Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Гаррі не міг не погодитися з невідомим йому Тікнесі.

— Що ж нам робити?

— Скористаємось єдиними наявними в нас транспортними засобами, єдиними, яких не виявить Слід, бо для їхнього використання не треба ніяких заклять — мітлами, тестралами і Геґрідовим мотоциклом.

Гаррі бачив вади цього плану, одначе прикусив язика, щоб Дикозор сам про все розповів.

— Так от, чари твоєї матері перестануть діяти за двох обставин: коли ти станеш повнолітній або… — Муді показав жестом на бездоганно чисту кухню, —…коли перестанеш називати цей будинок своїм домом. Твій шлях і шляхи твоїх тітки з дядьком сьогодні розійшлися, і ви всі чудово розу мієте, що ніколи вже вам не жити разом. Правильно?

Гаррі кивнув.

— Отож, коли ти зараз звідси вийдеш, то дороги назад не буде, і чари зникнуть одразу за порогом. Ми вирішили зламати ці чари раніше, бо інакше лишається чекати, поки прийде Відомо—Хто і схопить тебе в ту саму мить, як тобі стукне сімнадцять.

— На наше щастя, Відомо—Хто не знає, що ми перевозимо тебе сьогодні. Ми злили міністерству дезінформацію, ніби ти залишишся тут аж до тридцятого. Однак ми маємо справу з Відомо—Ким, тож не можна покладатися тільки на те, що він чекатиме іншого дня. Він, очевидно, має зо два смертежери, які патрулюють небо в цьому районі. Тому ми забезпечили усіма можливими рівнями захисту дванадцять різних будинків. Усі вони мають такий вигляд, наче саме там ми збираємося тебе ховати, усі вони так чи так пов'язані з Орденом. Це мій будинок, Кінґслева хата, будинок Моліної тітоньки Мюріель… ти зрозумів задум.

— Так, —не зовсім чесно відповів Гаррі, бо він і далі бачив у цьому плані величезну прогалину.

— Ти полетиш до батьків Тонкс. Коли опинишся в радіусі захисних заклять, накладених нами на їхній будинок, то скористаєшся летиключем до "Барлогу". Питання є?

— Е—е… є, — відповів Гаррі. — Може, вони спершу й не знатимуть, до якого з дванадцяти захищених будинків я прямую, але ж незабаром усе збагнуть, коли… — він швидко полічив присутніх —…чотирнадцятеро душ полетять до батьків Тонкс.

— Ага, — сказав Муді, — я ж забув згадати основне. Ми не полетимо всі чотирнадцятеро до батьків Тонкс. Сьогодні в небі виявиться семеро Гаррі Поттерів, і кожен матиме супутника, і всі такі пари летітимуть до різних безпечних будинків.

Муді вийняв з—під плаща баклажку чогось схожого на багно. Йому більше не треба було нічого говорити — Гаррі миттю зрозумів його задум.

— Ні! — крикнув він так, що аж голос забринів у кухні. — Не вийде!

— Я їх попереджала, що ти так це сприймеш, — трохи зарозуміло сказала Герміона.

— Якщо ви гадаєте, що я дозволю шістьом людям ризику вати життям!…

— …бо ми ж ризикуємо вперше, — зіронізував Рон.

— Це зовсім інакше — прикидатися мною…

— Та з нас це нікому не подобається, Гаррі, — серйозним тоном сказав Фред. — Ти собі уяви: щось піде не так — і ми назавжди залишимося худющими рябими очкариками.

Гаррі не засміявся.

— Ви нічого не зможете без моєї допомоги, вам буде потрібне моє волосся.

— То що — наш план провалився? — зітхнув Джордж. — Це ж очевидно, що без твоєї допомоги ми не дістанемо жодної твоєї волосинки.

— Ну, так, тринадцятеро проти одного типа, якому заборонено користуватися чарами; у нас нема шансів, — додав Фред.

— Смішно, — скривився Гаррі. — Страшно дотепно.

— Якщо доведеться застосувати силу, так і буде, — прогарчав Муді і його магічне око аж затремтіло, коли він люто вп'явся ним у Гаррі. — Тут усі повнолітні, Поттере, і всі готові йти на ризик.

Мандангус знизав плечима й скорчив гримасу. Муді скоса повернув у його бік магічне око.

— Не сперечаймося. Ми тільки час гаємо. Мені потрібне твоє волосся, негайно.

— Та це ж божевілля, нема потреби…

— Нема потреби! — прогарчав Муді. — Коли Відомо—Хто на волі й половина міністерства перейшла на його бік? Поттере, якщо нам пощастить, він заковтне фальшиву наживку й плануватиме захопити тебе тридцятого числа, але він був би ідіотом, якби не тримав десь тут на чатах одного— двох смертежерів, бо я й сам би так зробив. Поки діють чари твоєї матері, вони не можуть напасти на тебе чи на цей будинок, але дія чарів ось—ось закінчиться, а смертежерам приблизно відомо, де він розташований. Це наш єдиний шанс їх обдурити. Навіть Відомо—Хто не зможе розділитися на сім частин.

Гаррі перехопив Герміонин погляд, але відразу відвернувся. — Отже, Поттере… кілька волосинок, якщо твоя ласка.

Гаррі зиркнув на Рона — той корчив йому гримаси, ніби підказуючи: "Та дай скоріше".

— Негайно! — крикнув Муді.

Усі погляди були звернені на нього, тож Гаррі схопив на маківці жмутик волосся й висмикнув.

— Добре, — Муді пошкутильгав до нього, на ходу витяга ючи з баклажки затичку. — Сюди вкидай, будь ласка.

Гаррі кинув волосся в каламутну юшку. Коли воно торкнулося поверхні, настійка почала кипіти й диміти, і зненацька стала яскраво—золотиста й прозора.

— О, Гаррі, ти значно апетитніший за Креба з Ґойлом, — пожартувала Герміона, але побачила підняті Ронові брови, почервоніла й виправилась: — Ти ж розумієш, про що я… Ґойлів відвар завжди мені нагадував шмарклі.

— Так, прошу фальшивих Поттерів займати чергу, —сказав Муді.

Рон, Герміона, Фред, Джордж і Флер вишикувалися перед сяючою раковиною тітки Петунії.

— Одного не вистачає, — зауважив Люпин.

— Осьо,—похмуро буркнув Геґрід, схопив за комір Мандан—ґуса й поставив одразу за Флер; та наморщила носа й ступнула крок уперед, опинившись між Фредом і Джорджем.

— Я ж ото казав, що ліпше б я був охоронцем, — пробурмотів Манданґус.

— Цить, — прогарчав Муді. — Я тобі вже теж казав, безхребетний хробаче, що як нарвемося на смертежера, то він захоче Поттера впіймати, а не вбити. Дамблдор завжди казав, що Відомо—Хто захоче покінчити з Поттером особисто. Якраз охоронцям і буде найгірше, бо смертежери їх убиватимуть не задумуючись.

Це не дуже заспокоїло Манданґуса, але Муді вже вийняв з—під плаща шість чарочок, роздав усім, і в кожну налив багатозільної настійки.

— Ну, всі разом…

Рон, Герміона, Фред, Джордж, Флер і Манданґус вихилили чарки. Усі зойкнули й скривилися, коли юшка потекла їм у горло. їх миттєво почало роздувати й спотворювати, наче вони були з гарячого воску. Герміона й Манданґус на очах підросли; натомість Рон, Фред і Джордж зменшилися; чуби їхні потемнішали, а довге волосся Герміони й Флер ніби змоталося їм у голову.

Муді, якого це анітрохи не вразило, почав розв'язувати свої великі мішки, а як розігнувся, то перед ним, хекаючи й відсапуючись, стояло шестеро Гаррі Поттерів.

Фред і Джордж повернулись один до одного й сказали в один голос: — Ого… ми ж однакові!