Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

4. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець (солдат, матрос, сержант, старшина, прапорщик, мічман, особа офіцерського складу), який не перебуває з потерпілим у відносинах підлеглості. Необхідно, щоб злочинні дії вчинялися винним у зв’язку з виконанням ним або потерпілим обов’язків з військової служби. Винний несе відповідальність і тоді, коли застосування насильства хоч і не пов’язане з виконанням обов’язків військової служби, але супроводжувалося виявом явної неповаги до військового колективу, порушенням порядку військових відносин, нормального відпочинку або дозвілля військовослужбовців.

5. Кваліфікуючими ознаками визнаються: ч. 2 — вчинення діяння щодо кількох осіб; заподіяння військовослужбовцю легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень; вчинення таких дій, що мають характер знущання або глумлення над військовослужбовцем; ч. З — вчинення злочину групою осіб;

застосування зброї; настання тяжких наслідків.

Вчинення діяння щодо кількох осіб має місце у випадках, коли протягом певного відрізку часу, що охоплюється конкретним злочином, завдані побої або застосоване інше насильство щодо двох і більше осіб.

Про легкі тілесні ушкодження та середньої тяжкості тілесні ушкодження див. коментар до статей 125 і 122 КК відповідно.

Спричинення в процесі нестатутних насильницьких дій легких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплює ч. 2 ст. 406 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

Термін знущання або глумлення є оціночними і повинні вирішуватися у кожному конкретному випадку індивідуально.

Групові нестатутні насильницькі дії скоюються спільно двома і більше військовослужбовцями, які об’єднані загальним умислом. Кожен із цих військовослужбовців є співвиконавцем. Злочин може бути скоєно групою осіб як за попередньою домовленістю винних осіб між собою, так і без такої домовленості. Необхідною умовою кваліфікації дій винних (у разі відсутності попередньої домовленості між ними) є розуміння кожним із них того, що нестатутні дії скоюються ними у групі з іншими (див. коментар до ст. 28 КК).

Якщо ж об’єктивна сторона злочину виконана одним військовослужбовцем за підбурюванням чи за вказівкою організатора злочину, то дії виконавця повинні бути кваліфіковані за частинами 1 чи 2 ст. 406, а дії організатора або підбурювача — за частинами 1 чи 2 ст. 406 і статтями 14 і 15 КК. За аналогією повинне кваліфікуватися скоєне співучасниками нестатутних насильницьких дій, один із яких є військовослужбовцем, а інший цивільною особою. Їхні дії не можуть бути кваліфіковані за ч. З ст. 406 КК, як скоєні у групі, оскільки цивільна особа не є суб’єктом військових злочинів і може бути у даному випадку лише пособником, організатором або підбурювачем. Разом з тим організатори, підбурювачі і пособники можуть бути визнані співучасниками групових нестатутних насильницьких дій, скоєних декількома співвиконавцями.

Нестатутні дії повинні розглядатись як скоєні у групі незалежно від того, притягнуті до кримінальної відповідальності всі учасники злочину чи до такої відповідальності притягнуто лише одного із них, а щодо інших кримінальна справа закрита за нереабілітуючими обставинами.

Коли до нестатутних дій, що скоює військовослужбовець, підключається особа, яка є начальником для потерпілого, то начальник у такому випадку не може бути співвиконавцем злочину, передбаченого ст. 406 КК. Його дії необхідно кваліфікувати за ст. 424 КК. Така кваліфікація обумовлена тим, що винний посягає на порядок здійснення військовими службовими особами службових повноважень. Дії виконавця у цій ситуації не можуть бути кваліфіковані за ч. З ст. 406 КК, як скоєні у групі, оскільки начальник у даному випадку не є суб’єктом даного злочину і не може бути визнаний його співвиконавцем.

Якщо до нестатутних дій, які скоює начальник щодо рівних йому за службовим станом військовослужбовців, приєднується особа, яка перебуває у відносинах підлеглості як до винного, так і до потерпілого, дії начальника необхідно кваліфікувати за ст. 406 КК, а дії підлеглого, — як співучасть у цьому злочині залежно від конкретних обставин за статтями 14 і 15 та 406 КК, оскільки підлеглий у даному випадку не є суб’єктом і не може бути визнаний співучасником цього злочину. У деяких випадках означені дії підлеглого можуть бути кваліфіковані за сукупністю цих злочинів та за статтями чинного Кодексу, які передбачають відповідальність за злочин проти порядку підлеглості (ст. 405 КК).

Про застосування зброї див. коментар до ст. 404 КК.

Застосування під час нестатутних відносин предметів господарського чи іншого призначення (складаний, кухонний ножі, камінь, палиця) не може бути підставою для кваліфікації дій винного за ч. З ст. 406 КК. Зброя може бути застосована для завдання тілесних ушкоджень, а також як засіб психічного впливу при іншому насильстві, коли винний погрожуванням зброєю примушує потерпілого виконувати замість себе окремі обов’язки з військової служби, надавати йому різні послуги, скоювати дії, які принижують особисту гідність потерпілого.

Під спричиненням тяжких наслідків слід розуміти заподіяння потерпілому внаслідок порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями тяжких тілесних ушкоджень, необережне заподіяння йому смерті, самогубство потерпілого.

Коли внаслідок порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями скоюється умисне вбивство потерпілого, заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть, то дії винної особи потребують додаткової кваліфікації за ст. 406 КК та за статтями чинного Кодексу, які передбачають відповідальність за такі злочини.

Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, —

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.