Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

7. Відповідальність за ст. 379 КК настає лише за умови, якщо діяльність потерпілого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. У противному разі поведінка винного у посяганні має оцінюватися з урахуванням положень, що містяться у статтях 36—40 КК, а за відсутністю підстав для застосування зазначених норм дії винного слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

8. Суб’єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство характеризується наявністю тільки прямого умислу. Закінчене вбивство може бути вчинене як із прямим, так і з непрямим умислом, оскільки винний може вчиняти вбивство не тільки з метою протидії законній діяльності потерпілого, а й із мотивів помсти за неї, коли настання наслідку у вигляді смерті він може і не бажати, а лише свідомо припускати. У зміст вини входить усвідомлення винним того, що він: а) посягає на життя судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх родичів; б) вчиняє посягання у зв’язку з їх діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх родичів у зв’язку з діяльністю цих осіб щодо здійснення правосуддя, але внаслідок припущеної помилки посягання було фактично здійснене на життя особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 379 КК (так звана «помилка в об’єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та ст. 379 КК.

9. Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 14-річного віку.

Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він перешкоджає виявленню, попередженню, припиненню, розкриттю та розслідуванню злочинів, об’єктивному, повному та всебічному судовому розгляду кримінальних справ, а також ставить під загрозу життя, здоров’я, майно й особисту безпеку осіб, діяльність яких пов’язана із здійсненням правосуддя. Злочин, передбачений ст. 380 КК, по суті є спеціальним видом службової недбалості, тому статті 367 та 380 КК співвідносяться між собою як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Диспозиція ст. 380 КК є бланкетною, і для встановлення описаних у ній ознак складу злочину слід звернутися до таких нормативних актів, як закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (далі — Закон про державний захист) і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (далі — Закон про забезпечення безпеки), а також до статей 52’, 522, 523, 524, 525 КПК (ВВР. - 1994. - № 11. - Ст. 50, 51).

3. Потерпілими від злочину є: а) працівники суду; б) працівники правоохоронних органів; в) особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві; г) члени їх сімей та близькі родичі.

Працівниками суду визнаються не тільки професійні судді, а й народні засідателі, присяжні, працівники апарату судів.

Поняття працівника правоохоронних органів наведене у ст. 1 Закону про державний захист (див. п. 7 коментарю до ст. 364 КК). Однак ці особи можуть бути визнані потерпілими від злочину лише за умови, якщо необхідність у застосуванні спеціальних заходів захисту виникає у зв’язку з їх участю в оперативно-розшуковій діяльності, охороні громадського порядку, розслідуванні та розгляді судових справ, виконанні судових актів, нагляді і контролі за виконанням законів та іншою діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (див. ч. 1 ст. 2 Закону про державний захист).

Коло осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, визначено у статтях 2, 16 та 19 Закону про забезпечення безпеки, а також у ч. 2 ст. 52* КПК. До них, зокрема, належать: потерпілі, свідки, експерти, захисники та інші особи, які беруть участь у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті, розслідуванні злочинів та судовому розгляді кримінальних справ.

До членів сім’ї та близьких родичів належать особи, зазначені у п. 11 ст. 32 КПК, ч. 2 ст. 2 Закону про державний захист, а також особи, які спільно проживають з потерпілими, зазначеними в ст. 380 КК, пов’язані з ними спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (ч. 2 ст. З Сімейного кодексу України).

Про поняття та види заходів безпеки, які застосовуються для захисту потерпілих, зазначених у ст. 380 КК, див. ст. 1 та розділ II Закону про державний захист, а також ст. 1 та розділ III Закону про забезпечення безпеки.

4. Забезпечення безпеки осіб, зазначених у ст. 380 КК, передбачає два види дій: а) прийняття рішення про застосування заходів безпеки та б) фактичне здійснення цих заходів. Тому з об’єктивної сторони злочин може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності, що становлять невиконання або неналежне виконання службових обов’язків щодо забезпечення безпеки осіб, які підлягають спеціальним заходам захисту. Діяння (дія чи бездіяльність) може виявлятися в таких формах поведінки винного: 1) неприйняття рішення про заходи безпеки; 2) несвоєчасне прийняття такого рішення; 3) прийняття недостатньо обґрунтованого рішення; 4) незастосування достатніх заходів безпеки; 5) несвоєчасне застосування заходів безпеки.

Неприйняття рішення про застосування спеціальних заходів полягає в тому, що особа не приймає такого рішення, хоча для цього є всі підстави (наприклад, голова суду не виносить постанову про застосування спеціальних заходів безпеки щодо працівника суду, хоча в його розпорядженні є дані про наявність реальної небезпеки для життя цього працівника).

Несвоєчасне прийняття рішення про заходи безпеки полягає в порушенні встановлених законом строків прийняття такого рішення чи в несвоєчасному доведенні його до відома органів, які здійснюють заходи безпеки (наприклад, слідчий виносить постанову про застосування заходів безпеки щодо свідка з порушенням строків, встановлених у ч. З ст. 52’ КПК).

Прийняття недостатньо обґрунтованого рішення про заходи безпеки полягає у безпідставній відмові в прийнятті такого рішення, у передчасному його скасуванні або в прийнятті рішення про застосування таких заходів, які реально не забезпечують безпеку потерпілого (наприклад, за наявністю реальної небезпеки для життя потерпілого прокурор приймає рішення про скасування щодо нього заходів безпеки).