості відповідають дійсності), виключає відповідальність за ст. 383 КК.

8. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо завідомо неправдиве повідомлення направляє службова особа, яка використовує для цього своє службове становище, її дії слід кваліфікувати за ст. 364 КК. Якщо злочин, передбачений ст. 383 КК, одночасно містить ознаки діяння, передбаченого ст. 259 КК, то вчинене заподіює шкоду не тільки інтересам правосуддя, а й громадській безпеці, тому в цьому випадку дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених у статтях 259 та 383 КК (див. коментар до ст. 259 КК).

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудово-го слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, —

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, —

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства і суду щодо виявлення та дослідження фактів і обставин, які мають значення для