Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Ми майже на місці, Гаррі, ше троха й усе!—крикнув Геґрід.

Гаррі відчув, що мотоцикл почав потроху знижатися, хоч вогники на землі були ще далекі, мов зорі. І тут шрам на його чолі почав пекти, наче від вогню. Коли обабіч мотоцикла зринуло по смертежеру, ще два смертельні закляття, випущені ззаду, пролетіли за кілька міліметрів од Гаррі…

І тут Гаррі побачив його. Волдеморт летів, мов несений вітром дим, без мітли чи тестрала, його змієподібне лице виблискувало в темряві, а білі пальці піднімали чарівну паличку…

Геґрід заревів з переляку й скерував мотоцикла вертикально вниз. Хапаючись за соломинку, Гаррі навмання кидав у вир ночі приголомшливі закляття. Він бачив, як повз нього пролетіло чиєсь тіло, і зрозумів, що у когось влучив, однак тут же почув, як щось бабахнуло і з двигуна полетіли іскри. Мотоцикл падав по спіралі вниз, цілком вийшовши з—під контролю…

Цівки зеленого світла знову шугонули повз них. Гаррі не тямив, де небо, а де земля. Його шрам палав, він щомиті очікував смерті. Якась постать у каптурі на мітлі була зовсім поруч, він побачив, як вона піднімає руку…

— НІ!

З лютим криком Геґрід стрибнув з мотоцикла на того смертежера. Гаррі з жахом побачив, як Геґрід і смертежер зникають унизу, бо їхня спільна вага була завелика для мітли…

Ледве тримаючись коліньми за мотоцикл, що падав каменем, Гаррі почув Волдемортів крик: — Мій!

Це був кінець. Він уже не бачив і не чув Волдеморта. Помітив іншого смертежера, що відлітав кудись убік, і почув:

— Авада…

Пекучий біль у шрамі змусив Гаррі заплющити очі, а його чарівна паличка почала діяти на власний розсуд. Він відчув, як вона потягла його руку по колу, немовби величезний магніт, побачив крізь напівзаплющені повіки струмінь золотистого вогню, почув якийсь тріск і лютий крик. Смерте—Жери зарепетували, а Волдеморт крикнув: — Ні!

Невідомо як ніс Гаррі опинився за якийсь сантиметр від кнопки з драконовим вогнем. Він ударив по ній вільною рукою — і мотоцикл вистрілив у повітря вогнем, шугонувши прямісінько до землі. — Геґріде! — гукнув Гаррі, з останньої сили чіпляючись за мотоцикл. — Геґріде… А кціо Геґрід!

Мотоцикл, притягуваний землею, набирав швидкість. Гаррі, обличчя якого було на рівні керма, нічого не бачив, крім далеких вогників, що з кожною миттю наближалися. Він зараз розіб'ється й нічого вже не вдієш. Він знову почув за спиною крик…

— Паличку, Селвіне, дай мені свою паличку!

Він відчув Волдеморта до того, як побачив. Скоса глянув у його червоні очі, впевнений, що це останнє, що він бачить у житті: Волдеморт знову приготувався вразити його за кляттям…

І тут Волдеморт пропав. Гаррі глянув униз і побачив Геґріда, що лежав на землі, розчепіривши руки й ноги. Вік щосили рвонув на себе кермо, щоб не врізатися в нього, навпомацки шукаючи гальма, і зі страхітливим гуркотом, аж здригнулася земля, шубовснув у якийсь заболочений ставок.

— Геґріде?

Гаррі силкувався видертися з купи металолому і шкіри, намагався встати, однак руки не знаходили в багнистій воді опори. Він не розумів, де зник Волдеморт, і боявся, що той от—от налетить на нього з темряви. Щось гаряче й вологе стікало з чола й підборіддя. Він виповз зі ставка й пошкутильгав до великого темного тіла, що лежало на землі — до Геґріда.

— Геґріде? Геґріде, скажи щось… Однак темна купа не ворухнулась.

— Хто тут? Це Поттер? Ти Гаррі Поттер? Гаррі не впізнав цього чоловічого голосу. Тоді закричала жінка:

— Вони розбилися, Тед! Упали в саду! У Гаррі паморочилася голова.

— Геґріде, — безтямно повторив він, і коліна його підко силися.

Опритомнівши, він усвідомив, що лежить навзнак на подушках, і відчув пекучий біль у ребрах і в правій руці. Відсутній зуб знову виріс. Шрам на лобі й досі пульсував.

— Геґріде?

Він розплющив очі й побачив, що лежить на диванчику в незнайомій яскраво освітленій вітальні. Світловолосий черевань поглядав на Гаррі з тривогою.

— З Геґрідом усе гаразд, синку, — сказав черевань, — Дружина ним опікується. А як ти почуваєшся? Ще щось поламане? Я полагодив тобі ребра, зуба й руку. До речі, мене звати Тед, Тед Тонкс—Дорин батько.

Гкррі звівся й сів занадто швидко — з очей посипалися!скри, стало млосно, запаморочилось у голові. Волдеморт…

— Не хвилюйся, — Тед Тонкс поклав Гаррі руку на плече й примусив його лягти на подушки. — Ти ледь не розбився. А що взагалі сталося? Поламався мотоцикл? Знову перестарався Артур Візлі зі своїми маґлівськими штукенціями?

— Ні, — сказав Гаррі, а шрам його пульсував, наче відкрита рана. — Смертежери, багато… гналися за нами…

— Смертежери? — різко перепитав Тед. — Як це — смертежери? Я думав, вони не знають, що тебе перевозять цієї

ночі.

— Вони знали, — відповів Гаррі.

Тед Тонкс звів очі до стелі, ніби міг бачити крізь неї небо.

— Ну, тоді ми знаємо, що наші захисні чари спрацювали. Ближче, ніж на сто ярдів, вони не зможуть сюди підібратися.

Тепер Гаррі зрозумів, чому зник Волдеморт. Це сталося в тій точці, де мотоцикл перетнув бар'єр орденських чарів. Він лише сподівався, що чари діють і далі. Уявив, що поки вони говорять, Волдеморт висить на висоті сто ярдів над ними і намагається проникнути у величезну прозору бульбашку, яку Гаррі подумки собі намалював.

Він спустив з дивана ноги; мусив на власні очі побачити Геґріда, щоб переконатися, що той таки живий. Та не встиг устати, як відчинилися двері і в них протиснувся Геґрід — з обличчям закривавленим і брудним. Він трохи шкутильгав, проте якимось дивом лишився живий.

— Гаррі!

Перекинувши два маленькі столики й фікус, він двома велетенськими кроками перетнув кімнату і з такою силою обійняв Гаррі, що ледь не зламав йому щойно зрощені ребра. — Шляк би й'го трафив, Гаррі, і як ти зумів з того видряпатись? Я вже боявся, шо нам обом капець. —Та я теж. Я й сам не вірю…

Гаррі замовк на півслові — він помітив жінку, яка зайшла до кімнати вслід за Геґрідом.

— Ти?! — вигукнув він і сягнув рукою в кишеню, проте вона була порожня.

— Твоя чарівна паличка в мене, синку, — мовив Тед, торкаючись нею Гарріної руки. — Вона впала біля тебе, і я її підняв. А кричав ти на мою дружину.

— Ой, я… пробачте.

Коли місіс Тонкс підійшла, стало видно, що вона не така вже й схожа на свою сестру Белатрису — волосся мала світло—каштанове, а очі більші й добріші. Однак після викрику Гаррі вона, здавалося, трохи насупилась.

— Що з нашою дочкою? — спитала вона. — Геґрід казав, що ви втрапили в засідку. Де Німфадора?